Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №759/12489/25 — Київський апеляційний суд

справа № 759/12489/25 головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.

провадження № 22-ц/824/3632/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у м. Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 160 856,05 грн., яка складається з:

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн.;

інфляційну складову у розмірі 0,00 грн.,

три відсотки річних у розмірі 0,00 грн.,

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.;

інфляційну складову у розмірі 0,00 грн.,

три відсотки річних у розмірі 0,00 грн.;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн.;

інфляційну складову у розмірі 0,00 грн.;

три відсотки річних у розмірі 0,00 грн.;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 49 565,56 грн.;

інфляційну складову у розмірі 7 533,96 грн.,

три відсотки річних у розмірі 1 853,63 грн.;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 027,03 грн.;

інфляційну складову у розмірі 3 577,99 грн.,

три відсотки річних у розмірі 865,06 грн.,

пеня у розмірі 490,24 грн.;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 54 761,18 грн.;

інфляційну складову у розмірі 7 172,20 грн.,

три відсотки річних у розмірі 1 723,42 грн.,

пеня у розмірі 923,04 грн.;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн.;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн.;

заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 228,83 грн.;

заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01 травня 2018 року є виконавцем комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (ЦО/ЦПГВ), а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та гарячої води (ТЕ/ПГВ). Відповідач, як споживач послуг за адресою: АДРЕСА_1 систематично не оплачував надані послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 160 856,05 грн., та яку позивач просив стягнути на свою користь у судовому порядку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року у задоволенні позову КП «Київтеплоенерго»відмовлено.

В апеляційній скарзі КП «Київтеплоенерго»просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Винести окрему ухвалу відносно судді Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., якою ухвалено очевидне незаконне судове рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги КП «Київтеплоенерго» зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що законом не встановлено обов`язкової процесуальної співучасті усіх власників і зареєстрованих та проживаючих у житловому приміщенні споживачів житлово-комунальних послуг, на яких законом (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 64 ЖК України) покладено солідарну відповідальність, тому відмова оскарженим рішенням у задоволенні позову до одного із споживачів є неправомірною. Крім того, вказує, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що КП «Київтеплоенерго» здійснює діяльність у сфері надання комунальних послуг, зокрема з централізованого опалення, постачання гарячої води та теплової енергії. Період надання послуг, що є предметом спору, охоплює проміжок часу з 01 травня 2018 року по 01 листопада 2024 року.

З 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року позивач виступав виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (ЦО/ЦПГВ). Регулювання цих правовідносин здійснювалося відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630). Договір про надання послуг ЦО/ЦПГВ був публічно оприлюднений у газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085), що свідчить про дотримання Позивачем процедури укладення договору приєднання.

З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі змінами у законодавстві, позивач змінив статус на виконавця послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (ТЕ/ПГВ). Правовідносини у цій сфері регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VI, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та Постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії». Типові індивідуальні договори про надання послуг ТЕ/ПГВ були оприлюднені на офіційному веб-сайті КП «Київтеплоенерго» згідно з вимогами ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, що також підтверджує законність укладення цих договорів приєднання.

Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем вищезгаданих послуг.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 160 856,05 грн.:

за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 49 565,56 грн.;

інфляційну складову у розмірі 7 533,96 грн.,

три відсотки річних у розмірі 1 853,63 грн.;

за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 027,03 грн.;

інфляційну складову у розмірі 3 577,99 грн.,

три відсотки річних у розмірі 865,06 грн.,

пеня у розмірі 490,24 грн.;

за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 54 761,18 грн.;

інфляційну складову у розмірі 7 172,20 грн.,

три відсотки річних у розмірі 1 723,42 грн.,

пеня у розмірі 923,04 грн.;

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн.;

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн.;

зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 228,83 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, КП «Київтеплоенерго», не було надано належних та достатніх доказів, які б однозначно встановлювали правовий статус квартири за адресою: АДРЕСА_1 та її власників/співвласників. Позивачем не було надано обґрунтування, чому позовні вимоги заявлені виключно до відповідача та не було враховано можливу солідарну або часткову відповідальність інших зареєстрованих осіб. Це створює невизначеність щодо кола відповідальних осіб та належного розподілу боргу. Також суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено суми заборгованості за весь період, зазначений у довідках про розмір заборгованості саме до осіб, які споживають ці послуги. Позов пред`явлено тільки до одного зі споживачів.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Відповідачем належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18.

Судом встановлено, що відповідач не відмовлявся від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем суду також не надано.

Як вбачається з позовної заяви, відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилася заборгованість, станом на 30 квітня 2025 року в сумі 160 856,05 грн., яка складається за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 49 565,56 грн.; інфляційну складову у розмірі 7 533,96 грн., три відсотки річних у розмірі 1 853,63 грн.; за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 027,03 грн.; інфляційну складову у розмірі 3 577,99 грн., три відсотки річних у розмірі 865,06 грн., пеня у розмірі 490,24 грн.; за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 54 761,18 грн.; інфляційну складову у розмірі 7 172,20 грн., три відсотки річних у розмірі 1 723,42 грн., пеня у розмірі 923,04 грн.; з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн.; з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн.; зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 228,83 грн., що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості відповідачем не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

Взуючи, що позивачем не було надано обґрунтування, чому позовні вимоги заявлені виключно до відповідача та не було враховано можливу солідарну або часткову відповідальність інших зареєстрованих осіб,суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач, як особа, яка вважає, що її права порушено, є ініціатором судового процесу, самостійно визначає особу, яка, на його думку, повинна відповідати за порушення його прав, та має право подати до суду клопотання про залучення співвідповідача, реалізувала своє процесуальне право, заявивши в передбачений законом строк клопотання про залучення співвідповідача.

При цьому, статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

З указаного вбачається, що співвласники є солідарними боржниками.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч.1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тобто співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

В цій частині доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд відхиляєз огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

В пунктах 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На час звернення позивача до суду з даним позовом у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028,00 грн. Тобто тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 90 840,00 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ціна позову складає 160 856,05 грн. Отже, ціна позову не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, дана справа не віднесена до тих справ, як і у відповідності до вимог ч. 4 ст. 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Сукупний аналіз наведених обставин та положень закону вказує на те, що судом першої інстанції обгрунтовано розглянуто дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦПК України, питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 про відкриття провадження у справі, суд вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При цьому, в ухвалі, як того вимагають положення ст. 276-277 ЦПК України, суд першої інстанції визначив позивачу строк на подання клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Однак, своїм правом на подання такого клопотання позивач не скористався, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що немає підстави скасовувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідача заборгованість:

за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн.;

інфляційну складову у розмірі 0,00 грн.,

три відсотки річних у розмірі 0,00 грн.,

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.;

інфляційну складову у розмірі 0,00 грн.,

три відсотки річних у розмірі 0,00 грн.;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн.;

інфляційну складову у розмірі 0,00 грн.;

три відсотки річних у розмірі 0,00 грн.;

заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача зробила заяву про відмову від позову в цій частині. Зазначила, що з наслідками закриття провадження по справі, передбаченими статтею 206 ЦПК України ознайомлена.

Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно вимог ст. 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Оскільки заява представника позивача про відмову у позові в частині вимог про стягнення заборгованості, що утворилась до 01 травня 2018 року відповідає вимогам статті 206 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим прийняти відмову КП «Київтеплоенерго» від позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, що утворилась до 01 травня 2018 року та закрити провадження у справі в цій частині.

В апеляційній скарзі представник позивача також просив постановити окрему ухвалу щодо головуючої судді Петренко Н.О., якою ухвалене очевидно незаконне судове рішення, приймаючи яке суддя ухилилася від вчинення правосуддя і переклала обов`язок фактичного розгляду справи по суті на суд апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24) вказала, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14).

Таким чином, оскільки реалізація правового механізму, передбаченого нормою статті 262 ЦПК України, є правом суду, а не його обов`язком, та можлива виключно у випадку грубого порушення закону, чого встановлено не було під час перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали за клопотаннями сторони позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. При подачі апеляційної скарги КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача у загальному розмірі 7 570,00 грн. (3 028+4 542).

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421, заборгованість у розмірі 160 856,05 (сто шістдесят тисяч вісімсот п`ятдесят шість) гривень 05 копійок, що складається з:

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 49 565,56 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 56 копійок, інфляційну складову у розмірі 7 533,96 (сім тисяч п`ятсот тридцять три) гривні 96 копійок, три відсотки річних у розмірі 1 853,63 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят три) гривні 63 копійки;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 027,03 (тридцять тисяч двадцять сім) гривень 03 копійки, інфляційну складову у розмірі 3 577,99 (три тисячі п`ятсот сімдесят сім) гривень 99 копійок, три відсотки річних у розмірі 865,06 (вісімсот шістдесят п`ять) гривень 06 копійок, пеня у розмірі 490,24 (чотириста дев`яносто) гривень 24 копійки;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 54 761,18 (п`ятдесят чотири тисячі сімсот шістдесят одна) гривня 18 копійок, інфляційну складову у розмірі 7 172,20 (сім тисяч сто сімдесят дві) гривні 20 копійок, три відсотки річних у розмірі 1 723,42 (одна тисяча сімсот двадцять три) гривні 42 копійки, пеня у розмірі 923,04 (дев`ятсот двадцять три) гривні 04 копійки;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 (одна тисяча триста дев`яносто сім) гривень 46 копійок;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 (сімсот тридцять шість) гривень 45 копійок;

заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 228,83 (двісті двадцять вісім) гривень 83 копійки.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості що утворилась до 01 травня 2018 року закрити в зв`язку з відмовою позивача від позову.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421, судовий збір у розмірі 7 570,00 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.