Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №340/2564/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2564/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 ( суддя Петренко О.С.) в адміністративній справі №340/2564/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення: №0533313-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 28816,70 грн., №0533314-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 1594,60 грн., які складені ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позову.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою, підставами якої продубльовано обставини викладені у позові. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Колегією суддів з`ясовано, що за даними Державного реєстру речових прав ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомого майна за адресою:

- АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення загальною площею 430,1 кв.м.; комплекс будівель магазин “АА1”, ганок “кр, кр1”, склад “Б,В”, вигрібна яма “Г”, навіс “Д”, огорожа “NN1”.

- АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення загальною площею 23,8 кв.м.; будівля, нежитлова будівля: магазин.

Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, на підставі вказаних вище даних, сформовано наступні податкові повідомлення-рішення:

-№0533313-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 28816,70 грн.

-№0533314-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 1594,60 грн.

Позивач, заперечуючи нарахування податкового зобов`язання, вказує про те, що він є сільськогосподарським виробником, а нежитлові будівлі безпосередньо використовуються у такій діяльності, що є підставою для його звільнення від сплати податку.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, а також, зокрема у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, на яку є посилання в касаційній скарзі.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.

Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

1 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України (Верховного Суду постанова від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23).

У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо застосування пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Як підтверджується матеріалами справи, до суду як першої інстанції так і суду апеляційної інстанції на підтвердження того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником не надано доказів, тому позивач не довів жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування.

При цьому, згідно інформаційних баз ДПС України позивач не є суб`єктом підприємницької діяльності, зокрема, у 2024 році (податковий період, за який нараховане податкове зобов`язання), у позивача не був зареєстрований необхідний вид діяльності (КВЕД) сільськогосподарського товаровиробника.

Позивач зареєстрований фізичною-особою підприємцем 19.04.2001, платник на загальній системі оподаткування за основним видом діяльності: 47.11 Роздрiбна торгiвля в неспецiалiзованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Довідка В.Северинської сільської ради від 13.03.2024 та наявність у власності земельних ділянок, жодним чином не підтверджує факт зайняття позивачем сільськогосподарською діяльністю, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована пільга встановлена абз."ж" підпункту 266.2.2 пункту 2 Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 в адміністративній справі №340/2564/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 20 січня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова