Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №686/28784/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/28784/25

Провадження № 2/686/3795/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючої судді Хараджі Н.В., при секретарі судового засідання Козуляк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до Держави Україна в особі Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини про відшкодування 60 000 000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб Держави Україна, що призвело до порушення Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження №42023242260000034. В обґрунтування позову вказує, що в провадженні дізнавачів Головного управління національної поліції в Хмельницькій області знаходилось кримінальне провадження №42023242260000034 про вчинення директором Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький» ОСОБА_2 кримінального правопорушення за невиплату йому заробітної плати. Незважаючи на очевидність кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, а саме директор Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький» Лежанський Василь Васильович, персональні відомості про його особу містяться в ЄДРПОУ, службові і посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУНП в Хмельницькій області, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом роблять видимість розслідування даного кримінального правопорушення, оскільки всупереч статті 6 КПК України директор Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький» ОСОБА_2 в них перетворився на невідому особу. Такі дії дізнавача та групи процесуальних прокурорів є триваючим катуванням мене як споконвічного українця, зухвалим і цинічним порушенням моїх прав та моєї людської гідності, оскільки нічим іншим це пояснити неможливо. Розслідування триває з 06.06.2023 року і по дату звернення до суду з позовом у 2025 році становить більше двох років і є неефективним. Вважає, що внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження, порушено його права і завдано йому моральну шкоду, яку він оцінив у 60 000 000 грн., що і стало причиною звернення до суду.

Ухвалою суду від 06.11.2025 року по справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання, а ухвалою від 10.12.2025 року підготовче провадження по справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, в позовній заяві вказав про розгляд справи без його участі, про час та місце судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Представник відповідача в особі Уповноваженого Верховною Радою України в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов, де зазначив,що обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність Позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим Відповідачем, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Позивачем не заявлено вимог до Уповноваженого, не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів. Крім того, відповідно до статті 16 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини громадянина, які отримує за зверненнями громадян України. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Позивачем не надано доказів звернення за захистом своїх прав до Відповідача, Уповноважений не є належним відповідачем у справі № 686/28784/25. Крім того, відсутнє рішення адміністративного суду про протиправні дії/бездіяльність Відповідача. За відсутності реальних порушених прав та інтересів в суду немає необхідності здійснення відновлення порушених прав та інтересів особи, яка звертається з відповідним позовом до суду. Крім того саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача

до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення Позивачем

перед судом факту протиправної поведінки Відповідача, наявність самої

моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою Відповідача та

заподіяною шкодою. Позивач не доводить належними доказами протиправність (незаконність) поведінки Уповноваженого по відношенню до нього та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Позивач не надає доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Уповноваженого, не наводить конкретної норми закону, яку порушив Відповідач. Тож просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини про відшкодування 60 000 000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб Держави Україна, що призвело до порушення Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження №42023242260000034.

Вказує, що в провадженні дізнавачів Головного управління національної поліції в Хмельницькій області знаходилось кримінальне провадження №42023242260000034 про вчинення директором Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький» ОСОБА_2 кримінального правопорушення за невиплату йому заробітної плати. Розслідування триває з 06.06.2023 року і по дату звернення до суду з позовом у 2025 році становить більше двох років і є неефективним, чим порушено його права і завдано йому моральну шкоду, яку він оцінив у 60 000 000 грн., що і стало причиною звернення до суду.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно положень ч. 4 ст. 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17 від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/2, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21, від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21, від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини громадянина, які отримує за зверненнями громадян України. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Позивачем не надано доказів звернення за захистом своїх прав до Відповідача, а також порушення своїх прав Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Позивачем не зазначено, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність Держави Україна в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу.

Матеріали справи не містять жодного доказу або посилання на нього протиправності (незаконності) поведінки Уповноваженого по відношенню до нього та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Позивач не надав доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Уповноваженого та не вказав конкретної норми закону, яку порушив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження №42023242260000034, слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку із відмовою у позові слід покласти на позивача.

На підставі ст.ст. 10, 12,13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено 23.01.2026 року

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа