Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №448/1244/25 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/1244/25

Провадження № 2/448/80/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

12.01.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи – Онохової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

І.Короткий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, покликаючись на те, що з 20.09.2019 року він з відповідачкою ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зареєстрованому у Мостиському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено актовий запис №106. Від цього шлюбу мають дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що міцної сім`ї з відповідачкою ОСОБА_2 вони збудувати не змогли. Протягом останнього року стосунки з дружиною погіршились, зникло взаєморозуміння, постійно стали виникати сварки, скандали та конфлікти, що негативно впливають на емоційний та психологічний стан їхньої доньки. Неодноразові спроби примирення не привели до бажаного результату. В умовах складеної ситуації відповідачка змінила місце проживання та переїхала жити окремо. Їхня спільна дочка залишилася проживати з ним (позивачем). Вони з відповідачкою ОСОБА_2 взагалі не підтримують подружніх відносин, фактично їхня сім`я припинила своє існування, а їхній шлюб існує лише формально. Подальше підтримування сімейних відносин із відповідачкою вважає не можливим, а формальне перебування у шлюбі недоцільним та небажаним. Залишатись далі у такому шлюбі він (позивач) не має наміру. Вважає, що перебування у шлюбі із відповідачкою суперечитиме не тільки їхнім інтересам, але й суперечитиме інтересам дитини розвиватися морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності.

Вказує, що причини, які спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, а подальше спільне життя разом з відповідачкою як подружжям та збереження шлюбу суперечитиме його інтересам щодо влаштування майбутнього.

Стверджує, що після пред`явлення позову про розірвання шлюбу між ним (позивачем) та відповідачкою ОСОБА_2 виник спір і щодо місця проживання їхньої малолітньої дочки ОСОБА_4 . Зазначає, що їхня малолітня дочка ОСОБА_3 проживає спільно з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Матір дитини – відповідачка ОСОБА_2 поступово самоусунулась від будь-яких обов`язків в їхній сім`ї. Тривалий період часу відповідачка не приймає будь-якої участі і у вихованні дочки ОСОБА_4 . Вказує, що ця обставина не є для нього (позивача) обтяжливою, бо він залюбки займається вихованням дочки самостійно. Між ним (позивачем) та дитиною склались стійкі психологічні контакти та прив`язаність один до одного. Він (позивач) має хороші житлові умови проживання. Дитина проживає разом з ним в атмосфері турботи і захисту; з ним (позивачем) вона почувається у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Як батько він забезпечує свою дочку належним вихованням, умовами проживання та духовним розвитком, що відповідає її (дитини) інтересам. Він (позивач) з матір`ю дитини (відповідачкою) більше року спільно не проживає, а самостійно займається вихованням дочки ОСОБА_4 , самостійно її утримує, здійснює за нею постійний догляд, якого вона потребує.

Вважає, що в інтересах їхньої дочки ОСОБА_4 проживати саме разом з ним (позивачем), так як проживання разом з ним у повній мірі сприяє та сприятиме розвитку та інтересам дитини. Він (позивач) працевлаштований, має постійний дохід, відтак має можливість забезпечити дочці належні умови проживання, займатись її вихованням. Дочка ОСОБА_4 вже більше року проживає з ним в атмосфері турботи і захисту, з ним вона почувається у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, дитина надалі хоче жити з ним (позивачем), у нього хороші матеріальні умови проживання, дитина забезпечена всім необхідним для свого розвитку. Він (позивач) є фізично здоровим, спиртними напоями не зловживає, не палить, добре відноситься до дітей, працює та має стабільний заробіток, відповідно може належним чином займатись дитиною. Крім того, разом з ним (позивачем) проживає його батько, який допомагає по господарству та у разі необхідності може надати йому допомогу в здійсненні догляду за дочкою.

Вважає також, що визначення місця проживання дочки ОСОБА_3 разом з ним (позивачем) відповідатиме інтересам дитини. Він (позивач) зобов`язується створювати належні умови для розвитку природних здібностей дочки, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Просить звернути увагу, що протягом тривалого періоду часу саме він (позивач) самостійно виховує та утримує дочку без участі матері, яка з власної волі стала проживати окремо, самоусунувшись від обов`язків по вихованню та утриманню ОСОБА_3 .

З огляду на наведене, просить суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 вересня 2019 року у Мостиському районному відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено актовий запис №106, а також визначити місце проживання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину без участі матері.

ІІ. Позиція учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені ним позовні вимоги. Просив розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 вересня 2019 року у Мостиському районному відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено актовий запис №106, та визначити місце проживання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним (батьком) як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину без участі матері. Пояснив, що з 20.09.2019р. перебував з відповідачкою ОСОБА_2 в офіційному шлюбі, але вже близько півтора роки вони проживають окремо. Від подружнього життя у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У них (сторін) постійно виникали, сварки, скандали та конфлікти, що негативно впливало на емоційний та психологічний стан їхньої доньки, в результаті чого дитина перебувала в стресі. В умовах складеної ситуації відповідачка змінила місце проживання та переїхала жити окремо. Він (позивач), його донька ОСОБА_4 та його батько залишилися проживати разом. Його батько ( ОСОБА_5 ) є фізичною особою-підприємцем. З часу звернення до суду поведінка відповідачки не змінилася, примирення між ними (сторонами) не відбулося. Дружина рідко дає про себе знати, чим вона зараз займається йому (позивачеві) не відомо. З донькою ОСОБА_4 у нього (позивача) хороші довірливі відносини.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, клопотань про відкладення або про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.Однак в підготовчому судовому засіданні відповідачка частково визнала пред`явлені до неї позовні вимоги. Вказала, що згідна на розірвання шлюбу з позивачем, однак не погоджується в повній мірі з позовною вимогою щодо визначення місця проживання дитини. Не заперечила тих обставин, що дочка дійсно проживає на даний час з батьком, має хороші умови проживання. Покликалася на те, що позивач ОСОБА_1 має достатній заробіток аби забезпечити їхню доньку. Також зазначила, що вона проживає окремо від них більше півтора року та наразі намагається працевлаштуватися за новим місцем проживання у м.Львові. Ствердила, що на даний час вони з позивачем не в повній мірі узгодили питання щодо утримання дочки ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 станом на сьогодні дійсно самостійно утримує дочку, однак вона (відповідачка) припускає, що після розгляду справи у позивача може бути інше бачення даного питання. У зв`язку з зазначеним, вона б хотіла у письмовому порядку вирішити питання утримання їхньої дочки, і вже після цього вона зможе чітко висловити своє ставлення з приводу питання місця проживання дитини.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - органу опіки та піклування Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області – начальник відділу Служби у справах дітей виконавчого комітету Шегинівської сільської ради Яворівського Львівської області Онохова О.В. в судовому засіданні зазначила, що вирішення позову в частині розірвання шлюбу покладає на розсуд суду, водночас щодо іншої частини позовних вимог - вважає за доцільне визначити місце малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з батьком за місцем їхньої реєстрації, що відповідатиме інтересам самої дитини. Крім того, представник зазначила, що в червні 2025 року позивач звернувся до органу опіки та піклування з заявою про надання висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У результаті було здійснено комісійний візит за місцем реєстрації позивача в село Шегині, а також проведено відповідну бесіду з ОСОБА_2 в кабінеті відділу Служби у справах дітей. У ході візиту та бесід було з`ясовано, що дитина фактично проживає з батьком. З позивачем в будинку, який є у його співвласності проживає також його батько (дідусь ОСОБА_4 ), з яким у дитини хороші відносини. За місцем проживання створені належні умови проживання. Під час розмови виявлено контакт дитини з батьком, який приділяє увагу дочці. В ході розмови з ОСОБА_2 з`ясовано, що вона тривалий період часу проживає окремо, періодично змінює місце проживання та немає постійного житла. Також матір дитини зазначила, що позивач є нормальним батьком, такий дбає про дочку, створив для неї у помешканні за місцем проживання необхідні умови для проживання, розвитку й відпочинку. Зазначила, що питання щодо визначення місця проживання дитини з батьком було винесене на розгляд засідання комісії. Члени комісії, вивчивши пакет документів та заслухавши думку обох батьків, дійшли висновку про доцільність проживання дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 у селі Шегині, що відповідатиме інтересам самої дитини.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 18.07.2025р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 14.11.2025р. прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову, подану в порядку ст.49 ЦПК України у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу; залучено орган опіки та піклування Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області до участі у даній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; ухвалено перейти від розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання по справі.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 05.12.2025р. закрито підготовче провадження у даній цивільній справі; призначено справу до судового розгляду по суті.

ІV. Обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що сторони з 20 вересня 2019 року перебували у шлюбі, який зареєстрований у Мостиському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено актовий запис №106.

Від даного шлюбу в сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони близько півтора роки проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

Перешкод для пред`явлення позову про розірвання шлюбу судом не встановлено.

Сторони по справі: позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що видане 22.02.2022р. Шегинівською сільською радою Яворівського району Львівської області.

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї мешканця АДРЕСА_1 ОСОБА_1 від 27.06.2025р. відомо, що позивач ОСОБА_1 разом зі своєю дитиною – дочкою ОСОБА_3 та зі своїм батьком (дідусем ОСОБА_4 ) спільно проживають за вказаною адресою.

Матеріалами справи підтверджено, що місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за тією ж адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Мостиського районного суду Львівської області №11, виданої 28.08.2025р., позивач ОСОБА_1 не отримує аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно характеристики за місцем проживання, позивач ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивної сторони.

Як підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №297157078 від 31.01.2022р. позивач ОСОБА_1 є співвласником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Поясненнями свідка ОСОБА_5 , безпосередньо допитаного в судовому засіданні, підтверджено наступні обставини: він (свідок) є батьком позивача ОСОБА_1 . Він (свідок), його син ОСОБА_1 , та внучка ОСОБА_4 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Матір`ю внучки ОСОБА_4 є відповідачка ОСОБА_6 , яка від літа 2024 року не проживає спільно з позивачем. Зазначив, що через поведінку відповідачки, яка хотіла самостійно приймати всі рішення за сім`ю, не питаючи думки ОСОБА_7 , їхня (сторін) сім`я розпалася. Між ними (сторонами) постійно виникали сварки та конфлікти, які в один момент досягнули такого піку, що ОСОБА_8 забрала свої речі та пішла проживати окремо, скинувши всі обов`язки по вихованню ОСОБА_4 на його (свідка) сина. Відповідачка ОСОБА_2 принципово перестала брати участь у вихованні дочки ОСОБА_4 . Вона зайнята влаштуванням свого особистого життя, переїхала до м.Львова. Де саме зараз фактично проживає відповідачка йому (свідку) не відомо. Зі слів спільних знайомих, йому відомо, що ОСОБА_2 проживає в орендованій квартирі та вона так і ніде не працює. Ще з літа 2024 року, відколи ОСОБА_2 зібрала свої речі та стала проживати окремо, то весь цей тривалий період часу внучка ОСОБА_4 проживає разом з позивачем ОСОБА_1 , який самостійно її виховує, утримує, забезпечує її всім необхідним, старається створити їй найкращі умови, як для проживання, так і для її розвитку та виховання. Зазначив, що між його сином та внучкою існують теплі позитивні емоції. Ствердив, що позивач сам справляється зі всіма обов`язками щодо дитини. Коли син потребує допомоги з дитиною, то він (свідок) радо доглядає за внучкою.

Поясненнями свідка ОСОБА_9 , безпосередньо допитаної в судовому засіданні, підтверджено наступні обставини: вона (свідок) є хресною матір`ю ОСОБА_4 – доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (сторін по справі), тому добре знає їхню сім`ю. Підтвердила, що спільне життя сторін не склалося, вони кілька разів розходилися, потім мирилися. Станом на даний час вони розійшлися остаточно та вже фактично близько півтора року проживають окремо. Її (свідка) похресниця ОСОБА_4 залишилася проживати зі своїм батьком за попереднім місцем проживання, а ОСОБА_8 переїхала спочатку в с.Завада з наміром подальшого виїзду до м.Львова, де вона зараз і проживає. З її ( ОСОБА_2 ) слів вона там намагається працевлаштуватися. На даний час вони з ОСОБА_2 спілкуються вкрай рідко. Востаннє вона (свідок) випадково зустріла ОСОБА_2 вкінці грудня. Така не мала наміру обговорювати з нею (свідком) свої сімейні та особисті справи, бо уникала відповідей на її запитання з приводу її фактичного місця перебування та особистого життя. З розмови з ОСОБА_2 вона (свідок) зрозуміла, що остання так і ніде не працює. В ході спільного святкування Різдвяних свят, на яких був присутній позивач з дочкою ОСОБА_4 , вона (свідок) зрозуміла, що такий вже тривалий період часу самостійно доглядає та виховує ОСОБА_4 , організовує дозвілля та відпочинок, у нього з дочкою хороший емоційний зв`язок, ОСОБА_4 дуже прив`язана до свого батька. З ними спільно ще проживає батько позивача, який у всьому допомагає своєму синові та внучці.

Зазначені пояснення свідків, пояснення представника третьої особи, а також пояснення відповідачки ОСОБА_2 , надані нею у підготовчому судовому засіданні, підтверджують доводи позивача, про те, що дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час проживає з батьком ОСОБА_1 (позивачем по справі), він здійснює догляд за дитиною, самостійно займається її утриманням, вихованням та доглядом. Мати дитини фактично на даний час не займається її утриманням, вихованням та доглядом, відтак позивач ОСОБА_1 фактично є батьком, що самостійно виховує та утримує дочку ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 є працевлаштованим, має стабільний дохід, позитивно характеризується за місцем проживання, має задовільний стан здоров`я, не судимий. При розгляді справи не встановлено жодних фактів, що визначення місця проживання дитини з батьком буде суперечити її інтересам.

Рішенням виконавчого комітету Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області №64 від 04.07.2025р. затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Шегинівської сільської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Із змісту вказаного висновку вбачається, що дочка сторін – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із своїм батьком ОСОБА_1 та батьком позивача ( ОСОБА_5 ). У будинку, в якому проживає батько з дитиною, створені належні умови для проживання та повноцінного виховання дитини, яка має окрему кімнату. В ході розмови з ОСОБА_1 з`ясовано, що такий вже тривалий період з ОСОБА_2 разом не проживають, сімейне життя між ними не склалося через постійні непорозуміння та скандали. З моменту народження дочка ОСОБА_4 більш прихильна до батька, оскільки в основній мірі дитиною займався батько. ОСОБА_1 створив умови проживання дитини, які є задовільні. Для дочки ОСОБА_4 забезпечено нормальні житлово-побутові умови для повноцінного проживання та виховання, наявне окреме спальне місце, відведено місце для ігор, проведення вільного часу. Під час розмови батька з дитиною виявлено прихильність дочки ОСОБА_4 до батька. У вихованні ОСОБА_4 допомагає дідусь ( ОСОБА_5 ). Батько ОСОБА_4 – ОСОБА_1 працює, має стабільний дохід, веде здоровий спосіб життя, усвідомлює відповідальність щодо належного створення умов для проживання дитини, належного виховання та повноцінного її забезпечення. ОСОБА_1 як батько повністю опікується інтересами і потребами дочки ОСОБА_4 , піклується про неї, займається її вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини, цікавиться її інтересами. У вихованні та догляді дочки ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_1 допомагає його (позивача) батько, який разом з ними проживає в будинку без реєстрації. Батько має намір віддати дочку ОСОБА_4 у місцевий дошкільний заклад, а відтак у нього є можливість працювати на роботі та отримувати хороший дохід. В ході розмови з ОСОБА_2 було з`ясовано наступне: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають окремо вже тривалий час. Дочка ОСОБА_4 проживає та зареєстрована з батьком. Мати періодично провідує дитину, спілкується з нею по телефону. Зі слів ОСОБА_2 спільне проживання з чоловіком було неможливим, постійні скандали, непорозуміння, все це негативно впливало на дитину. З цього приводу виникло питання про розірвання шлюбу. ОСОБА_2 вказала, що батько ОСОБА_4 дбає про дочку, створив для неї у помешканні за місцем проживання та реєстрації необхідні умови для проживання, розвитку й відпочинку. Батько дитини не зловживає спиртними напитками, веде здоровий спосіб життя. ОСОБА_2 усвідомлює свою відповідальність щодо належного утримання та повноцінного виховання дитини, та усвідомлює те, що її дитина проживає з батьком, перебуває на його вихованні та утриманні. ОСОБА_2 має намір виїжджати за кордон України. Зі слів ОСОБА_2 дочці ОСОБА_4 буде краще з батьком.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 разом з дитиною – дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 самостійно, без участі матері, виховує, утримує та здійснює догляд за дочкою ОСОБА_3 . За місцем свого проживання ОСОБА_1 створив дочці всі належні умови для проживання, повноцінного розвитку та виховання.

Письмового договору про те, з ким із батьків буде проживати дитина чи будь-якого іншого договору між сторонами не укладено. Відтак, відсутність письмового договору про те, з ким буде проживати дитина сторін – дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також звернення позивача до суду з даним позовом, на переконання суду, свідчить про те, що добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 сторони так і не досягли.

V. Застосовані судом норми права.

Згідно з ч.2 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Статтею 109 СК України визначено, що шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).

Відповідно до ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У відповідності до положень ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Конвенція ООН про права дитини 1989, яка ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не можна бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За змістом ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із ними буде проживати малолітня дитина, однак спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування та судом. Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що суд визначає з ким із батьками буде проживати малолітня дитина.

У контексті частини першої статті 161 СК України убачається, що під час вирішення спору про місце проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особистісна прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші особливості, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 (пояснювальна записка). Пункт 36 у всіх справах, пов`язаних з дітьми, першочергова увага повинна надаватися найкращим інтересам дитини. Оцінка ситуації має бути зроблена точно. Ці керівні принципи сприяють розвитку міждисциплінарних методів оцінки кращих інтересів дитини, визнаючи, що це є складним процесом. Ця оцінка стає ще складнішою, якщо ці інтереси повинні бути збалансовані з інтересами інших зацікавлених сторін, таких як інші діти, батьки. Це має бути зроблено професійно, в кожному конкретному випадку на індивідуальній основі. Пункт 37 Найкращі інтереси дитини завжди повинні розглядатися в поєднанні з іншими правами дітей, наприклад, правом бути почутою, правом на захист від насильства, правом не бути розлученою з батьками. Комплексний підхід має бути правилом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п.58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), §90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, §102).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі № 402/428/16ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Забезпечення найкращих інтересів дитини виступає пріоритетним принципом і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц зазначив про те, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

У випадку відсутності спору щодо визначення місця проживання, між батьками, як визначено у ч.1 ст.109 СК України, може бути укладений письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновки суду.

Щодо заявлених позовних вимог про розірвання шлюбу.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання Сімейного кодексу України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Підсумовуючи, суд вважає, що позов в частині позовних вимог про розірвання шлюбу є обґрунтований, шлюб між сторонами існує формально, докази про можливість збереження сім`ї сторін - відсутні, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини, примирення між сторонами неможливе, їхня сім`я розпалася остаточно, позивач ОСОБА_1 не виявив бажання примиритись та наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачка ОСОБА_2 не заперечує проти розірвання такого, а тому суд прийшов до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхньої дитини, що має істотне значення, відтак шлюб між сторонами необхідно розірвати.

Вимоги про відновлення свого дошлюбного прізвища відповідачка ОСОБА_2 не заявляла.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини, суд приходить до наступного висновку.

Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням відсутності укладеного між сторонами письмового договору про те, з ким буде проживати їхня дочка ОСОБА_3 , беручи до уваги матеріальний, житловий стан сторін, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, а також враховуючи те, що позивач є рідним батьком дитини – ОСОБА_3 , такий є фізично здоровим, працездатним, має стабільний регулярний дохід, мешкає в належних для проживання та виховання дитини умовах, наполягає на реалізації свого права доглядати, утримувати та піклуватись дочкою, має можливість та бажання займатись її вихованням, матеріалами справи підтверджено факт тривалого проживання дитини разом з батьком, за місцем проживання якого в дитини сформувалося звичне для неї комфортне оточуюче середовище, а також підтверджено факт самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері, з урахуванням думки представника органу опіки та піклування, яка підтвердила відповідність заявлених позовних вимог інтересам та бажанням дитини, а також з урахуванням позиції відповідачки, яка частково визнала позовні вимоги та не заперечувала зазначених позивачем обставин, переслідуючи принцип найкращого забезпечення інтересів дитини, суд приходить до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком як особою яка самостійно виховує та утримує дитину. Обставин, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини за вказаною адресою та передачі її на виховання та утримання батьку не встановлено.

Визначення на теперішній час місця проживання малолітньої дочки з батьком максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.

Таким чином, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з батьком, суд не позбавляє матір її права та можливості особистого спілкування з дитиною.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з наведених вище мотивів та підстав.

При цьому, суд вважає за доцільне роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

VIІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, - у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 при поданні позову до суду сплачено судовий збір на загальну суму 3634,20 грн, що підтверджується поданими ним: платіжною інструкцією №13МЕ-К2С8-9АА2-МЕЕ5 від 21.06.2025р. та квитанцією до платіжної інструкції #2.401246209.1 від 14.11.2025р.

При цьому, з урахуванням вимог ч.1 та ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подану позовну заяву, а саме за дві вимоги немайнового характеру до сплати підлягав судовий збір в розмірі 2422,40 грн., а не 3634,20 грн.

Відтак, позивачем ОСОБА_1 при поданні позовної заяви до суду внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме на 1211,80 грн більше.

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 слід повернути судовий збір, внесений ним в більшому розмірі, ніж встановлено законом, при поданні позовної заяви до суду - в розмірі 1211,8 гривень, на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Іншу частину сплаченого позивачем ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2422,40 грн, у відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його (позивача) користь.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 вересня 2019 року у Мостиському районному відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено актовий запис №106.

Визначити місце проживання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. сплаченого ним судового збору.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір, внесений при поданні позовної заяви до суду в більшому розмірі, ніж встановлено законом,- в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду, яке є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу.

Копію рішення, після набрання ним законної сили, надіслати до Мостиського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції України для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Повний текст судового рішення складено 22.01.2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженець с.Шегині Мостиського району Львівської області; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженка с.Гусаків Мостиського району Львівської області; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, місцезнаходження: 81321, с.Шегині, вул.Дружби, 184 Яворівського району Львівської області.

Суддя Ю.В. Кічак