Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №635/6106/25 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/6106/25

Провадження № 2/635/1688/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Базова О.В.

за участі секретаря судового засідання Макаренко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського районного суду Харківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Авентус Україна» Ушакевич М.П. звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 20500,00 грн. з яких: заборгованість за кредитом – 10000,00 грн.; заборгованість по відсотках – 10500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №8575449 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Укладення цього Договору здійснювалося Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок "CreditPlus" (за вибором Споживача). Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/Мобільний застосунок "CreditPlus", в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході(в т.ч через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку "CreditPlus". При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб- сайту/ Мобільного застосунку "CreditPlus" (пункт 1.1. Договору). Договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного зі Сторони Товариства електронним підписом, Споживачу в Особистий кабінет/Мобільний застосунок "CreditPlus» для ознайомлення та підписання. Підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладеному між Сторонами Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору. На укладений між Сторонами Договір накладається кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, далі по тексту Договору – оригінальний примірник Договору. У випадках дозволених законодавством, на укладений між Сторонами Договір може бути накладено електронний підпис уповноваженого працівника Товариства, що базується на сертифікаті відкритого ключа, виданого кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг без відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки

Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Позикодавець на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 10000,00 грн. шляхом перерахування на платіжну картку номер, котрої надано Позичальником та міститься в реквізитах Договору кредиту, що підтверджується Довідкою відповідної фінансової компанії про перерахування грошових коштів. В свою чергу, Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав. У зв`язку з неповерненням заборгованості та відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит №8575449 від 16.12.2024 року, станом на дату здійснення розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 становить 20500,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом – 10000,00 грн.; заборгованості по відсотках – 10500,00 грн.

Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором № 8575449 від 16.12.2024 у розмірі 20500,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом – 10000,00 грн.; заборгованості по відсотках – 10500,00 грн.

Представницею відповідача до суду через систему «Електронний суд» було подано відзив на позовну заяву в якому представниця позивача просила поновити строк на подання відзиву. Зазначивши, що відповідач не отримував позовну заяву. Про існування позову дізнався через застосунок «Дія».

Відповідно до доданих до позовної заяви позивачем списку згрупованих відправлень вбачається, що позовна заява з додатками відповідачу було направлено не на адресу його реєстрації, а до відділення поштового зв`язку (62417, Харківська, Харківський, Пісочин).

Тому суд вважає можливим поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.

У відзиві представниця відповідача просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту. Судові витрати покласти на Відповідача. В обгрунтування зазначила, що позивач пов`язує виникнення спірних правовідносин з укладенням 16 грудня 2024 року електронного договору споживчого кредиту №8575449 та посилається на надання за цим договором кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн, унаслідок чого, за твердженням Позивача, утворилась заборгованість у загальному розмірі 20 500,00 грн, з яких 10 000,00 грн визначено як основний борг, а 10 500,00 грн. як проценти за користування кредитом. На підтвердження зазначених обставин Позивач долучив до матеріалів справи електронний текст договору №8575449 від 16.12.2024, електронний паспорт споживчого кредиту та умови кредитування, розрахунок заборгованості, а також електронний лист платіжного сервісу EasyPay щодо здійснення транзакції на суму 10 000,00 грн із зазначенням номера замовлення та неповного номера банківської картки нібито Відповідача. Оцінюючи наведені докази у сукупності, Відповідач виходить з того, що у справах цієї категорії предметом судового дослідження є встановлення юридично значущих обставин, які формують склад вимоги про стягнення заборгованості, а саме докази волевиявлення конкретної особи на укладення договору споживчого кредиту, докази фактичного надання кредитних коштів та їх отримання боржником , правомірності і прозорості нарахувань. Наявність у матеріалах справи електронні докази та внутрішні облікові документи кредитодавця не може розглядатися як самодостатня підстава для задоволення позову, якщо такі докази не забезпечують можливості перевірки судом ключових елементів заявленої вимоги та не підтверджені первинними фінансовими доказами, що дозволяють відтворити реальний рух коштів і обсяг зобов`язання.

У відзиві наголошено, що обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на укладення між сторонами електронного договору споживчого кредиту №8575449 від 16 грудня 2024 року, який, за твердженням Позивача, був оформлений шляхом приєднання Відповідача до умов договору з використанням засобів електронної комерції. Водночас наведене твердження саме по собі не може вважатися доведеним, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б у сукупності підтверджували факт вільного, усвідомленого та персоніфікованого волевиявлення саме ОСОБА_1 на укладення зазначеного правочину. З поданих до суду матеріалів убачається, що Позивач обмежився долученням копії електронного договору №8575449 від 16 грудня 2024 року та загальними посиланнями на положення законодавства у сфері електронної комерції і електронних правочинів. Однак, сам по собі текст договору, сформований у межах інформаційної системи кредитодавця, не підтверджує факту його укладення конкретною фізичною особою, якщо такий текст не підкріплений доказами ідентифікації користувача та фіксації його дій у цифровому середовищі.

В матеріалах справи відсутні технічні журнали інформаційної системи Позивача, які б містили відомості про дату та час здійснення дій, ідентифікатор пристрою, браузер чи інші технічні параметри, що дозволяють пов`язати укладення договору з конкретною особою Відповідача.

Так, матеріали справи не містять доказів отримання Відповідачем одноразового ідентифікатора (SMS-коду чи іншого засобу підтвердження), а також доказів його введення саме ОСОБА_1 . Відсутні дані оператора мобільного зв`язку, журнали відправлення та доставки повідомлень, тощо. За таких умов твердження Позивача про підтвердження договору одноразовим ідентифікатором ґрунтується виключно на припущеннях і не може визнаватися доведеним у розумінні стандартів цивільного доказування. Таким чином, за відсутності технічних доказів ідентифікації користувача, доказів отримання та використання одноразового ідентифікатора, а також будь-яких інших даних, які б беззаперечно підтверджували участь ОСОБА_1 у процесі укладення електронного договору споживчого кредиту №8575449 від 16 грудня 2024 року, факт укладення такого договору не може вважатися доведеним. За таких обставин відсутня належна правова підстава для висновку про виникнення між сторонами договірних зобов`язань, на які посилається Позивач та задоволеню позову.

Укладення електронного договору споживчого кредиту за своєю правовою природою передбачає не лише формальне існування електронного документа, а й доведення процедури ідентифікації особи, яка вчиняла дії з його укладення. Саме ця процедура є ключовою для встановлення належності волевиявлення конкретному суб`єкту цивільних правовідносин.

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував, що під час укладення договору №8575449 від 16.12.2024 Позивач здійснив належну ідентифікацію Відповідача як користувача відповідної інформаційної системи. Відсутні дані про проходження BankID, MobileID чи іншого засобу електронної ідентифікації, передбаченого законодавством, відсутні відомості про зв`язок конкретного облікового запису з особою Відповідача, а також відсутні докази того, що дії з акцепту оферти здійснювалися саме з використанням персональних даних, контроль над якими безпосередньо здійснював Відповідач.

Покладення на Відповідача обов`язку сплатити грошову суму за договором, факт укладення якого не доведено належними та допустимими доказами, означало б фактичне застосування презумпції вини боржника та перекладення тягаря доказування на сторону захисту. Такий підхід є неприпустимим, оскільки суперечить принципам змагальності та рівності сторін, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Більше того, покладення негативних майнових наслідків на особу без доведеного волевиявлення суперечило б принципу справедливого балансу між інтересами сторін та фактично призводило б до легітимації ситуації, за якої будь-який електронний запис або внутрішній облік суб`єкта господарювання міг би слугувати підставою для стягнення коштів із фізичної особи без належної перевірки її участі у правочині. Такий підхід несумісний із засадами верховенства права та правової визначеності.

Належним і самостійним елементом предмета доказування у справах про стягнення заборгованості за кредитним договором є встановлення факту реального надання кредитних коштів та їх отримання саме відповідачем. Саме з моменту фактичного передання грошових коштів виникає зобов`язання позичальника щодо їх повернення, а відтак відсутність доказів такого передання виключає можливість покладення на особу обов`язку виконувати грошове зобов`язання. В межах справи Позивач, обґрунтовуючи факт виконання свого основного обов`язку, посилається лише на сумнівний доказ, а саме на лист №7/10911 від 19.05.2025 року платіжного сервісу EasyPay про здійснення транзакції на суму 10 000,00 грн із зазначенням номера замовлення та неповного номера банківської картки. Водночас наведений документ не підтверджує факту зарахування коштів саме на рахунок ОСОБА_1 , не містить відомостей про конкретного отримувача платежу, повного номеру банківського рахунку чи платіжної картки, банк-емітент, а також відсутня інформація щодо правової підставу здійснення такого платежу у вигляді конкретного кредитного договору. Зазначений лист не є належним та допустимим доказов, оскільки не є банківським документом, оскільки не фіксує рух коштів між визначеними суб`єктами та не дозволяє відтворити фінансову операцію у перевірюваному вигляді.

Наданий Позивачем розрахунок заборгованості за договором споживчого кредиту №8575449 від 16.12.2024 не відповідає вимогам належності, допустимості та достовірності доказів у розумінні статей 76, 77, 78, 80 ЦПК України та не може бути покладений судом в основу висновків про наявність і розмір грошового зобов`язання. За своєю суттю розрахунок є внутрішнім обліковим документом кредитодавця, який не підтверджений жодними первинними фінансовими доказом і не дозволяє суду перевірити правомірність нарахувань, їх відповідність умовам договору.

Розрахунок не містить відомостей про застосування конкретної процентної ставки у відповідні періоди. Паспорт споживчого кредиту передбачає стандартну та знижену процентні ставки та умови їх застосування, проте у таблиці Позивача не зазначено, за якою саме ставкою здійснювалося нарахування у кожний конкретний день, не наведено формули обчислення процентів, не визначено базу для нарахування. Суду фактично пропонується прийняти кінцеву суму без можливості перевірити, чи відповідає вона погодженим умовам договору, що суперечить принципу змагальності та розподілу тягаря доказування, закріпленому у статті 12 ЦПК України. Особливої критичної оцінки потребує частина розрахунку, що стосується штрафних санкцій.

Такий механізм передбачає обов`язкове встановлення точної дати виникнення прострочення та кількості днів його тривалості. У наданому розрахунку ці юридично значимі обставини відсутні, оскільки не визначено дату першого строкового платежу, не зафіксовано момент настання прострочення, не наведено розрахунку кількості днів прострочення. Штрафи у таблиці з`являються без будь-якого правового обґрунтування, що робить неможливою перевірку їх правомірності. Крім того, розрахунок містить внутрішньо суперечливі та необґрунтовані показники, зокрема відображення штрафу зі знаком мінус «-5000,00», яке призводить до різкої зміни загальної суми заборгованості. Жодних документів, що підтверджували б сторнування, перерахунок чи зміну підстав нарахувань, матеріали справи не містять. Така обставина свідчить про довільний характер розрахунку та виключає можливість його сприйняття як об`єктивного та достовірного доказу.

Крім того, розрахунок Позивача є юридично неспроможним ще й з тієї підстави, що він включає штрафні санкції, нараховані в період дії воєнного стану, коли їх застосування прямо заборонене законом. Сукупний розмір штрафних санкцій за споживчим кредитом не може перевищувати суму основного боргу.

Таким чином, наданий Позивачем розрахунок заборгованості є дефектним не лише з огляду на відсутність первинних доказів, внутрішню суперечливість та невідповідність умовам договору, але й з огляду на пряме порушення імперативних норм закону. Штрафні санкції, нараховані в період воєнного стану, не підлягають стягненню в будь-якому разі, а їх включення до позовних вимог свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в заявленому розмірі.

Відповідь на відзив представник позивача до суду не надав.

Ухвалою суду від 19.03.2025 провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові. Просив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися.

Враховуючи неявку сторін у судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність доказів, які містяться в матеріалах справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст. 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до наданого договору споживчого кредиту №8575449 від 16.12.2024, ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» уклали договір споживчого кредиту, який було укладено в електронній формі. Наданий суду договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 / .

В матеріалах справи міститься таблиця загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 /.

В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, який не містить номеру та дати, який на останній сторінці містить інформацію про підписання: підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором КМ9121, 16.12.2024 09:30:42.

В матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 19.05.2025 вих. №7/10911 про успішність операції переказу коштів згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08.07.2020, № транзакції 1526987023 у сумі 10000,00 грн. дата прийняття 16.12.2024 09:33 номер картки НОМЕР_1 .

Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

За положенням ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положення ч.1 ст.205 ЦК України визначають правила щодо форми правочину та способів волевиявлення: правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч.2 ст.207 ЦК).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч.3 ст.207 ЦК).

Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір укладений в електронній формі.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений;

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду надані докази щодо укладення договору кредиту, а саме: копія договору №8575449 від 16.12.2024, ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» уклали договір споживчого кредиту, який було укладено в електронній формі. Наданий суду договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 /, таблиця загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 /, паспорт споживчого кредиту, який не містить номеру та дати, який на останній сторінці містить інформацію про підписання: підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором КМ9121, 16.12.2024 09:30:42.

Наданий суду договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 /, таблиця загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 /, паспорт споживчого кредиту, який не містить номеру та дати, який на останній сторінці містить інформацію про підписання: підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором КМ9121, 16.12.2024 09:30:42.

Отже, документи подані позивачем на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 містять різні ідентифікатори.

Проте, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання кредиту від ТОВ «Авентус Україна», а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) ТОВ «Авентус Україна» шляхом використання (підписання) надісланого йому одноразового ідентифікатора.

В матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 19.05.2025 вих. №7/10911 про успішність операції переказу коштів згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08.07.2020, № транзакції 1526987023 у сумі 10000,00 грн. дата прийняття 16.12.2024 09:33 номер картки НОМЕР_1 .

Проте матеріали справи відсутня інформація про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів саме на картку ОСОБА_1 .

Також в матеріалах справи відсутні первинні документи, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів

ОСОБА_2 , які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

В той же час розрахунок заборгованості, складений фактором, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора - фактора).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кредитора кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.

Вказаний розрахунок заборгованості, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення та виконання договору на умовах, які вказані фактором в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.

Згідно з пунктами 1.4, 1.27 статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу (пункт 1.4 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

У розрахунку заборгованості зазначено, що розмір заборгованості за наданими кредитними договорами складає 20500,00 грн і вказана сума заявлена до стягнення. Проте, будь-яких доказів отримання та користування коштами до матеріалів справи позивачем надано не було.

Також, позивачем не надано до суду банківської виписки з рахунку позичальника, що підтверджує рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Виходячи з наведеного, суд зазначає, що жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що відповідач отримав у грошові кошти саме на свою платіжну картку за кредитним договором № 8575449 у розмірі 10000,00 грн. та наявність заборгованості за наданими кредитами перед позивачем, матеріали справи не містять.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц.

Також з розрахунку наданого позивачем вбачається, що відбувалося нарахування штрафу. Суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з його необґрунтованістю.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому суд залишає заявлені судові витрати за позивачем.

На підставі ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», код ЄДРПОУ 41078230, місцезнаходження юридичної особи: 03062, м. Київ, проспект Берестейський, 90-А.

Відповідачка: РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя О.В. Базов