Рішення від 22 січня 2026 р. у справі №714/1722/25 — Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2/714/89/26

ЄУН 714/1722/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2026 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Костишин Н.Я.

секретар судового засідання Ротар М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 06 серпня 2024 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2388677 згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн.

Заборгованість за таким договором становить 25 440,00 грн., з яких: 8 000 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 23,20 грн. - заборгованість за відсотками, 16 000 грн. заборгованості за пенею, 1 416,80 грн. комісія за надання позики.

Позивач набув права вимоги за вказаним договором внаслідок укладення договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 р.

Отже, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №2388677.

Також, 06 грудня 2024 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів в кредит (з комісією за надання кредиту) №73644323 згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 11 000 грн.

Заборгованість за таким договором становить 19 580,00 грн., з яких: 11 000 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 1 650 грн. - заборгованість за відсотками, 5 280 грн. заборгованість по процентам за понадстрокове користування кредитом,1 650 грн. комісія за надання позики.

Позивач набув права вимоги за вказаним договором, внаслідок укладення договору факторингу №27/03/25 від 27 березня 2025 р.

Отже, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №73644323.

Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь загальний розмір заборгованості по вищевказаним договорам у загальному розмірі 45 020,00 грн. та вирішити питання про судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутності, позов підтримав, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, однак його представником ОСОБА_2 подано до суду заяву, в якій він просить розгляд справи провести у його та відповідача відсутності. Звертає увагу суду на те, що звертаючись із зазначеним позовом позивач повинен був надати суду докази, з яких можливо встановити виконання кредитодавцем своїх обов`язків за кредитними договорами, зокрема, щодо перерахування коштів на банківський рахунок відповідача. Однак, позивачем не надано таких доказів. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостей в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 серпня 2024 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2388677. Відповідно до умов вказаного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 8 000 грн.

14 червня 2024 р. між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/21 у відповідності до умов якого ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, зокрема до боржника за кредитним договором №2388677 від 06 серпня 2024 р.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №2388677 від 06 серпня 2024 р. ОСОБА_1 нарахована заборгованість в сумі 25 440,00 грн., з яких: 8 000 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 23,20 грн. - заборгованість за відсотками, 16 000 грн. заборгованість за пенею, 1 416,80 грн. комісія за надання позики.

06 грудня 2024 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №73644323. Відповідно до умов вказаного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 11 000 грн.

14 червня 2024 р. між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/21 у відповідності до умов якого ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, зокрема до боржника за кредитним договором №73644323 від 06 грудня 2024 р.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №73644323 від 06 грудня 2024 р. ОСОБА_1 нарахована заборгованість в сумі 19 580,00 грн., з яких: 11 000 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 1 650 грн. - заборгованість за відсотками, 5 280 грн. заборгованість по процентам за понадстрокове користування кредитом, 1 650 грн. комісія за надання позики.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 р. № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитних договорів в електронному вигляді.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом, встановлено, що кредитні договори №2388677 від 06 серпня 2024 р. та №73644323 від 06 грудня 2024 р. підписані відповідачем електронним підписом. Вказане вбачається із зазначення в тексті договорів про підписання сторін таких договорів електронним підписом.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредиторів подав заявки на отримання кредитів за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредитів, після чого кредитори надіслали відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитних договорів. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитні договори не були би укладені сторонами.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорювані кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 , від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Щодо виконання умов кредитних договорів.

Суд зазначає, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови кредитних договорів №2388677 від 06 серпня 2024 р. та №73644323 від 06 грудня 2024 р.

Так, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 р. у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 р. у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 р. у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак матеріали справи не містять первинних документів, оформленіих відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідача за кредитними договорами.

Розрахунок заборгованості не є належним доказом наявності заборгованості та її розміру та не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені кредитним договором, наявності заборгованості за тілом кредиту та процентами, тощо, суд доходить висновку, що позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданих ним розрахунках за кредитними договорами №2388677 від 06 серпня 2024 р. та №73644323 від 06 грудня 2024 р.

До подібних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 16 вересня 2020 р. у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 р. у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 р. у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 р. у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 р. у справі №686/6783/21.

Також слід зазначити, позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про витребування судом виписок по банківських рахунках відповідача, проте не скористався таким правом.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постанові 18 грудня 2024 р. у справі № 522/17681/16-ц (провадження № 61-10264св24) відповідно до якого, виписка з рахунку особи є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

За таких обставин позивач розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, а суд позбавлений можливості збирати докази з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позову покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 273, 351-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя