Вирок від 22 січня 2026 р. у справі №610/1779/25 — Балаклійський районний суд Харківської області

В И Р О К

Іменем України

№ 610/1779/25 № 1-кп/610/54/2026

м. Балаклія23 січня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженки м. Новий Буг Миколаївської області; громадянки України; крайнє відоме місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; на той час за українським законодавством офіційно не працевлаштованої; рнокпп НОМЕР_1 ; раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,

в с т а н о в и в:

22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації (далі - РФ), реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05:00 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах і складах ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року о 05:00 годині, за наказом Президента РФ ОСОБА_6 , РФ незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи збройні сили РФ та федеральну службу військ національної гвардії РФ.

Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, підрозділів Національної гвардії України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об`єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено.

У результаті ведення агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, точного часу не встановлено, але не раніше 01 березня та не пізніше 20 березня 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації окуповано м. Балаклія Ізюмського району Харківської області з встановленням контролю над життєдіяльністю вказаного населеного пункту.

ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, знаходячись на території м. Балаклія Ізюмського району Харківської області в період його окупації збройними силами Російської Федерації, з особистих мотивів, маючи кримінальний протиправний умисел, усвідомлюючи протиправність своїх дій, бажаючи надати допомогу державі-агресору та її збройним формуванням з метою завдання шкоди Україні, у період часу з початку червня 2022 року до початку вересня 2022 року, більш точні дати та час не встановлені, добровільно зайняла посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, уклавши трудовий договір № б/н з представником роботодавця в особі так званого «главы военно-гражданской администрации Харьковской области ОСОБА_7 », в якому зазначено, що робітник приймається на роботу в «Военно-гражданскую Администрацию Харьковской области на должность инспектора отдела имиграционной службы УВД ВГА Харьковской области» та «Приказом о назначении на должность №1-лс от 05.07.2022» за підписом т.зв. «начальника УВД ВГА Харьковской области ОСОБА_8 » призначена на посаду «исполняющим обязаности инспектора отдела миграционной службы Управления внутренних дел Временной гражданской администрации Харьковской области».

Реалізуючи свій злочинний умисел, знаходячись на території м. Балаклія Ізюмського району Харківської області в період його окупації збройними силами Російської Федерації, у період часу з початку червня 2022 року по кінець серпня 2022 року, більш точні дати і час не встановлені, ОСОБА_5 , виконуючи обов`язки на займаній посаді, займалася складанням та веденням табелів обліку відпрацьованого робочого часу та нарахуванням грошового забезпечення працівникам так званої «народної міліції», тобто виконувала функції по роботі з кадрами; отримувала та розглядала заяви місцевих мешканців про підтвердження місця проживання, вела особистий прийом місцевих мешканців, в ході якого отримувала анкетні дані громадян та складала інформативні довідки щодо підтвердження місця проживання громадян, які затверджувалися підписом так званого «начальника Балаклейского отдела полиции Изюмского района Харьковской области ОСОБА_9 » та надавалися до окупаційної адміністрації на затвердження так званим «начальником Балаклейского ТУ ОСОБА_10 ».

У цьому кримінальному провадженні здійснювалися спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого.

Об`єктом кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111-1 КК України, є основи національної безпеки України.

Суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом.

У ряді складів кримінальних правопорушень за ч. 2, 5, 7 ст. 111-1 КК України важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).

У частині 7 ст. 111-1 КК України передбачено відповідальність за вчинення громадянином України колабораційної діяльності в умовах окупації у вигляді співпраці з державою-агресором у її інтересах, зокрема, через незаконні правоохоронні органи, які створені на тимчасово окупованій території, у формі добровільного, тобто з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття в них посади, з метою спричинити шкоду державі Україна. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в частинах 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною.

З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.

Об`єктом злочину, пов`язаного з колабораційною діяльністю, є лише громадянин України. Колабораційна діяльність вчиняється виключно на користь держави-агресора.

Державою-агресором за загальним визначенням є країна, яка першою застосовує збройну силу проти іншої країни, тобто тим самим вчиняє агресію. Державою-агресором може бути визнана не лише одна країна, а група країн, в т.ч. пов`язаних між собою угодами про військову допомогу.

При кваліфікації злочинів за ст. 111-1 КК України державою-агресором вважається Російська Федерація. При цьому враховується, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2025 № 129-VIII, Указ Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022.

Загалом, колабораційна діяльність, як і державна зрада, вчиняється на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Під добровільним зайняттям посади слід розуміти зайняття громадянином України посади у відповідних незаконно створених органах влади з власної волі за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності.

Добровільне зайняття посади є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Верховний Суд звернув увагу, що у кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які за приписами статей 39, 40 КК можуть виключати кримінальну протиправність (постанова ВС ККС від 31.01.2022 у справі № 638/5446/22).

Судовим розглядом встановлено наступне.

Загальновідомими є обставини тощо, що спланована заздалегідь збройна агресія Росії проти України розпочалася 19-20 лютого 2014 року з військової операції із захоплення частини території України - Кримського півострова. Здійснивши тимчасову окупацію і далі спробу незаконної анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Російська Федерація перейшла до наступного етапу - війни на українському Донбасі. Вони тимчасово окупували окремі райони Донецької і Луганської областей України. 21 лютого 2022 року Російська Федерація офіційно «визнала» «державами» створені в окремих районах Донецької та Луганської областей України терористичні утворення «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка». 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабний військовий напад на Україну.

У період із 02 березня 2022 року по 11 вересня 2022 року м. Балаклія Ізюмського району Харківської області перебувало під тимчасовою окупацією Російської Федерації.

Це підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Також підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786.

01.02.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення (т. 3 а.с. 2).

Ухвалою слідчого судді від 30.05.2024 у цьому кримінальному провадженні слідчим надано доступ до окремих документів іншого кримінального провадження (т. 3 а.с. 14-18).

Наказом від 05.07.2022 за підписом "начальника управления внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области ОСОБА_8 " наказано "назначить по управлению внутренних дел временной гражданской администрации Харьковской области до особого распоряжения ОСОБА_5 исполняющим обязанности инспектора отдела миграционной службы Управления внутренних дел Временной гражданской администрации Харьковской области " (т. 3 а.с. 87-98).

Від імені обвинуваченої підписано "Платёжная ведомость № 4 от 22 августа 2022 года" про отримання нею 45000 рублів грошової винагороди за розрахунковий період 01.07.2022-31.07.2022 (т. 3 а.с. 116-119).

Від імені обвинуваченої підписано "Платёжная ведомость № 14 от 24 августа 2022 года" про отримання нею 34500 рублів грошової винагороди за розрахунковий період 01.06.2022-30.06.2022 (т. 3 а.с. 120-123).

Від імені обвинуваченої керівникові окупаційної адміністрації підписано заяву без дати наступного змісту: "Прошу Вас принять меня на должность инспектора отдела миграционной службы УВД ВГА Харьковской области" (т. 3 а.с. 131).

Від імені обвинуваченої, як працівника, підписано 2 екземпляри бланків "Трудовой договор военно-гражданской администрации Харьковской области с работником администрации" без дати про прийняття її на роботу на посаду "инспектора отдела миграционной службы УВД ВГА Харьковской области " (т. 3 а.с. 127-130).

Від імені обвинуваченої підписано " ОСОБА_11 на обработку персональных данных" без дати (т. 3 а.с. 132).

Від імені обвинуваченої підписано "Подписка о неразглашении информации" без дати (т. 3 а.с. 133).

Вищевказані документи були вилучені під час проведеного 30.11.2022 обшуку приміщення Куп`янської окружної прокуратури у м. Куп`янськ Харківської області, де зберігалася документація незаконного правоохоронного органу, який діяв на тимчасово окупованих територіях Харківської області (т. 3 а.с. 19-46).

Ізюмською окружною прокуратурою Харківської області слідчим надані наявні у них документи з підписами обвинуваченою, під час колишньої роботи у прокуратурі, у якості зразків її підписів (т. 3 а.с. 166-171).

Вищевказані вилучені під час обшуку, надані з колишнього місця роботи обвинуваченої, копія її паспорта громадянина України стали об`єктами проведення почеркознавчої експертизи.

За висновком почеркознавчої експертизи підписи від імені обвинуваченої ОСОБА_5 у вилучених під час обшуку у окупаційному незаконному правоохоронному органі вищевказаних документах:

1)заяві про прийняття на роботу "на должность инспектора отдела миграционной службы УВД ВГА Харьковской области",

2)2 примірниках "Трудовой договор военно-гражданской администрации Харьковской области с работником администрации" без дати про прийняття на роботу на посаду "инспектора отдела миграционной службы УВД ВГА Харьковской области ",

3)"Согласие на обработку персональных данных" без дати,

4)"Подписка о неразглашении информации" без дати,

які містяться у матеріалах судової справи (т. 3 а.с. 127-133), виконані обвинуваченою ОСОБА_5 (т. 3 а.с. 175-180).

Ухвалою слідчого судді від 08.04.2025 у цьому кримінальному провадженні слідчим надано доступ до окремих документів іншого кримінального провадження, вилучених під час вищевказаного огляду приміщень окупаційної адміністрації у м. Балаклія (т. 3 а.с. 287-371).

У "Журнал регистрации входящей корреспонденции начальнику Балаклейского ТУ ОСОБА_10 " під порядковим номером 2337 міститься запис про звернення ОСОБА_12 за отриманням тимчасового документа, що підтверджує особу. У графі виконавця міститься підпис, 08.08 ОСОБА_5 (т. 3 а.с. 359, 371).

Свідок обвинувачення ОСОБА_13 в суді пояснив, що у травні 2022 року звернувся до окупаційної поліції, яка на той час розміщувалася в одному приміщені з окупаційною адміністрацією. У одному з кабінетів побачив обвинувачену, яку знає як колишню працівницю канцелярії місцевої прокуратури. У кабінеті були облаштовані два робочих місця, друге займала колишня українська поліцейська ОСОБА_14 . Деякий час з ними поспілкувався, поки не прийшов начальник окупаційної поліції ОСОБА_15 . Коли окупаційна поліція перемістилася у приміщення українського ЦНАП, то неодноразово бачив обвинувачену на порозі, у місці куріння. Обвинувачена знаходилась у звичайному емоційному стані, не була пригніченою, не скаржилася на роботу під примусом, примусу або застосування до неї неправомірних дій не бачив. Востаннє обвинувачену бачив перед деокупацією, її актуальне місцеперебування/місцезнаходження не відоме.

Свідок обвинувачення ОСОБА_16 в суді пояснила, що десь з кінця червня 2022 року протягом трохи більше одного місяця працювала прибиральницею у окупаційній поліції м. Балаклія, яка тоді розташовувалася у приміщенні українського ЦНАП. У загальному залі були облаштовані робочі місця поліцейських, там стояло 7 столів. У на робочому місці обвинуваченої знаходилась документація, комп`ютерна техніка, до неї щоденно зверталося багато людей за оформленням необхідних їм документів. Обвинувачена давала їй розпорядження де, коли і що прибирати, а коли не заважати їм. Одного разу обвинувачена курила на сходах і на її зауваження відреагувала різко. Весь час обвинувачена знаходилась у звичайному емоційному стані, не була пригніченою, не скаржилася на роботу під примусом, примусу або застосування до неї неправомірних дій не бачила. Востаннє обвинувачену бачила перед деокупацією, її актуальне місцеперебування/місцезнаходження не відоме.

Свідок обвинувачення ОСОБА_17 в суді пояснив, що з обвинуваченою знайомий з молодих років, коли вони ще були сусідами. Влітку 2022 року до нього приїхав окупаційний поліцейський ОСОБА_18 і попросив сфотографувати окупаційних поліцейських для службових посвідчень. У приміщення окупаційної поліції, яка тоді розташовувалася у приміщенні українського ЦНАП, зібралися їхні працівники, серед них була і обвинувачена. Він зробив фотографії, обробив їх вдома і на у електронному вигляді на флешці приніс до окупаційної поліції. Татьков підвів його до обвинуваченої і вона скопіювала зображення у свій комп`ютер на робочому місці. Воно знаходилося у загальному залі, це ще була початкова стадія діяльності окупаційної поліції на новому місці. Обвинувачена знаходилась у звичайному емоційному стані, не була пригніченою, не скаржилася на роботу під примусом, примусу або застосування до неї неправомірних дій не бачив. Востаннє обвинувачену бачив перед деокупацією, її актуальне місцеперебування/місцезнаходження не відоме.

Свідок обвинувачення ОСОБА_19 в суді пояснив, що працював у відділі зв`язку окупаційної адміністрації. Наприкінці липня - початку серпня 2022 року пішли ремонтувати зв`язок до окупаційної поліції, яка тоді розташовувалася у приміщенні українського ЦНАП. У одному з кабінетів побачив обвинувачену за робочим місцем. Вона сиділа за столом з документами і комп`ютерною технікою. Обвинувачена знаходилась у звичайному емоційному стані, не була пригніченою, не скаржилася на роботу під примусом, примусу або застосування до неї неправомірних дій не бачив. Востаннє обвинувачену бачив перед деокупацією, її актуальне місцеперебування/місцезнаходження не відоме.

Під час проведення слідчого експерименту у приміщенні Центру надання адміністративних послуг за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, пл. Якова Чернігівця, 1, у якому станом на 19.07.2022 розташовувалася окупаційна поліція, свідок ОСОБА_19 показав кабінет з робочим місцем обвинуваченої (т. 3 а.с. 280-285).

Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, відповідно до статей 39 і 40 КК України, а саме внаслідок:

а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК України, тобто спричинення сильного фізичного болю, побоїв, мучення тощо з певною метою);

б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов:

1) такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави,

2) цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності,

3) при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток – шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

Під час судового розгляду не встановлено, щоби обвинувачена співпрацювала з російськими окупантами через фізичний, психічний примус чи крайню необхідність. Не надано жодного доказу застосування до обвинуваченої фізичного насильства, репресій, впливу на психіку, постійного перебування під примусом тощо з метою змусити її всупереч власній волі вчинити протиправні дії у виді зайняття посади у незаконному правоохоронному органі, жоден з допитаних свідків цього також не підтвердив, обвинувачена їм не скаржилася на вимушеність її співпраці з окупантами через будь-який вид примусу.

Не доведено неможливості обвинуваченої відмовитися від посади в окупаційній владі, як це робили інші. Обвинувачена не намагалася виїхати з окупованого міста, щоби не співпрацювати з окупаційною владою, наприклад, на той час лише через тимчасово окуповані території, РФ, Європу або Білорусь, хоча мала документи, які посвідчують її особу (вони не були відібрані окупантами), не намагалася звільнитися з цієї роботи, працювала аж до самої деокупації і своєї втечі.

Навпаки, обвинувачена діяла активно, поводила себе невимушено, звичайно, не була заляканою або пригніченою.

Не доведено щоби обвинувачена намагалася чинити супротив у вигляді непогодження на співпрацю, через що зазнала репресій, як це могли робити інші люди в окупації, навіть при застосуванні до них катувань, що вона не мав інших варіантів поведінки ніж співпраця з окупантами. В окупації було важно, проте не всі йшли співпрацювати з російською окупаційною владою, у т.ч. під примусом.

Обвинувачена регулярно виходила на роботу, виконувала покладені на неї окупаційною владою обов`язки, ща що отримувала винагороду у російських рублях.

Зазначене є свідченням невимушеності її поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо нього, а відтак, і цілковитої добровільності її дій.

Оскільки тимчасова окупація м. Балаклія та створення окупаційних органів влади всупереч законодавству України були очевидними та незаконними, обвинувачена, як громадянка України, маючи достатній рівень освіти та життєвого досвіду, звісно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом, а не в стані крайньої необхідності, займану посаду використовувала у своїх цілях.

До теперішнього часу відсутні відомості щоби обвинувачена подавала до правоохоронних органів заяву про вчинене кримінальне правопорушення російськими окупантами щодо її примусу працювати на них.

Факт створення і тимчасового функціонування незаконного правоохоронного органу на території тимчасово окупованого державою агресором м. Балаклія навіть за відсутності офіційних документів про створення підтверджується сукупністю вищенаведених доказів.

Відсутність окремих кадрових документів щодо працевлаштування обвинуваченої до окупаційного незаконного правоохоронного органу, належним чином оформленого (завершеного) трудового договору не спростовує пред`явленого обвинувачення оскільки воно підтверджується великою сукупністю доказів, як письмових у виді документів з підписами від імені обвинуваченої, так і показаннями свідків про її фактичне місце роботи та виконання обов`язків поліцейського.

Оскільки на той час м. Балаклія було тимчасово окупованим, були створені окупаційні органи влади всупереч законодавству України, внаслідок чого порядок прийняття на роботу, видання відповідних документів, вже є незаконними.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що обвинувачена виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, і це кримінальне правопорушення було закінченим з моменту зайняття нею посади, факт якого доведено як дослідженими доказами, так і тим, що обвинувачена фактично взялася за виконання трудових обов`язків поліцейського, а зміст виконаної нею роботи в цьому конкретному випадку не впливає на кваліфікацію її дій.

Лише самого факту добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад в незаконно створеному органі, а не виконання конкретної діяльності, достатньо для кваліфікації відповідних дій за частиною 7 ст. 111-1 КК України.

Адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

Верховний Суд у своїй постанові від 08.02.2024 у справі № 161/12980/22 звернув увагу на те, що суспільна небезпека кримінального правопорушення за ст. 111-1 КК України полягає у тому, що особа (колаборант), з використанням воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади.

Відповідно до п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Діями обвинуваченої заподіяно шкоду основам національної безпеки України, і сам факт вчинення таких дій свідчить про ступінь суспільної небезпечності діяння, притаманний злочинам.

Норми міжнародного гуманітарного права, через призму того, що незаконний правоохоронний орган окупаційної влади функціонував для забезпечення життя мирних людей, не можуть бути застосовані до обвинуваченої, оскільки відсутні докази того, що обвинувачена займалася, наприклад, ліквідацією аварій на об`єктах комунального господарства, наслідків надзвичайних ситуацій і т.п., а слідує лише те, що вона займала посаду у незаконному правоохоронному органі та отримувала винагороду за таку роботу.

Обвинувачена має право захищатися шляхом на невизнання вини і обставин кримінального правопорушення. Обвинувачена є заінтересованою особою у вирішенні своєї справи, уникненні кримінальної відповідальності, не несе відповідальності за дачу неправдивих показань відносно себе, що є передбаченим законом способом її захисту.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку визнає їх достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

На переконання суду винуватість обвинуваченої доведена поза розумним сумнівом. Можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд кваліфікує дії обвинуваченої за:

ч. 7 ст. 111-1 КК України -

добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Тобто, суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Обвинувачена: громадянка України; на той час за українським законодавством офіційно не працевлаштованої; раніше не судима; не перебувала на обліках у нарколога, психіатра; за місцем проживання характеризувалася позитивно, за недоведеністю протилежного (т. 3 а.с. 420-421, 425-427).

Відсутні обставини, що пом`якшують покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані.

Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання винуватості з метою створити формальні підстави для пом'якшення покарання.

Разом із тим, не заперечення і визнання обвинуваченим об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб`єктивне ставлення до вчиненого.

За відсутності ж щирого каяття, визнання вини є формальним твердженням, яке підтверджує факт лише сам вчинення інкримінованих дій, і його покладення в обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання є необґрунтованим.

Визнання обвинуваченим власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення.

Проте відсутні відомості про визнання обвинуваченою винуватості, осудження своєї поведінки, розкаяння, тому, суд не убачає в діях обвинуваченої щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

За правилом ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Визначаючи вид та розмір покарання суд також виходить з того, що в умовах воєнного стану, внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ проти України та українського народу в цілому, численних злочинів держави-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ, не проявляючи жодних сентиментів, емпатії та співчуття через масову загибель як військовослужбовців, що стали на захист своєї Батьківщини, так і мирного населення, обвинувачена діяла умисно, свідомо і добровільно, досягнула бажаного, фактично перейшла на бік ворога, діючи на шкоду Україні в інтересах держави-терориста РФ, проти основ національної безпеки України, допомагав здійсненню збройної агресії РФ, метою якої є намагання знищити Україну як державу та підкорити її населення, допомагала у встановленні та укріпленні окупаційної влади, стимулюючи інших осіб на підтримку і співпрацю з окупантами та заохочуючи подальшу збройну агресію РФ, вчинила особливо тяжкий злочин, завдавши шкоди об`єкту посягання - національній безпеці України.

Тому, неможливо досягти мети покарання у виді кари, виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень без ізоляції її від суспільства, оскільки кримінальне правопорушення і сама обвинувачена за наведених обставин становлять підвищену суспільну небезпеку.

За таких обставин позитивні відомості про особу обвинуваченої та обставини на її користь, не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, небезпечності вчинених дій, суспільної небезпеки самої обвинуваченої.

На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання його необхідно призначити у перевищуючому мінімальний розмірі санкції з позбавленням права обіймати певні посади вже на максимальний строк та з конфіскацією майна, оскільки обвинувачена, безумовно, мала і корисливий мотив, спрямований на отримання матеріальної винагороди (грошової чи натуральної) за роботу та отримувала її.

Таке покарання буде необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, внаслідок чого буде ефективним.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.

На переконання суду викладені обставини у сукупності та наведені мотиви свідчать про те, що призначення інших більш м`яких видів або розмірів покарання або із застосуванням положень ст. 69, 75 КК України буде явно м'яким і не буде сприяти виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженою, так і іншими особами.

Оскільки у такому разі неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призведе до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, воно буде неефективним.

З урахуванням фактичних обставин справи, покарання, що призначається, а також для забезпечення виконання цього вироку, для запобігання спробам переховуватися від суду, необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, до набрання вироком законної сили, за правилом ч. 6 ст. 176, абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, за проведення почеркознавчої експертизи, стягнути з обвинуваченої на користь держави (т. 3 а.с. 181).

В порядку забезпечення кримінального провадження, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, 15.08.2024 накладений арешт на належні обвинуваченій три земельні ділянки, частки у двох квартирах (т. 3 а.с. а.с. 211-213), який необхідно залишити з огляду на покарання, яке призначається.

За приписом ч. 5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне та інше представництво в суді.

Частиною 2 статті 297-1 КПК передбачено, що спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 438 КК України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

За приписами ч. 3 ст. 323 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 438 КК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (зі змінами) «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, визначені КПК України.

Повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування. Інформація про такі документи та повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування, або суду. З моменту опублікування повістки про виклик у вказаний спосіб підозрюваний, обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом (ч. 1 ст. 297-5, ч. 3 ст. 323 КПК України).

Іншим способом здійснити виклик та направити процесуальні документи неможливо, оскільки не відомі засоби зв`язку та контакти з обвинуваченою (зокрема, електронна пошта), як прокурору, захисникові, так і суду. Направити документи за місцем її фактичного проживання/перебування неможливо, оскільки на даний час АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до РФ. Будь-яких заяв чи клопотань від обвинуваченої щодо неможливості розгляду справи за її відсутністю на адресу органу досудового розслідування, прокуратури, суду, захисника не надходило.

Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, суд виходив із того, що інкримінований обвинуваченому злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч. 2 ст. 297-1 КПК України.

Про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_5 повідомлено 22.07.2024, повідомлення вручене призначеному захисникові ОСОБА_4 (т. 3 а.с. 137-140), 02.04.2025 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, повідомлення вручене призначеному захисникові ОСОБА_4 (т. 3 а.с. 254-258).

Постановою слідчого від 26.08.2024 оголошено розшук підозрюваної (т. 3 а.с. 222-225). За відомостями Державної прикордонної служби України обвинувачена офіційно державний кордон України, лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями не перетинала у період з 01.06.2022 по 26.02.2025 (т. 3 а.с. 249).

Ухвалою слідчого судді від 02.05.2025 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування (т. 3 а.с. 376-378).

08.05.2025 повідомлено про завершення спеціального досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування, повідомлення вручене призначеному захисникові (т. 3 а.с. 385-387).

До суду обвинувальний акт надійшов 21.05.2025 (т. 1 а.с. 1).

В газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» розміщені: оголошення про повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, повістки про її виклик на 29, 30, 31 липня 2024 року (т. 3 а.с. 144-147, 149), повні тексти яких розміщені на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (т. 3 а.с. 156-158) ; вказані повідомлення про підозру і повістки про виклик направлялися за крайнім відомим місцем проживання обвинуваченої у м. Балаклія (т. 3 а.с. 159-162); оголошення про повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, повістки про її виклик на 08, 09, 10 квітня 2025 року (т. 3 а.с. 262-264, 270), повні тексти яких розміщені на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (т. 3 а.с. 265-266); оголошення про ухвалення рішення про здійснення спеціального досудового розслідування (т. 3 а.с. 389-394), повний текст ухвали розміщений на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (т. 3 а.с. 379) ; оголошення про повідомлення про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів досудового розслідування, повістки про її виклик 14, 15, 16 травня 2025 року (т. 3 а.с. 407-410, 415), повні тексти яких розміщені на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (т. 3 а.с. 404-406); оголошення про виклик як обвинуваченої для участі у підготовчому судовому засіданні (т. 1 а.с. 22, 27, 37, 55), продубльовано на офіційному веб-сайті Балаклійського районного суду Харківської області (т. 1 а.с. 20, 30, 44, 48); оголошення про виклик як обвинуваченої для участі у судовому розгляді з повідомленням про прийняте 19.11.2025 рішення здійснювати спеціальне судове провадження (за відсутності обвинуваченого) (т. 2 а.с. 26, 47), продубльовано на офіційному веб-сайті Балаклійського районного суду Харківської області (т. 2 а.с. 9, 33); повістка розміщена на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (т. 2 а.с. 29-30).

Повістки про виклик обвинуваченої надсилалися за останнім відомим місцем її проживання/перебування у м. Балаклія, проте поверталися з причини відсутності адресата (т. 1 а.с. 25-26, 34-35, 52-53, т. 2 а.с. 23-24, 43-44).

Ухвалою суду від 19.11.2025, за участю захисника, постановлено здійснювати спеціальне судове провадження (т. 2 а.с. 4). Оголошення про прийняте рішення розміщено в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Балаклійського районного суду Харківської області, як було вище зазначено.

Проте ОСОБА_5 протягом досудового розслідування і судового розгляду жодного разу до слідчого, прокурора, в судове засідання не прибула, про неможливість прибуття за викликом не повідомила, жодних документів до не надіслав.

Тобто, ОСОБА_5 з липня 2024 року, а це протягом півтора роки, у встановленому порядку, офіційно, загальнодоступним способом повідомлялася про здійснення щодо неї кримінального провадження, мала об'єктивну можливість ознайомитися з цією інформацією, за бажанням, особисто прийняти участь у кримінальному провадженні. Головне, що це право їй було забезпечено.

Крім того, захист здійснював професійний адвокат, чим було забезпечено виконання п. 8 ч. 2 ст. 52, ч. 3 ст. 323 КПК та реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального процесу та забезпечення права на захист (т. 1 а.с. 38-39, т. 3 а.с. 163-165, 229-231).

Захисник здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої: приймала участь у допиті свідків та дослідженні доказів, звертала увагу суду на роль обвинуваченої у кримінальному правопорушенні, виступала у судових дебатах та посилалася на те, що з обвинуваченою не зустрічалася та їй невідома її правова позиція, що свідчить про належне дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 124, 369-378 КПК України,

у х в а л и в:

1)ОСОБА_5 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, призначити їй покарання - 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади (окрім виборних) в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, судах, юридичних особах публічного права, органах, що надають публічні послуги на строк 15 років та з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

2)Застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, до набрання цим вироком законної сили.

3)Початок строку відбування покарання обчислювати з дня взяття ОСОБА_5 під варту в порядку виконання цього вироку.

4)Речові докази зберігати в матеріалах кримінального провадження.

5)Процесуальні витрати у сумі 11359,20 гривень за проведення судової експертизи -стягнути на користь держави з ОСОБА_5 .

6)Арешт майна ОСОБА_5 з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, у вигляді належних їй трьох земельних ділянок, часток у двох квартирах, накладений за ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 15.08.2024 - залишити в силі.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачена має право подати клопотання про помилування, доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Відповідно до ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 КПК України.

Повідомлення про зміст цього вироку опублікувати в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» і на офіційному веб-сайті Балаклійського районного суду Харківської області.

Суддя ОСОБА_1