Постанова від 01 грудня 2025 р. у справі №521/5508/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1779/25

Справа № 521/5508/24

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І.А.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання – Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 3 012 дол. США.

Позов мотивовано тим, що 22.06.2023 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір займу, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 19000,00 грн, що еквівалентно 500 доларів США, строком на 36 місяців.

Відповідно п.4.1. Договору, плата за користування позикою складає 120% річних. Тобто позичальник сплачує щомісячно, до 22 числа кожного місяця, суму процентів у розмірі 1900 грн, що еквівалентно 50 доларам США.

Згідно п.4.2. Договору, у разі якщо позичальник не сплатив плановий щомісячний платіж за користування позикою повністю, до дати, зазначеної у пункті 4.1. договору, процентна плата складає 2% в день 732% річних від суми позики, тобто у розмірі 400 грн, що еквівалентно 10 дол. США в день.

Проте позика та відсотки за її користування ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 не сплачені, у зв`язку із чим позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачів відсотки за користування позикою у розмірі 3 012 дол. США (116 000 грн, із розрахунку (290 днів прострочення * 2% в день, тобто 400 грн) / 38,5 (курс гривні до дол. США).

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на залишення поза увагою судом першої інстанції того, що позикодавець має право вимагати сплати відсотків, пені та позики у випадках затримання сплати Позичальником частини і / або відсотків на термін більше одного місяця та перевищення сумою простроченої заборгованості суми позики більш як на відсотків, просить скасувати заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Учасники справи до судового засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не звертались, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні вказаного вище позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на день звернення до суду, не має права на стягнення з відповідачів відсотків за договором позики, оскільки строк виконання договору позики, який був укладений на 36 місяців, тобто сума позики у розмірі 19 000 грн має бути повернена відповідачем до 22.06.2026 року, не минув.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов?язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов?язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов?язання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.

Згідно зі статтями 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З системного аналізу норм статті 1046, 1047 ЦК України вбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі N 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі N 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі N 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року у справі N 758/2418/17.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми ь(див. постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі N 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі N 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі N 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі N 501/1773/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі N 153/943/19, від 14 вересня 2022 року у справі N 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року у справі N 369/5625/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17)

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі N 463/9914/20).

Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За частиною першою квітня статті 1049 ЦК України квітня позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики . Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Як встановлено судом та убачається з матеріалів справи, 22.06.2023 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 19000 грн, що еквівалентно 500 доларів США, строком на 36 місяців.

Відповідно п.4.1. Договору, плата за користування позикою складає 120% річних. Тобто позичальник сплачує щомісячно, до 22 числа кожного місяця, суму процентів у розмірі 1900 грн, що еквівалентно 50 доларам США.

Згідно п.4.2. Договору, у разі якщо позичальник не сплатив плановий щомісячний платіж за користування позикою повністю, до дати, зазначеної у пункті 4.1. договору, процентна плата складає 2% в день 732% річних від суми позики, тобто у розмірі 400 грн, що еквівалентно 10 дол. США в день.

Пунктом 4.3. передбачено, що позикодавець також утримує з позичальника пеню у розмірі 1% від суми позики у розмірі 200 грн, що еквівалентно 5 доларам США, за кожні сутки прострочки платежу.

Крім того, у пункті 3.1.1 Договору сторони узгодили, що позикодавець має право звернутись до суду і вимагати сплати відсотків, пені та позики у випадках затримання сплати Позичальником частини і / або відсотків на термін більше одного місяця та перевищення сумою простроченої заборгованості суми позики більш як на десять відсотків.

22.06.2023 року ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 уклали Договір поруки, відповідно до якого останній зобов`язується перед позикодавцем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань, що виникли з договору займу від 22.06.2023 року, який був укладений між позивачем та ОСОБА_2 на суму 19 000 грн.

Отже, зважаючи на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України та зміст Договору позики, а зокрема, пункт 3.1.1., апеляційний суд погоджується із доводами скаржника щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність у позивача, як кредитора, права на стягнення з відповідачів відсотків за договором позики.

Водночас, щодо суми відсотків, яка підлягає стягненню з відповідачів, колегія суддів, частково не погоджуючись із наданим позивачем розрахунком, виходить з такого.

За змістом частини другої статті 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, з наведеного у позові розрахунку убачається, що обраховуючи відсотки за період 22.06.2023 року по 09.04.2024 року позивач множить кількість днів прострочення виконання зобов`язання за Договором позики на, визначену п. 4.2. Договору, відсоткову ставку (2% суми позики) у гривневому еквіваленті, після чого визначає кінцеву суму у дол. США, виходячи з офіційного курсу гривні.

Колегія суддів зауважує, що у вказаному вище Договорі позики сторони погодили еквівалент суми позики у іноземній валюті, який становить 500 дол. США, а у п.4.2. Договору встановили, що еквівалент 2% суми позики у дол. США становить 10 дол. США в день.

Отже, зважаючи на викладене, оскільки, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою позивач просить стягнути саме еквівалент в іноземній валюті та ураховуючи положення п.4.2. Договору , обрахунок заборгованості необхідно здійснювати одразу у відповідній валюті. Обрахування ж суми заборгованості із застосуванням подвійної конвертації, за обставинами спірних правовідносин, є безпідставним та таким, що призводить до штучного збільшення боргових зобов`язань відповідачів.

Так, на підставі визначеної сторонами відсоткової ставки за користуванні позикою, яка становить 2% суми (10 дол. США в день) за період 22.06.2023 року по 09.04.2024 року заборгованість відповідачів за нарахованими відсоткам складає 2 900 дол. США (290 днів*10 дол. США).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду потрібно скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 частково та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 борг за договором позики (заборгованість за відсотками за користування позикою, у розмірі 2 900 дол. США за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Так, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Зважаючи на викладене, та ураховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідачів на коисть позивача підлягає стягенню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 332,32 грн, з кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики від 22.06.2023 року у розмірі 2 900 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 332,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 332,32 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова