Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №362/4826/16-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року

м. Київ

справа № 362/4826/16-ц

провадження № 61-5687св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, правонаступником якої є Обухівська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»,

відповідачі: Глевахівська селищна рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року у складі судді Кравченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, правонаступником якої є Обухівська окружна прокуратура Київської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України») звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області та

ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення і державного акта та витребування майна з незаконного володіння.

2. Позов обґрунтовував тим, що ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» 20 травня

2002 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

3. Вищезазначена земельна ділянка перебувала у розпорядженні Глевахівської селищної ради Київської області, оскільки була вилучена у ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на підставі рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року.

4. ОСОБА_1 на підставі рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 05 березня 2008 року № 439-20-V передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, площею 0,10 га та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581470.

5. Вищезазначена земельна ділянка відповідно до інформації управління Держземагенства у Васильківському районі знаходиться у межах земель, переданих в постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

6. Водночас, рішенням господарського суду Київської області від 21 квітня

2010 року у справі № 18/595-08/17/4 було задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року за нововиявленими обставинами, вищевказане рішення суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Київської області відмовлено.

7. За вищенаведених обставин, на переконання прокурора, Глевахівська селищна рада Київської області, прийнявши рішення від 05 березня 2008 року № 439-20-V у частині надання у власність відповідачки земельної ділянки, діяла за відсутності повноважень та з порушенням законодавства.

8. З огляду на вище вищезазначене, прокурор просив суд:

визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради № 439-20-V від 05 березня 2008 року;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії

ЯИ № 581470, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель

і споруд з кадастровим номером 3221455300:03:008:0074, що розташована на

АДРЕСА_1 , та скасувати його державну реєстрацію;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області та у постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельну ділянку, площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0074.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 30 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року, у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, правонаступником якої є Обухівська окружна прокуратура Київської області, відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що прокурор, звертаючись до суду, пропустив строк позовної давності, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких подано позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок із рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, ухваленого за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду

від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08.

11. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 26 лютого 2010 року, обґрунтованих підстав для поновлення строку позовної давності прокурором, своєю чергою, наведено не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року

у вказаній справі.

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 02 травня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 362/4826/16-ц визначено Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М.,

Сакара Н. Ю.

14. Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2025 року на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Білоконь О. В.

16. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 362/4826/16-ц визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Осіян О. М., Ступак О. В.

17. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

19. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13, від 17 червня 2020 року у справі

№ 359/9716/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск строків позовної давності при зверненні до суду, оскільки ними не враховано доводи прокурора щодо моменту, коли саме Головному управлінню Держгеокадастру у м. Києві та Київській області і ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» стало фактично відомо про порушення прав держави та про особу, яка їх порушила.

21. Відтак, на переконання прокурора, фактично про порушення інтересів держави органами Держземагенства стало відомо у 2015 році за результатами проведення робіт із співставлення обмінних файлів земельних ділянок, які накладаються на землі ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», які перебувають у постійному користуванні останнього згідно державного акта на право постійного користування землею, що відображено у інформації управління Держземагенства

у Васильківському районі від 05 січня 2015 року, зі списком (переліком) земельних ділянок, які мають перетин із землями ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», серед якого зазначена спірна земельна ділянка.

22. Більше того, прокурор зауважує, що Головне управління Держгеокадастру

у Київській області не було взагалі учасником ані вилучення та передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, ані зміни її цільового призначення, оскільки спірне рішення було прийняте Глевахівською селищною радою, при цьому, у змісті рішення останньої відсутня інформація, яка дала б можливість ідентифікувати земельну ділянку.

23. Також до 2013 року в управлінні Держкомзему у Васильківському районі був обмежений доступ до інформаційних систем, у яких містилася інформація про місцезнаходження спірної земельної ділянки.

24. Прокурор зауважує, що відповідно до положень Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України № 174 від 02 липня 2003 року, не передбачалось вільного доступу, у тому числі й державних підприємств, установ та організацій, до інформаційної системи державного земельного кадастру. Виключно після введення в дію Публічної кадастрової карти України, яка є відображенням даних Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті в мережі інтернет, який розпочав свою роботу

з 01 січня 2013 року, тобто з дня набрання чинності Закону України «Про Державний реєстр речових прав на нерухоме майно» та Закону України «Про Державний земельний кадастр» і дані на якому не є сталими та постійно наповнюються новою інформацією про земельні ділянки, можливо було встановити ділянки, які межують із ділянкою ОСОБА_1 .

25. Водночас, у державному акті на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не зазначено відомостей про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

26. Вищезазначене, на переконання прокурора, достовірно свідчить про наявність об`єктивних причин неможливості та складності своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та вжиття заходів та захист інтересів держави, лише шляхом отримання рішення Глевахівської селищної ради та копій державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

27. Більше того, про порушення інтересів держави неможливо було також довідатися зі змісту рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення вказаного суду від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08, оскільки змістом останнього не встановлено те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ділянки ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», вказане питання взагалі не досліджувалося під час розгляду справи.

28. Підсумовуючи, прокурор вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про обізнаність держави через утворені нею органи з фактом правопорушення з моменту його вчинення, оскільки закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи порушення, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону та

у зв`язку з цим прав і охоронюваним законом інтересів, тобто в рамках вказаної конкретної справи - із 05 січня 2015 року.

29. Додатково прокурор зазначає, що із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності звернулася виключно ОСОБА_1 , тоді як позовні вимоги заявлено до двох відповідачів, що свідчить про відсутність підстав для вирішення питання щодо спливу строків позовної давності стосовно вимог до іншого співвідповідача, а саме Глевахівської селищної ради, щодо якої заявлено вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

30. У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Ларичева Валерія Вікторовича, на касаційну скаргу,

у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

31. Адвокат Ларичев В. В. вказує, що при розгляді справи судами було встановлено, що головне управління Держгеокадастру у Київській області та

ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин

і генетики НАН України», в інтересах яких прокурором було подано позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі

№ 18/595-08. Натомість, з 2010 року ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», як постійний користувач земельної ділянки, не цікавився її належним використанням, не вчиняв будь-яких дій щодо її збереження та використання за цільовим призначенням.

32. Головне управління Держгеокадастру у Київській області, своєю чергою, як орган, який реалізує державну політику у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності і є правонаступником територіального органу Державного комітету України із земельних ресурсів, могло довідатися про порушення свого права з дати видачі відповідачеві державного акту на право власності на спірну ділянку, тобто

з 26 лютого 2010 року.

33. Будь-яких доказів на підтвердження неможливості дізнатися про порушення свого права позивачами до суду надано не було.

34. З урахуванням вищевказаного, на переконання адвоката Ларичева В. В., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строків позовної давності та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

35. У серпні 2025 року до Верховного Суду від Обухівської окружної прокуратури Київської області надійшла відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Ларичева В. В., у якій вказано, що доводи останнього не заслуговують на увагу.

36. Обухівська окружна прокуратура зауважує, що зазначені у змісті касаційної скарги факти достовірно вказують на наявність об`єктивних причин неможливості та складності своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та вжиття заходів та захист інтересів держави лише шляхом отримання рішення Глевахівської селищної ради та копій державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала заперечення на відповідь на відзив на касаційну скаргу

37. У вересні 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Ларичева В. В.,надійшли заперечення на відповідь на відзив Обухівської окружної прокуратури Київської області у яких вказано, що доводи останньої не містять будь-яких спростувань щодо обставин, викладених у змісті відзива, та фактично дублюють зміст касаційної скарги щодо неправомірного застосування судами попередніх інстанцій наслідків пропуску строків позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 травня 2002 року Глевахівською селищною радою Київської області видано ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» державний акт на право постійного користування землею для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, площею 971,2 га, який зареєстровано за №102 (Т.1, а.с.13-14).

39. Рішенням Глевахівської селищної ради Київської області від 05 березня

2008 року № 439-20-V у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.18).

40. 26 лютого 2010 року на підставі рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 05 березня 2008 року № 439-20-V на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №581470. Вищезгаданий акт зареєстровано 26 лютого 2010 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (Т.1, а.с.19).

41. Зі змісту рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня

2010 року у справі №18/595-08/17/4 судами встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі

№ 18/595-08 позов Глевахівської селищної ради Київської області задоволено, припинено право постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельною ділянкою, загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею у частині користування земельною ділянкою, площею

387,19 га, виданий ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», скасовано його державну реєстрацію.

42. Вищезгаданим рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року. Вищезгадане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Київської області відмовлено.

43. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду

від 02 липня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 залишено без змін.

44. Із копії технічної документації № LІХ/8-93 щодо складання державного акта на право постійного користування землею ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», наданої прокурором, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:03:008:0074, площею 971,21 га, із цільовим призначенням для вирощування та реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, перебувала

у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» та розташована на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, що підтверджується графічними матеріалами (копіями) (Т.1, а.с.121-157).

45. Відповідно до змісту листа Головного управління Держземагенства

у Васильківському районі Київської області від 05 січня 2015 року

№10-1009-0.2-2/2-15, наданого у відповідь на лист Васильківської міжрайонної прокуратури, спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3221455300:03:008:0074 має перетин із ділянкою ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (Т.1, а.с.20-21).

46. Зі змісту листа Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 26 квітня 2016 року за вих. № 06-1.2/680 та викопіювання із ортофотоплану із нанесенням місць взаємного розташування земельних ділянок ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» і земель, виділених селищною радою фізичним особам, доданого до вищезгаданого листа, судами встановлено накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0074 на земельну ділянку ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (Т.1, а.с.194-195).

47. Відповідно до клопотання про поновлення строку позовної давності прокурор вважав, що йому стало відомо про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вилучення земель сільськогосподарського призначення лише після отримання інформації Управління Держземагенства у Васильківському районі

№ 10-1009-0.2-2/2-15 від 05 січня 2015 року, а тому просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності і поновити його (Т.1, а.с.237-242).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

48. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

49. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

50. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

51. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

52. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

53. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, прокурор як підставу оскарження судових рішень зазначив порушення судами попередніх інстанцій норм ЦК України щодо обчислення строків позовної давності, зокрема визначення моменту, з якого цей строк почав перебіг для Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

54. З огляду на приписи частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд має перевірити правильність обчислення строків позовної давності лише стосовно Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

55. У справі, що є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, дійшли висновку про пропуск останнім строків позовної давності, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких було подано позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області

від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08.

56. Більше того, на переконання судів, Головне управління Держгеокадастру

у Київській області як правонаступник управління Держкомзему у Васильківському районі, могло довідатися про порушення свого права безпосередньо

з дати видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 26 лютого 2010 року.

57. Колегія суддів, з урахуванням доводів касаційної скарги прокурора, погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

58. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

59. За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

60. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

61. Відповідно до статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення про передачу відповідачам у власність земельних ділянок, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

62. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

63. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

64. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116 ЗК України).

65. Відповідно до частин шостої-десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва

і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

66. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

67. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

68. Частиною першою статті 24 ЗК України передбачено, що державним

і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

69. За положеннями статті 84 ЗК України у редакції, чинній на час передачі відповідачці у власність спірної земельної ділянки, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», чинного на той же час, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належали до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

70. Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, урегульовано

у статті 149 ЗК України.

71. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 149 ЗК України).

72. Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

73. Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, а згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

74. Частиною 3 статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» встановлено додаткові правові гарантії вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, згідно якої їх вилучення може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

75. Встановивши, що рішення про вилучення земельної ділянки, переданої

у приватну власність ОСОБА_1 із земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», не приймалося, добровільно це підприємство не відмовлялося від свого права користування, що свідчить про відсутність волевиявлення держави як власника спірної ділянки на її відчуження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про порушення норм земельного законодавства при прийнятті Глевахівською селищною радою рішення щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 .

76. Водночас, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності щодо дотримання порядку обчислення строку якої колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

77. Як вже зауважувалось колегією суддів, суди попередніх інстанцій застосовуючи наслідки спливу строків позовної давності, мотивували своє рішення тим, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких прокурор подав позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08.

78. Більше того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі відповідачці державного акта на право власності на спірну земельну ділянку (26 лютого 2010 року).

79. Колегія суддів вважає обґрунтованими такі висновки судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

80. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

81. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51) та «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти росії» («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570) наголосив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

82. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин

83. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

84. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

85. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

86. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

87. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18)).

88. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так

і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

89. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження

№ 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

90. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

91. Відтак, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня

2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15-ц).

92. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих

у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

93. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

94. Відтак, суди попередніх інстанцій, встановили, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області 30 вересня 2016 року.

95. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний державний акт серії ЯИ № 581470 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, видано відповідачці

ОСОБА_1 26 лютого 2010 року управлінням Держкомзему у Васильківському районі та зареєстровано 26 лютого 2010 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

96. Державний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем) на час виникнення спірних правовідносин у справі був центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечував її реалізацію, здійснював управління в цій сфері, водночас, відповідно до Указу Президента України від 08 квітня 2011 року N 445/2011 правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів встановлено Державне агентство земельних ресурсів України, а постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 Державне агентство земельних ресурсів України було реорганізовано шляхом перетворення у Державну службу України

з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), про що обґрунтовано зауважено судами попередніх інстанцій у змісті оскаржуваних судових рішень.

97. Відтак, з урахуванням того, що позивач у справі, в інтересах і від імені якого прокурором подано позов, є правонаступником органу, який видав на ім`я відповідачки державний акт серії ЯИ № 581470 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, та що під час здійснення своїх повноважень цей орган повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства безпосередньо з дати видачі зазначеного державного акта, тобто з 26 лютого 2010 року, а також з урахуванням наявності підстав для залишення позову прокурора в інтересах держави в особі ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої

статті 257 ЦПК України, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо дати початку відліку перебігу строку позовної давності.

98. При цьому прокурором в рамках вирішення справи не було доведено, що територіальний орган Державного комітету України із земельних ресурсів, правонаступником якого є Головне управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, не міг дізнатися про порушення свого цивільного права при видачі відповідачці державного акта серії ЯИ № 581470.

99. Аналогічні підходи щодо обчислення строків позовної давності вже неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, у постановах

від 02 грудня 2020 року у справі № 360/1413/15-ц (провадження № 61-22407св19), від 06 грудня 2023 року у справі № 362/122/15-ц (провадження № 61-9009св22),

від 13 березня 2024 року у справі № 369/3722/22 (провадження № 61-5882св23) та були враховані апеляційним судом при апеляційному перегляді справи.

100. Відтак, доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного визначення судами першої та апеляційної інстанцій моменту початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах не знайшли свого підтвердження.

101. Крім того, на переконання колегії суддів, доводи касаційної скарги про порушення виключно одним із відповідачів питання про застосування наслідків спливу строків позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка

є предметом касаційного перегляду, належними відповідачами за позовними вимогами є як Глевахівська селищна рада Фастівського району Київської області, так і ОСОБА_1 , а відтак остання могла заявити про застосування наслідків спливу строків позовної давності, що, своєю чергою, узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у змісті ухвали від 24 квітня 2024 року у справі № 350/1149/22 (провадження № 61-5149ск24).

102. Більше того, з урахуванням того, що Глевахівська селищна рада Фастівського району Київської області є єдиним відповідачем за вимогою про скасування рішення Глевахівської селищної ради № 439-20-V від 05 березня 2008 року, а також того, що це рішення вичерпало свою дію шляхом виконання, оскільки на його підставі видано державний акт на право власності на земельну ділянку, визнання такого рішення недійсним не призведе до поновлення порушеного права або законного інтересу позивача.

103. Підсумовуючи, суди попередніх інстанцій правильно визначилися

з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази

і надали їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги, в свою чергу, не дають підстав для висновку про неправильне застосування останніми норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства щодо обчислення початку перебігу строків позовної давності та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

104. Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

105. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

106. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

107. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не

є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

108. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява

№ 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

109. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

110. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

111. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 30 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович