Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №505/186/18 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/186/18

Провадження № 2/505/90/2025

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.12.2025 року м.Подільськ Одеської області

Подільський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючої судді Павловської Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Киларь Н.А.

представника позивачки – адвоката Осокіна С.Ю.

представника відповідача – директора ТОВ АФ "Едем" Скуртула М.Д.

у відсутності позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Подільську Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «ЕДЕМ» про визнання права на майновий пай

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Осокіна С.Ю. звернулась до суду з вказаним позовом та просить постановити рішення суду, яким зобов`язати відповідача виділити належну позивачці частку із спільної часткової власності колективного сільськогосподарського підприємства «Мир». Стягнути з відповідача на її користь всі судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 02.11.1993 року була прийнята в члени колективного сільськогосподарського підприємства «Мир» на посаду доярки. Як учасник спільної часткової власності підприємства має право на земельну частку (пай), яке доводиться відповідним сертифікатом, отже вона є власником і майнового паю та має право на виділ цієї частки в колективній власності у разі виходу з цього підприємства.

Однак, незважаючи на неодноразові звернення, до даного часу її право на виділ частки з колективної власності продовжує порушуватися, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду.

Ухвалою суду від 20.07.2020 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено підготовче засідання. Відстрочено позивачці сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою суду від 27.10.2025 року замінено КОЛЕКТИВНЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «МРІЯ» на його правонаступника ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «ЕДЕМ».

Від представника ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «ЕДЕМ», директора Михайла Скуртула до суду надійшла заява, яка зареєстрована в канцелярії Подільського міськрайонного суду Одеської області за вх.№18083, в якій просив застосувати строк позовної давності до вимоги позивача, відмовити у позові ОСОБА_1 до ТОВ Агрофірма «Едем» у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.11.2025 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 29.12.2025 року долучено до матеріалів вищезазначеної справи заяву представника позивача – адвоката Осокіна Сергія Юрійовича, ка зареєстрована в канцелярії Подільського міськрайонного суду Одеської області за вх.№ 21273 від 29.12.2025 року про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності та поновлення цього строку позивачем ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Зазначив, що позивачка ОСОБА_1 як член КСП «Мир» мала право на частку майна. Отримавши сертифікат на право на земельну частку (пай) вона вважала, що право на майновий пай їй належить автоматично як члену КСП «Мир», тому дізнавшись наприкінці 2017 року про порушення її права, вона звернулась до суду. Вказані причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду є поважними і можуть бути підставою для поновлення цього строку.

Відповідач, директор ТОВ АФ «Едем» Михайло Скуртул в судовому засідання позовні вимоги не визнав. Зазначив, що позивачка ОСОБА_1 знала, що має право на майновий пай. Із заявою до комісії позивачка не зверталась. Проте, що всім членам КСП, односельцям, пенсіонерам видаються свідоцтва про право на майновий пай було відомо не тільки членам КСП, а всім жителям України, ці питання висвітлювались в пресі, по радіо, телебаченню. Позивачка не скористалась своїм правом, не зверталась в комісію з реформування, тому вважає, що вона пропустила строк звернення до суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Реформування аграрного сектору економіки на засадах приватної власності розпочалося після прийняття Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» від 10.11.1994 № 1529/99.

Зокрема статтею 1 зазначеного Указу Президента встановлено здійснити заходи щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями і створення на їх основі інших суб`єктів господарювання. Також передбачена передача окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам сільськогосподарських підприємств.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» за № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року (далі - ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року «Закон про КСП»), колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року, об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Пунктом 7 ст. 31 цього Закону встановлено, що у разі реорганізації підприємства паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесене до складу пайового фонду підприємства на дату його реорганізації і передане на баланс правонаступникам.

Судом встановлено, що згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №705487, виданого на підставі рішення Котовської районної державної адміністрації від 02.10.1996 року №316/96 ОСОБА_1 , яка проживає в с.Липецьке Подільського (колишня назва Котовського) району Одеської області належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мир» розміром 4,86 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Згідно ж записів трудової книжки 02.11.1993 року прийнята в члени КСП «Мир» у якості доярки, однак представником позивачки, адвокатом Осокіним С.Ю. не долучено перший титульний лист трудової книжки і не вказано прізвище, ім"я по-батькові кому належить трудова книжка та її номер.

За змістом ч. 3 ст. 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Відповідно до ст. 9 закону про КСП до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992, пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві.

Відповідно до п. 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого Постановою КМУ «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» від 28.02.2001 № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Пункт 14 цього Порядку передбачає, що свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства. Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Виходячи з приписів зазначених норм, підставою для набуття у власність майнового паю в натурі є виключно цивільно-правова угода або документ, отриманий в порядку спадкування. Більш того, документом, що посвідчує право власності на майнову частку (пай) є відповідне свідоцтво, видача якого належить до компетенції сільської, селищної або міської ради.

Єдиним нормативно-правовим актом, який хоча б якимось чином врегульовував питання виділення майна в натурі, є наказ Мінагрополітики від 14.03.2001 № 62 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (далі - Наказ № 62), але він втратив чинність ще 24.05.2013, оскільки Мінагрополітики дійшло висновку, що подібні нормативно-правові акти вже віджили своє та не є актуальними. Втрата чинності Наказом №62 призвела до того, що певний час процедура виділення майна в натурі в рахунок майнового паю була повністю заблокована.

Згодом Державна реєстраційна служба України (далі - ДРС) надала 06.06.2014 роз`яснення за №4299/05-15-14 щодо порядку оформлення прав власності на майно, виділене в натурі власникам майнових паїв членів КСП, наступного змісту: «Враховуючи те, що наказ Мінагрополітики від 14.03.2001 № 62 втратив чинність і на даний час відсутній інший спеціальний нормативно-правовий акт, направлений на врегулювання порядку виділення членам реорганізованого сільськогосподарського підприємства майна, вважаємо, що свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі та акт приймання-передавання майна є підставою для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності». Інших нормативно-правових актів на заміну скасованому Наказу №62 так і не було ухвалено.

Проте, Постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 було затверджено новий Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), відповідно до якого цей порядок визначений у п`яти етапах.

Етап 1 - викуп майнових паїв: кожен із співвласників мав право скористатися своїм майновим паєм в один з таких способів:

- об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність і передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу;

- об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування й розпорядження цим майном і передати його в оренду;

- отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом з членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд;

- відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку, а саме: кожен з власників має право продати свою частку майна, яка перебуває у спільній частковій власності, згідно з договором купівлі-продажу майнового паю (форма договору купівлі-продажу майнового паю затверджена наказом Мінагрополітики від 09.04.2001р. №97 «Про затвердження Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності».

Етап 2 - оформлення нового свідоцтва про перехід права власності на майновий пай на підставі цивільно-правових угод відповідним органом місцевого самоврядування (який видав і зареєстрував майновий сертифікат): видається новому власнику нове Свідоцтво. Для його отримання підприємство має подати до сільської, селищної або міської ради посвідчену копію відповідної цивільно-правової угоди та попереднє свідоцтво (попередні Свідоцтва).

При цьому нове Свідоцтво реєструється у книзі обліку свідоцтв, а попереднє (попередні) - анулюється (анулюються). Крім того, відомості про нового власника Свідоцтва вносяться до списку осіб, які мають право на майновий пай.

Органи місцевого самоврядування за заявою покупця (нового власника) майнових паїв зобов`язані видати на його ім`я нове Свідоцтво на сумарну номінальну вартість викуплених майнових паїв. Тобто, якщо підприємство придбало декілька майнових паїв, то воно може отримати одне нове Свідоцтво. В разі, якщо орган місцевого самоврядування не вчиняє всіх необхідних дій щодо внесення змін до книги обліку свідоцтв та не анулює старі Свідоцтва, це призводить до повторних продажів майнових паїв і, відповідно, судових спорів.

Етап 3 - виділення майна в натурі зі складу майнового фонду майна.

Згідно з Наказом №62 виділити зі складу пайового фонду майно в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням (у процесі вирішення майнових питань) має підприємство-правонаступник (користувач) на підставі рішення зборів співвласників, проте, у Порядку №1127 про загальні збори мова не йдеться, лише, відповідно до п. 51 Порядку №1127 підставою для державної реєстрації права власності є Свідоцтво з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого КСП про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства й печаткою, та акт приймання-передачі майна.

Отже, для виділення майна в натурі мають бути проведені загальні збори співвласників майнових паїв КСП. Наказом № 62 передбачалося, що визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене одним з нижченаведених способів за рішенням загальних зборів співвласників: за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону.

Рішення загальних зборів про виділення певного майна в рахунок майнових паїв окремим особам передається підприємству правонаступнику або підприємству-користувачу майна. Вони, у свою чергу, оформлюють і підписують акт приймання-передавання майна і одночасно роблять запис про виділення майна в натурі у Свідоцтві. Такий запис засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Етап 4 - реєстрація права власності на майно. Виділення майна в натурі не призводить до виникнення права власності. Для цього існує обов`язкова процедура державної реєстрації права власності на таке майно. Зокрема, речове право на нерухоме майно (в тому числі, право власності) можуть зареєструвати: нотаріуси, які взяли на себе функції державного реєстратора; державні реєстратори виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації; та акредитовані суб`єкти.

Для проведення державної реєстрації необхідно подати:

1) свідоцтво (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого КСП про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою;

2) акт прийому-передачі нерухомого майна.

За результатом проведення державної реєстрації, як підтвердження виникнення права власності на нерухоме майно, буде видано Витяг з державного реєстру речових прав про державну реєстрацію права власності. На сьогодні Свідоцтво про право власності на нерухоме майно більше не видається.

Етап 5 - судовий розгляд. Якщо підприємство-правонаступник відсутнє або не вдається зібрати необхідний кворум загальних зборів, то визнання права власності на майно відбувається у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Саме цією нормою керуються в разі оскарження рішень загальних зборів співвласників, аргументуючи це тим, що на зборах мають бути присутні 100% співвласників. На практиці протилежна позиція вбачається з п. 4.1. Наказу Мінагрополітики від 07.02.2001 №16 «Про затвердження Рекомендацій щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства», яким передбачається, що на перших зборах має бути визначено, що збори співвласників є правомочними за умови присутності на них не менше двох третин співвласників, а рішення ухвалюються більшістю голосів, представлених на зборах співвласників.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 сертифікат про право на майновий пай не отримувала.

Також матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталась до комісії по реформуванню щодо виділення їй майнового паю.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги, у даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно з вимогами ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 71, 75 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено під час судового розгляду, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 2002 році, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, представник позивачки не надав доказів, які підтверджують поважність причин пропуску строку позовної давності у даній справі.

З позовом про визнання права на майновий пай позивачка звернулася лише у січні 2018 року, зазначені представником позивачки причини пропуску строку позовної давності суд не визнає достатніми та поважними у своїй сукупності, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, тобто підтверджували наявність об`єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивачки, які унеможливлювали її звернення з цим позовом впродовж тривалого строку.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд зазначає, що позивачка у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами, що є підставою для відмови у задоволенні позову та не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 07.04.2020 року (справа № 147/294/18) та від 04.08.2021 (справа № 617/537/19).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше 16 років, а достатніх доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності нею не наведено.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 264, 265, 268, ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «ЕДЕМ» про визнання права на майновий пай – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Павловська

Повний текст складено та підписано 07.01.2026 року.