Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №682/2813/25 — Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 682/2813/25

Провадження № 2/682/71/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі головуючого судді Шевчука В.В., за участю секретаря судових засідань Придачук Г.Л., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Ільницької Ю.Ю., розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Славута цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразову матеріальну допомогу, інші виплати, передбачені колективним договором,

в с т а н о в и в:

27.10.2025 до суду надійшов позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразову матеріальну допомогу, інші виплати, передбачені колективним договором.

В обґрунтування поданого позову, позивач вказує що працював у регіональній філії Південно-Західна залізниця Акціонерне товариство «Українська залізниця», загальний стаж роботи в цій галузі – 44 роки, 5 місяців та 2 дні. Відповідно до наказу від 25.11.2024, був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 03.12.2024. При звільненні відповідачем не проведено повний розрахунок, а саме, не виплачені кошти передбачені колективним договором, зокрема: матеріальна допомога за 2002-2024 роки у розмірі 50976 грн; одноразова допомога при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 139012,24 грн; допомога при звільненні за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 139012,24 грн; грошова допомога до ювілейних дат у розмірі 13851 грн.

За таких обставин позивач звернувся до суду та просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь невиплачену матеріалну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 50976 грн., одноразову матеріальну допомогу в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 139012,24 грн., одноразову матеріальну допомогу в зв`язку з виходом на пенсію за сумлінну працю в сумі 139012,24 грн., грошову винагороду відповідно до колективного договору, з подальшими відрахуваннями встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

Ухвалою від 18.11.2025 року призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 03.12.2025 підготовче судове засідання закрито, та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали. Зазначили, що усі виплати, які просить стягнути позивач передбачені колективним договором, а тому зупинення дії певних пунктів колективного договору в односторонньому порядку суперечить вимогам КЗпП та Закону України «Про колективні договори і угоди». Крім того, звертають увагу на те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31, яким призупинені виплати передбачені колективним договором прийнято 14.03.2022, а Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який дає право роботодавцю зупиняти дію окремих положень колективного договору набрав чинності 24.03.2024. За таких обставин вважають рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 незаконним і таким, що не мало виконуватися.

З приводу твердження представника відповідача про пропуск строків звернення до суду представник позивача повідомив, що вважає, що такі строки не пропущені, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з дотриманням строків передбачених ст. 233 КЗпП, адже про порушення свого права дізнався коли не отримав у місячний термін відповідь на своє звернення з приводу проведення з ним повного розрахунку. Таким чином вважає, що про порушенням своїх прав ОСОБА_1 дізнався 15.11.2025 коли ознайомився із відзивом на позовну заяву. Повідомили, що в частині вимоги виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік відмовляються. Зазначили, що позивач дізнався про порушення своїх прав, не отримавши коштів. Вважають, що усі невиплачені суми, належать до складу заробітної плати.

Разом із тим, враховуючи пояснення представника відповідача про те, що ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік отримав при звільненні у грудні 2024, позивач та його представник не наполягають на задоволенні позову у цій частині.

Представник відповідача заперечила проти задоволення позову. Зазначила, що виплати передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022. Вказала, що дане рішення повністю відповідає вимогам Закону України ««Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"; цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. Звернула увагу на те, що матеріальна допомога на оздоровлення позивачу за 2022 рік виплачена при звільненні, а права на матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік позивач не має, оскільки у відпустку у 2024 році не ходив, і отримав при звільненні компенсацію за невикористану відпустку. Підтвердила, що виплати позивачу у зв`язку із введенням воєнного стану зупинені, а не скасовані, а тому, такі будуть проведені після закінчення дії воєнного стану, або покращення матеріального становища АТ «Укрзалізниця».

Крім того, просила застосувати строки позовної давності передбачені ст. 233 КЗпП, оскільки про невиплачені суми було зазначено у наказі про звільнення від 25.11.2024 та у повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 03.12.2024, з якими позивач ознайомився у день звільнення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у регіональній філії Південно-Західна залізниця Акціонерне товариство «Українська залізниця» на посада старшого електромеханіка 1 групи. Загальний стаж роботи – 44 роки, 5 місяців та 2 дні.

Відповідно до наказу №342/ос від 25.11.2024, позивач був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 03.12.2024 із проведенням компенсації за невикористані 132 дні відпустки з 08.07.2021 по 03.12.2024.

Крім того, у даному наказі зазначено: виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2022 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»; виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»; виплатити передбачені колективним договором п.8.18 – 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»; виплатити передбачені колективним договором п.8.18 – 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку (зі змінами, які діяли на час виникнення спірних відносин), визначено наступне:

- п.3.10 – працівникам ВП Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року;

- 3.13 – працівникам дистанції за бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку, виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

- абз.1 п. 8.18 – при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

- абз.2 п. 8.18 – у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні (пп. 1.1.4 п.1.1).

У судовому засіданні представник відповідача повідомила, що вказане вище рішення правління АТ «Укрзалізниця» відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 15.03.2022, відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень коллективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Таким чином вважає, що дія ст. 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

Надаючи правову оцінку вказаним відносинам, суд враховує наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Пунктом 3 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України). Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнятий 15.03.2022 набрав чинності 24.03.2022, в той час, як рішення правління АТ «Укрзалізниця», на підставі якого призупинені виплати позивачу, прийняте 14.03.2022.

Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Відповідач фактично призупинив виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши профспілковий орган, членом якого є позивач, про ухвалення вказаного рішення та не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення певних виплат.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022) прийнято в порушення наведених вище норм.

За таких обставин обґрунтованими є вимоги позивача про виплату: матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16104 грн, відповідно до п.3.10 колективного договору; грошової допомоги з нагоди ювілею у розмірі 11447 грн, відповідно до п.3.13 колективного договору; одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі 139012,24 грн, відповідно до абз.1 п. 8.18 колективного договору; додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 139012,24 грн, відповідно до абз.2 п. 8.18 колективного договору.

З приводу виплати одноразової допомоги на оздоровлення за 2024 рік слід зазначити, що у відповідності до вимог ЗаконуУкраїни «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-82/39 від 27.06.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та структурних (виробничих підрозділів), якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу). Підпунк 1.1.4 п. 1.1 рішення правління від 14.03.2022 протокол №Ц-54/31, в частині призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (п.11, п. 1.2, п.9).

Специфіка матеріальної допомоги на оздоровлення полягає в тому, що її надають саме перед виходом у щорічну основну відпустку один раз на рік до будь-якої частини відпустки.

У судовому засіданні встановлено і не оспорюється позивачем, що у 2024 році він у відпустку не ходив, заяву на видачу такої допомоги написав у день звільнення, а саме 03.12.2024 (а.с. 132).

Дослідженими доказами підтверджено, що позивач отримав компенсацію за невикористану відпустку за 2024 рік, а отже матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік бути виплаченою не може відповідно до Порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», у якому вказано, що матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам регіональної філії один раз у календарному році на підставі поданої заяви, як правило при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів (а.с. 127, 129).

Разом із тим, представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

З наведеної норми вбачається, що визначений ч. 2 ст. 233 строк звернення до суду із позовом повинен обраховуватися з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані йому при звільненні.

Оскільки, ОСОБА_1 був відразу повідомлений про суми, нараховані йому при звільненні, строк звернення до суду обраховується з дня звільнення, а саме 03.12.2024 і закінчився 03.03.2025 (а.с. 90).

Згідно ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, встановлені ст. 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Позивач не просив про поновлення строку для звернення до суду, а також не навів поважних причин для цього. Твердження сторони позивача про те, що строки слід обчислювати з того моменту, коли відповідач не надав відповідь на звернення позивача про виплату невиплачених при звільненні сум від 14.10.2025 є безпідставним та суперечить вимогам ст. 233 КЗпП.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачом строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 233, 234 КЗпП, ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська Залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд.5, м. Київ, ЄДРПОУ: 40075815);

Представник відповідача: Ільницька Юлія Юріївна (м.Жмеринка, Вінницька обл.., РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складено 23.01.2026.

Суддя Шевчук В. В.