Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №461/9016/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9016/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.,

з участю: секретаря судового засідання Салика С.М.,

законного представника позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), законний представник ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якій просить: стягнути з останнього матеріальну шкоду у розмірі 9100,00 грн., моральну шкоду у розмірі 80000,00 грн., судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що Вироком Галицького районного суду м. Львова від 15.04.2025 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 статті 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10.09.2025 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2025 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін. Вироком встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно 11 год. 45 хв., перебуваючи на території СЗІШ № 34 імені М. Шашкевича, що за адресою: АДРЕСА_3 , знаючи про те, що здоров`я будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, протиправне посягання на нього є кримінально-караним, на ґрунті неприязних відносин та раптово виниклого конфлікту, розуміючи та усвідомлюючи протиправний характер та значення своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, умисно наніс один удар долонею правої руки в область нижньої губи малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у подальшому схопив правою рукою потерпілого за шию та тягнув його по подвір`ї школи, в результаті чого спричинив малолітньому ОСОБА_5 наступні тілесні ушкодження: садно на нижній губі, підшкірний крововилив на шиї та в ділянці правого надпліччя, які згідно висновку судово-медичного експерта №209 від 28.03.2025 відносяться до легкого ступеня тяжкості. Кримінальне правопорушення було вчинене відносно малолітнього, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якому на момент вчинення злочину не виповнилося 14 років. Внаслідок протиправних дій обвинуваченого, потерпілому ОСОБА_3 було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до норм цивільного законодавства. Вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення є встановленою та не підлягає доведенню, оскільки дії встановлені вироком Галицького районного суду м. Львова від 15.04.2025 року. На підтвердження відшкодування матеріальної шкоди законний представник позивача долучає чеки за: консультацію дитячого психолога від 12.05.2025 на суму 1050 грн., повторна консультація дитячого психолога від 18.05.2025 року на суму 850 грн., консультація ФОП ОСОБА_6 від 16.05.2025 року на суму 1 800 грн., квитанція за оплату консультації ФОП ОСОБА_7 від 16.06.2025 року на суму 1 800 грн., квитанція за оплату консультації ФОП ОСОБА_7 від 02.07.2025 року на суму 1800 грн., квитанція за оплату консультації ФОП ОСОБА_7 від 25.07.2025 року на суму 1800 грн. Таким чином загальна сума матеріальної шкоди завдана неправомірними діями ОСОБА_4 становить 9 100 грн. Законний представник позивача зазначає, що дії відповідача, які призвели до легких тілесних ушкоджень у неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , безумовно спричинили моральну шкоду, що в свою чергу призвело до моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, порушенням нормальних життєвих зв`язків та інших моральних та фізичних страждань. Відповідач своєю поведінкою не намагався допомогти потерпілому, на зв`язок із сім`єю потерпілої не виходив, жодної допомоги не пропонував. Слід врахувати, що правопорушення вчинено щодо неповнолітньої особи в якої відсутній життєвий досвід та психіка не сформована. Отримані ним травми та дії вчинені ОСОБА_4 , призвели до переляку не тільки коли дитина перебуває на вулиці, а також вдома. Цей тягар страху "тисне" на дитину, що зумовлює душевні страждання, які невідомо коли закінчаться. Вважає доведеним той факт, що позивачу ОСОБА_3 були спричинені моральні страждання, які призвели до погіршення здоров`я, а саме: порушення сну у вигляді нічних жахіть, підвищену тривожність, наявність ознак уникання, боязнь залишатися на самоті, поганий апетит та стрес, що згідно висновків спеціалістів визначено, як посттравматичний стресований розлад або інша реакція чи розлад спричинений травмуючою подією (консультативні висновки додаються). Тому вважає, що сума компенсації моральної шкоди у розмірі 80 000,00 грн. є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року у справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні законний представник позивача та представник позивача позов підтримали та просили суд його задовольнити.

Відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та міце проведення судового засідання. Як вбачається із матеріалів справи відповідач ОСОБА_4 належним чином повідомлявся про час, дату та місце проведення судового засідання, шляхом скерування судових викликів за відомою суду адресою, а саме: АДРЕСА_2 . Відповідно до трекінгу поштового відправлення «Укрпошти» судову повістку про виклик в судове засідання на 19.01.2026 вручено одержувачу, тобто відповідачу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно довідки ГУ ДМС у Львівській області, яка надійшла до суду 18.11.2025 р., відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 07.07.1989 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань, повторно не з`явився в судове засідання. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення чи про розгляд справи у відсутності відповідача до суду не надходило, а також відповідач не подав відзив на позовну заяву, тому суд, вважає за можливе слухати справу у відсутності відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Суд, заслухавши пояснення законного представника позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що Вироком Галицького районного суду м. Львова від 15.04.2025 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 статті 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10.09.2025 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2025 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін.

Як вбачається з вироку, ОСОБА_4 27 березня 2025 року, приблизно 11 год. 45 хв., перебуваючи на території СЗШ №34 імені М. Шашкевича, що за адресою: АДРЕСА_3 , знаючи про те, що здоров`я будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, протиправне посягання на нього є кримінально-караним, на ґрунті неприязних відносин та раптово виниклого конфлікту, розуміючи та усвідомлюючи протиправний характер та значення своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, умисно наніс один удар долонею правої руки в область нижньої губи малолітньому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у подальшому схопив правою г; кою потерпілого за шию та тягнув його по подвір`ї школи, в результаті чого спричинив малолітньому ОСОБА_3 наступні тілесні ушкодження: :сално на нижній губі, підшкірний крововилив на шиї та в ділянці правого надпліччя, які згідно висновку судово-медичного експерта № 209 від 28.03.2025 відносяться до легкого ступеня тяжкості.

Таким чином, вчинив ОСОБА_4 умисне легке тілесне ушкодження, тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст.125 КК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, враховуючи визначений ч. 6 ст. 82 ЦПК України принцип обов`язковості обвинувального вироку суду у питанні визначення вини відповідача, позивач в силу того, що цивільний позов у рамках вказаного вище кримінального провадження не заявлявся, правомірно звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства про відшкодування матеріальних збитків, та моральної шкоди, завданих злочинними діями ОСОБА_4 , і саме він має нести відповідальність за її завдання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 8 і 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказовий процес у цивільному судочинстві має велику значимість через його важливість для вирішення кожної справи і загальнообов`язковість, оскільки без належного підтвердження необхідних обставин, особа не отримає бажаного результату та не зможе повною мірою використати надані державою юрисдикційні гарантії захисту прав, свобод та інтересів осіб у разі їх порушення, невизнання або їх оспорювання.

Належність та допустимість доказів визначають статті 77,78 ЦПК України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження відшкодування матеріальної шкоди законний представник позивача долучає чеки за:

-консультацію дитячого психолога від 12.05.2025 на суму 1050 грн.,

-повторна консультація дитячого психолога від 18.05.2025 року на суму 850 грн.,

-консультація ФОП Підлісецька від 16.05.2025 року на суму 1 800 грн.,

-квитанція за оплату консультації ФОП ОСОБА_7 від 16.06.2025 року на суму 1 800 грн.,

-квитанція за оплату консультації ФОП ОСОБА_7 від 02.07.2025 року на суму 1800 грн.,

-квитанція за оплату консультації ФОП ОСОБА_7 від 25.07.2025 року на суму 1800 грн.

Таким чином загальна сума матеріальної шкоди завдана неправомірними діями ОСОБА_4 становить 9 100 грн.

Виходячи з такого, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків підтверджені та підлягають задоволенню.

Законний представник позивача вказує, що даним кримінальним правопорушенням малолітньому позивачу завдано й моральної шкоди, яка полягає у спричинені моральних страждань, які призвели до погіршення здоров`я, а саме: порушення сну у вигляді нічних жахіть, підвищену тривожність, наявність ознак уникання, боязнь залишатися на самоті, поганий апетит та стрес, що згідно висновків спеціалістів визначено, як посттравматичний стресований розлад або інша реакція чи розлад спричинений травмуючою подією (консультативні висновки додаються).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦПК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 травня 1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі №686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

Аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що вчиненим відповідачем кримінального правопорушенням позивачу завдано моральної шкоди. При цьому, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд, визначаючи розмір шкоди, виходить з вищенаведених норм, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відтак, суд вважає за адекватне та доцільне визначити розмір моральної шкоди, завданий позивачу, в сумі 10 000 грн., в зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Даний розмір відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, на думку суду, враховує всі обставини, досліджені судом, що відповідає вимогам розумності і справедливості та є співмірним, необхідним і доцільним у даному провадженні.

Виходячи з результатів розгляду справи, суд розподіляє судові витрати шляхом стягнення з відповідача на користь законного представника позивача судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Щодо відшкодування витрат з правничої допомоги суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зауважила, на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18 було зроблено такий правовий висновок: «Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Однак, представником позивача не надано належних та допустимих доказів в підтвердження сплати коштів в розмірі 5000,00 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції, або платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), в особі законного представника ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, - задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 9100,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 23 січня 2026 року.

Суддя Романюк В. Ф.