Вирок від 21 січня 2026 р. у справі №438/432/22 — Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/432/22

Провадження № 1-кп/438/10/2026

В И Р О К

іменем України

22 січня 2026 року Бориславський міський суд Львівської в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Бориславі кримінальне провадження, внесене в єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021141110000624 від 19 серпня 2021 року,

стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Трускавця, Львівської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніш не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.146 КК України,

за участі сторін судового провадження: прокурора ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_3 , -

в с т а н о в и в :

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 11 липня 2021 року приблизно о 23 год. 00 хв, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , визнаного вироком Бориславського міського суду Львівської області від 1 грудня 2023 року у справі за №438/1570/21, провадження №1-кп/438/19/2023 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України та виправданим за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин, відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України звільнений від призначеного покарання за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України на підставі п.1 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та ОСОБА_8 , визнаного вироком Бориславського міського суду Львівської області від 1 грудня 2023 року у справі за №438/1570/21, провадження №1-кп/438/19/2023 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України та виправданим за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин, відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України звільнений від призначеного покарання за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України на підставі п.1 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, маючи умисел на викрадення людини з метою вимагання грошових коштів на автомобілі марки «Ауді А6», сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 , під`їхали до дитячого майданчика, який розташований неподалік цілодобового магазину «Галіція», що навпроти будинку 31 по вул. Коваліва у м. Бориславі, де зустріли потерпілого ОСОБА_10 .

У подальшому ОСОБА_3 в групі осіб із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний умисел спрямований на викрадення людини з метою вимагання грошових коштів, вийшли із вказаного автомобіля та підійшли до ОСОБА_10 , після чого нанесли декілька ударів кулаками рук по обличчю потерпілого від яких той впав на землю, та продовжили наносити удари ногами по голові та тулубу ОСОБА_10 , чим спричинили йому тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_3 разом із із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , схопивши ОСОБА_10 за верхній одяг, примусово, проти його волі, затягнули до салону автомобіля марки «Ауді А6», сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Здійснивши таким чином викрадення ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , продовжуючи злочинні дії, діючи умисно, із застосуванням фізичного насильства, утримуючи ОСОБА_10 під час руху у вказаному автомобілі, порушуючи гарантовані положення ст.ст.29, 33 Конституції України і ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», прав і свобод потерпілого на недоторканість особи та свободу пересування, проти її волі відвезли останнього до урочища «Помірки», що у м. Трускавець Львівської області.

Надалі перебуваючи у лісовому масиві вказаного урочища ОСОБА_3 в групі осіб із ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою вимагання у ОСОБА_10 грошових коштів у сумі 6000 гривень, тобто з корисливих мотивів, незаконно, в порушення вказаних вище прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законом України, утримували ОСОБА_10 проти його волі в зазначеному лісовому масиві, супроводжуючи його утримання нанесенням ударів руками по тулубу.

Зазначені дії ОСОБА_3 стороною обвинувачення кваліфіковано як злочин, передбачений ч.2 ст.146 КК України, а саме викрадення людини з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань.

На обґрунтування винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, сторона обвинувачення посилається на наступні докази, які були досліджені під час судового розгляду, а саме:

даними, які містяться в заяві потерпілого ОСОБА_10 , що двоє або троє невідомих осіб, 11 липня 2021 року близько 23 год. 30хв. перебуваючи неподалік магазину Галіція м.Борислав, вул. Коваліва, 26/69 нанесли тілесні ушкодження (заявник отримав травми обличчя, а саме забій м`яких тканин ЗЧМТ, СМГ та садини грудної клітки), після чого проти волі заявника помістили останнього у свій автомобіль та відвезли у лісовий масив у м.Трускавець та нанесли тілесні ушкодження (а.с.92, т.1);

даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021141110000624 від 19 серпня 2021 року, підтверджено внесення відомостей за правовою кваліфікацією ч. 2 ст.146 КК України на підставі заяви потерпілого ОСОБА_10 про вчинення кримінального правопорушення, що відображено у Витягу з ЄРДР ( т. 1 а.с.83,-84, 90). Витяг з ЄРДР є електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру. Відтак, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, а лише підтверджує свідчення фіксації правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення;

даними протоколу огляду місця події із фототаблицею від 12 липня 2021 року, яким зафіксовано вилучення змив РБК (виявлених двадцяти капель речовини бурого кольору) із лавки синього кольору розміщеної на відстані 5-ти метрів від дороги по вул. Коваліва, 33 у м.Борислав (а.с.94-99 т.1);

даними протоколу огляду місця події із фототаблицею від 12 липня 2021 року, яким зафіксовано вилучення куртку черевного кольору, футболку сірого кольору, штани та кросівки у службовому приміщенні Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області, що належать потерпілому ОСОБА_10 за заявою останнього про добровільну видачу зазначених речей (а.с.100-108 т.1);

даними протоколу огляду місця події із фототаблицею від 12 липня 2021 року, яким зафіксовано вилучення у службовому приміщенні Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області за добровільною згодою у свідка ОСОБА_9 мобільного телефону (а.с.109-113 т.1);

даними протоколу пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 12 липня 2021 року з фототаблицею, де зафіксовано, що у ході проведення слідчої дії свідок ОСОБА_9 впізнав особу за фотознімком під № 1 – ОСОБА_3 , який разом з іншими особами сів у належний свідкові автомобіль, у м.Трускавець, направились у м.Борислав, а біля магазину «Галіція» затягнули невідомого свідкові чоловіка на заднє сидіння авто та направились з ним у лісовий масив (а.с.140-144 т.1);

даними протоколу пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 12 липня 2021 року з фототаблицею, де зафіксовано, що у ході проведення слідчої дії свідок ОСОБА_9 впізнав особу фотознімком під № 1 – ОСОБА_8 , який разом з іншими особами сіли у належний свідкові автомобіль, у м.Трускавець, направились у м.Борислав, а біля магазину «Галіція» затягнули невідомого свідкові чоловіка на заднє сидіння авто та направились з ним у лісовий масив;

даними протоколу пред`явлення особи до впізнання від 12 липня 2021 року з фототаблицею, де зафіксовано, що у ході проведення слідчої дії свідок ОСОБА_9 впізнав особу під № 3 – ОСОБА_10 , якого викрали троє осіб та нанесли тілесні ушкодження;

даними протоколу огляду місця події із фототаблицею від 12 липня 2021 року, яким зафіксовано вилучення 10 серветок із слідами РБК з права від головної дороги на вул. Помірецькій у м.Трускавець, не доїжджаючи 400 метрів до форельника «Хата рибака»;

даними протоколу огляду предмету від 12 липня 2021 року, в якому зафіксовано огляд DVD-R диска із файлами відеозапису подій за 11 липня 2021 року, які зафіксували камери вуличного відеоспостереження, які розміщені на вул. Мазепи у м.Трускавець із яких вбачається, що 11 липня 2021 року в період часу з 20:52:25 до 21:01:01 на вул. Мазепи, 30 у м.Трускавець у припаркований автомобіль марки Ауді моделі А6 д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_9 сідають четверо осіб, в тому числі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Автомобіль з чотирма пасажирами направились у м.Борислав. DVD-R диска із файлами відеозапису подій за 11 липня 2021 року, які зафіксували камери вуличного відеоспостереження, які розміщені на вул.Мазепи у м.Трускавець визнано речовим доказом відповідно до постанови слідчого СВ Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області від 12 липня 2021 року;

даними висновку експерта за №215 від 04 серпня 2021 року вказують, що у гр-на ОСОБА_10 , 21 років, виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців навколо лівого та правого ока, на задній поверхні середньої та нижньої третини правого плеча; крововиливу в склеру правого ока; саден в лівій скроневій ділянці, в лівій завушній ділянці, в лівій підвушній ділянці, на нижній губі біля кутів рота справа та зліва, в правій завушній ділянці, в лівій тім`яно-потиличній ділянці, в правій тім`яній ділянці, на зовнішньо-бічній поверхні лівого передпліччя, на зовнішньо-бічній поверхні лівого передпліччя, на зоніньобічній поверхні лівого променево-зап`ястного суглобу, на тильній поверхні правої кисті, на спині в проекції лівої лопатки, в правій підлопатковій ділянці, в лівій та правій поперековій ділянці, нагрудній клітці зліва в підпахвинній ділянці, на правому передпліччі, на передній поверхні правого та лівого колінного суглобу. Тілесні ушкодження у вигляді синців та крововиливу виникли від дії(удар) тупого (их) предмета (ів) в термін 6-12 год до моменту огляду. Тілесні ушкодження у вигляді саден виникли при дії (удар) твердого (их) тупого (их) предмету (ів) в термін 6-12 год до моменту огляду. Зокрема вказані тілесні ушкодження могли виникнути 11.07.2021 року, можливо в час та по механізму вказаними потерпілим. Вказані тілесні ушкодження мають ознаки легких тілесних ушкоджень. Встановлений діагноз в ЦМЛ м.Борислава «ЗЧМТ. Струс головного мозку» без наданої медичної карти стаціонарного хворого при оцінці ступеня тяжкості до уваги не приймається. При наявності додаткових даних ступінь тяжкості може змінитись.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 провину у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.146 КК України категорично заперечив та надав показання суду проте, що був знайомим з потерпілим ОСОБА_10 , позичив останньому кошти. Ближче обіду 11 липня 2021 року зустрівся за попередньою домовленістю з товаришем ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у барі «Міраж» на вул. Стебницькій у м.Трускавець. У барі вживали алкоголь.

На пропозицію обвинуваченого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 найняли таксі та поїхали у м.Борислав. Неподалік магазину «Галіція» у м.Бориславі вийшли з таксі. На лавці в компанії інших людей сидів знайомий обвинуваченого потерпілий ОСОБА_10 , до якого підійшов обвинувачений. Обвинувачений нагадав потерпілому про борг, потерпілий вкотре пообіцяв повернути кошти, між ними виникла суперечка через гроші. Суперечка переросла у бійку. Обвинувачений визнає, що завдав потерпілому ОСОБА_10 двічі ударів в обличчя правою рукою. Натомість потерпілий заподіяв декілька ударів обвинуваченому. Обвинувачений, враховуючи значний проміжок часу, не може підтвердити чи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 завдавали удари потерпілому. Обвинувачений перебував у нетверезому стані, тому дані події погано пам`ятає. Швидше за все ОСОБА_7 та ОСОБА_8 намагались їх розборонити з потерпілим.

В результаті обвинувачений помирився з потерпілим ОСОБА_10 . Після чого разом сіли в таксі, поїхали в м.Трускавець до урочища «Помірки», щоб розпити мирову. Думали, що там працює бар. Грошей у потерпілого ніхто не вимагав. Потерпілого силою, проти його волі в таксі не садив. Потерпілий з власної волі поїхав з ними у м.Трускавець, щоб розпивати спиртне.

Суд зазначає, що завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений (стаття 2 КПК України).

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому, згідно з вимогами ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

При оцінці доказів суд виходить із визначення предмета доказування у кримінальному провадженні - це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які необхідно встановити у кожному кримінальному провадженні і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті.

Так, відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

Аналізуючи обвинувачення, яке інкримінується ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , передбачене ч.2 ст.146 КК, суд виходить з наступного.

Основним безпосереднім об`єктом злочину є воля, честь і гідність особи.

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (статті 19 і 23 Конституції України), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання (статті 29, 32, 33 Конституції України).

Згідно зі статтями 271 - 272 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя; фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З об`єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних.

Мотив та мета, як факультативні ознаки суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, в даному діянні можуть бути різними, проте суд відмічає, що при незаконному позбавленні волі, на відміну від викрадання людини, є мета позбавити волі потерпілого.

Способами незаконного позбавлення волі можуть бути будь-які - обман, зловживання довір`ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо.

Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого, і може виразитися у формі: а) відкритого заволодіння нею; б) таємного заволодіння; в) заволодіння людиною, вчиненого шляхом обману чи зловживання довірою; г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, а саме: викрадення людини з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 повідомив, що 14-15 червня 2021 року позичив у свого знайомого ОСОБА_13 на короткий термін, грошові кошти. 11 липня 2021 року близько 23 години 30 хвилин перебував неподалік магазину «Галіція» у м.Бориславі по вул.Коваліва разом із своїми знайомими. До них під`їхав автомобіль, з якого вийшли ОСОБА_14 та двоє незнайомих на той час. Це були ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Втрьох вони підійшли до потерпілого. Далі ОСОБА_14 спитав у потерпілого про повернення боргу. Потерпілий спочатку заперечив про існування боргу, а потім пояснив, що немає можливості повернути борг. Між потерпілим та ОСОБА_15 почалась шарпанина, під час якої останній заподіяв потерпілому своєю долонею удар в обличчя. Потерпілий також наніс удар ОСОБА_16 . Після чого, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 нанесли декілька ударів в обличчя потерпілому. Після падіння потерпілого, ОСОБА_3 заподіяв ще один удар. Потерпілий намагався боронитись, також наносив удари, кому саме не пам`ятає. Після чого ОСОБА_7 намагався розборонити, відповідно бійка припинилась. Потерпілий запропонував обвинуваченому ОСОБА_16 вирішити у мирний спосіб наявний конфлікт щодо наявного боргу. Потерпілий на пропозицію ОСОБА_13 сів разом з ним в автомобіль. Разом поїхали в м.Трускавець в район «помірок» в кафе, яке повинно було працювати. Приїхавши на місце, відпустили таксі. Проте кафе було закрито. Поговорили з ОСОБА_15 про конфлікт, домовились про повернення коштів. Після чого розійшлись. Про події цього інциденту пам`ятає погано, був випивший. Потерпілий пішов у напрямку АЗС «ОККО», що у м.Трускавець. Куди поділись ОСОБА_14 та двоє обвинувачених не пам`ятає. Жодних претензій до обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 немає. Потерпілий заперечує, що його силою посадили в таксі. В автомобіль сів добровільно, бажав полюбовно вирішити конфлікт. Саме тому сів у таксі з ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 з метою випити з ними спиртного, як примирення. Чому у заяві про повідомлення про злочин вказав про його викрадення не може пояснити. Можливо помилково.

Оцінюючи вказані покази потерпілого щодо фактичних обставин за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, суд вбачає наявність протиріч в частині зазначення ним послідовності дій обвинувачених, кількості та спрямованості нанесених ударів та хто конкретно, які йому наносив. Проте, судом враховується позиція потерпілого, чітко зазначена під час допиту під час судового розгляду щодо нанесення обвинуваченими потерпілому тілесних ушкоджень, а відтак керується принципами належності та допустимості письмових та речових доказів у даних кримінальних провадженнях.

Допитані в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , засуджені вироком Бориславського міського суду Львівської області від 1 грудня 2023 року у справі за №438/1570/21, провадження №1-кп/438/19/2023 за ч.1 ст.125 КК України, надали суду аналогічні показання, показам обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового розгляду.

Допитаний свідок ОСОБА_9 показав, що у вільний від основної роботи час, працює таксистом. 11 липня 2021 року близько 23 години підвозив обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також ОСОБА_3 до м.Борислава в район вул.Коваліва на власному автомобілі марки «Ауді А6», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Коли пасажири вийшли з салону, свідок залишився в автомобілі. Чув якісь крики, можливо була бійка. Щось конкретно сказати не може, було темно, автомобіль стояв на значній відстані. Через короткий проміжок часу пасажири разом з потерпілим сіли у салон автомобіля. Попросили підвезти у м.Трускавець, на урочище «Помірки». Всі були випивші. Неподалік урочища «Помірки», що у м. Трускавець, Львівської області попросили зупинити автомобіль та всі вийшли з автомобіля.

Суд, дослідивши надані стороною обвинувачення та стороною захисту докази, приходить до переконання, що висунуте стосовно ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.2 ст.146 КК України не знайшло свого підтвердження у судовому розгляді.

Так, показання потерпілого ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_9 під час судового розгляду, як і дані, що містяться в протоколах пред`явлення фотознімків для впізнання від 12 липня 2021 року, а також іншу письмові докази не можуть бути покладені в основу встановлення вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, оскільки потерпілий ОСОБА_10 спростував факт викрадення його з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань.

Зазначені обставини підтверджені показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 .

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, які було отримано безпосередньо в залі суду під час проведення допиту особи із залученням всіх учасників справи. Показання, надані потерпілим під час досудового розслідування правоохоронним органам, не повинні братися до уваги.

Під час судового розгляду, судом не здобуто об`єктивних даних, які б вказували на те, що обвинувачений ОСОБА_3 за попередньою змовою в групі осіб з ОСОБА_20 та ОСОБА_7 вчиняли будь-які дії, спрямовані на викрадення потерпілого ОСОБА_10 .

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не визнали своєї винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, а саме викрадення людини з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань. Беззаперечно визнали свою винуватість у заподіянні потерпілому ОСОБА_10 умисних легких тілесних ушкоджень.

При цьому, стороною обвинувачення не надано доказів, які б спростовували вказані твердження обвинуваченого.

Зазначені обставини підтверджені показами свідків сторони обвинувачення ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_9 .

Аналогічно не доводять вини представлені стороною обвинувачення і письмові докази.

Слід вказати, що надані для дослідження в судовому засіданні докази не доводять і мотив вчинення злочину обвинуваченими, про який вказано у обвинувальному акті, що обвинувачені маючи умисел на викладення людини з метою вимагання грошових коштів, зустрілись з потерпілим. Так в судовому засіданні жодними належними та допустимими доказами не доведено, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 переслідували потерпілого ОСОБА_10 з метою вимагання грошових коштів.

Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки вони як самі по собі, так і в сукупності - прямо чи не прямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті та свідчили б про вину обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачиться на її користь.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 (п. 18,19), при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Згідно з ч.3 зазначеної статті, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що положення підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом1 цієї статті.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 373 КПК України у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, судом ухвалюється виправдувальний вирок.

На підставі наведеного, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки стороною обвинувачення не доведено, що ним вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.146 КК України.

При цьому, судовим розглядом було встановлено та підтверджено експерта за №215 від 04 серпня 2021 року показання потерпілого ОСОБА_10 , що йому були спричинені тілесні ушкодження, ступінь яких був визначений вищевказаною експертизою.

Обвинувачений ОСОБА_3 визнав у повному обсязі нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 , відповідно суд вважає, що поданими доказами винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у нанесенні умисне легкого тілесного ушкодження повністю доведеною.

Суд зазначає, що склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК є менш тяжким, аніж той, що передбачені обвинувальним актом. Оскільки існують підстави для перекваліфікації дій обвинувачених судом, зазначене виправдовує легітимні очікування особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства. Відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам, як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.

Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к, провадження №13-28кс19).

Тобто, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Обвинувачений ОСОБА_3 в групі осіб із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , засуджені вироком Бориславського міського суду Львівської області від 1 грудня 2023 року у справі за №438/1570/21, провадження №1-кп/438/19/2023 за ч.1 ст.125 КК України, 11 липня 2021 року близько 23 години, перебуваючи на дитячому майданчику, який розташований неподалік цілодобового магазину «Галіція», що навпроти будинку 31 по вул. Коваліва у м. Бориславі, на ґрунті раптово-виниклих неприязних відносин, вступили у словесну суперечку, яка переросла в конфлікт з ОСОБА_10 , під час якого діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_10 , реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на спричинення йому тілесних ушкоджень, нанесли декілька ударів кулаками рук по обличчю потерпілого від яких той впав на землю, та продовжили наносити удари ногами по голові та тулубу ОСОБА_10 , чим спричинили йому тілесні ушкодження.

Своїми протиправними діями ОСОБА_3 в групі осіб із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , спричинив потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді у вигляді синців навколо лівого та правого ока, на задній поверхні середньої та нижньої третини правого плеча; крововиливу в склеру правого ока; саден в лівій скроневій ділянці, в лівій завушній ділянці, в лівій підвушній ділянці, на нижній губі біля кутів рота справа та зліва, в правій завушній ділянці, в лівій тім`яно-потиличній ділянці, в правій тімяній ділянці, на зовнішньо-бічній поверхні лівого передпліччя, на зовнішньо-бічній поверхні лівого передплічч, на зоніньо-бічній поверхні лівого променево-зап`ястного суглобу, на тильній поверхні правої кисті, на спині в проекції лівої лопатки, в правій підлопатковій ділянці, в лівій та правій поперековій ділянці, нагрудній клітці зліва в підпахвинній ділянці, на правому передпліччі, на передній поверхні правого та лівого колінного суглобу, що відноситься до легкого тілесного ушкодження.

Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд у підсумку кваліфікує за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень.

Зазначена зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення, яке інкримінувалося обвинуваченим, покращує становище осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження, та відповідає межам судового розгляду.

При призначенні покарання суд враховує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, зокрема те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, законодавцем віднесено до кримінального проступку.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, зокрема скарг від сусідів на нього не надходило, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, раніш не судимий, відсутність обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, має на утриманні малолітніх дітей, для досягнення мети покарання, передбаченої ч. 2 ст. 50 КК України, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому одного з альтернативних видів покарань, а саме покарання у виді громадських робіт. При цьому суд враховує те, що обвинувачений не працює, відповідно призначення даного виду покарання буде достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе , ніж обмеження волі

Відповідно до вимог ст.285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно ч.5 ст.74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Враховуючи те, що з дня вчинення (11 липня 2021 року) обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України і до дня набрання вироком законної сили минув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п.1 ч.1 ст.49 КК України для кримінальних проступків (два роки), який хоч і зупинявся та переривався, зокрема постановою про зупинення досудового розслідування від 19 серпня 2021 року у зв`язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_3 переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (а.с.219-220 т.1) та ухвалою суду від 25 травня 2022 року (а.с.71 т.1) про зупинення судового провадження до звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 з військової служби та з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинувачений не звертався, відповідно обвинувачений ОСОБА_24 підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених п.1 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, що узгоджується з позиціями, викладеними в постановах колегії суддів Першої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справах: №760/18016/15-к від 09.04.2019, №385/939/16-к від 05.02.2020, №137/142/15-к від 11.03.2020.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Разом з тим, питання пов`язані із майном, на яке накладено арешт, речовими доказами та процесуальними витратами вирішено вироком Бориславського міського суду Львівської області від 1 грудня 2023 року у справі за №438/1570/21, провадження №1-кп/438/19/2023.

До набрання вироком законної сили підстав для обрання запобіжних заходів обвинуваченим суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373- 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Трускавця Львівської області невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України та виправдати за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Трускавця Львівської області винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин.

Відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Трускавця Львівської області від покарання за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України на підставі п.1 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Бориславський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_25