Вирок від 22 січня 2026 р. у справі №331/6577/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/6577/25

Провадження № 1-кп/331/397/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у режимі відеоконференції кримінальне провадження №62025080100006025, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 серпня 2025 року,

за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дзержинськ Донецької області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, який не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, перебував на посаді стрільця 1 відділення 1 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 14.03.2022 № 70 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 3 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 12.09.2024 №283 ОСОБА_4 призначено на посаду такелажника такелажного відділення господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. її територіальній цілісності га передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Проте, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді такелажника такелажного відділення господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 НГУ у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, 03.06.2025 самовільно залишив місце служби – місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ на території АДРЕСА_3 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби не приймав, про своє місцезнаходження командуванню не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 11.06.2025 – до дня встановлення його місцезнаходження працівниками поліції та передачі до військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Крім того, ОСОБА_4 ,будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді стрільця 1 відділення 1 патрульного взводу 1 патрульної роти 1 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, 19.08.2025 самовільно залишив місце служби – місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ на території АДРЕСА_4 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби не приймав, про своє місцезнаходження командуванню не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 15.09.2025, а саме: до дня доставлення його до органу досудового розслідування.

Прокурор у судовому засіданні обвинувачення підтримав у повному обсязі, просив суд призначити ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (перший епізод), покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (другий епізод), покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань він просив остаточно призначити ОСОБА_4 покарання за вчинення вказаних кримінальних правопорушень вигляді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць. При цьому, зважаючи на вимоги чинного КК України він не вважав за можливе застосовувати при призначенні покарання ОСОБА_4 вимоги ст. 69 та ст. 75 КК України. Також він просив обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили і рахувати початок строку відбування ОСОБА_4 призначеного покарання з часу його затримання. Крім того, прокурор зазначив, що речові докази і процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні, арешти на жодне майно не накладалися.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні двох епізодів інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково, але відмовився давати показання з посиланням на вимоги ст. 63 Конституції України. У той же час, під час з`ясування питання про те, чи бажають учасники судового провадження доповнити судовий розгляд, обвинувачений просив суд врахувати, що його дії були спровоковані неналежним реагуванням командування військової частини на його фізичний та психологічний стан, а також невжиттям заходів щодо надання йому можливості пройти належне лікування та іншими порушеннями його прав. Також він звернув увагу на те, що його дружина є особою з інвалідністю 3 групи і обидва рази його затримували поблизу будинку, де вони з дружиною винаймають квартиру. Крім того, він заперечував достовірність показів свідків, які нібито бачили, як він біг, оскільки за станом здоров`я він тоді не міг бігати, йому важко було навіть сходами підійматися, він тричі протягом нетривалого проміжку часу перебував на лікуванні у лікарні. Тому він просив командування військової частини звільнити його від фізичних навантажень та врахувати наявні у нього проблеми із психічним здоров`ям, на що командування належним чином не реагувало. Також він повідомив про наявні у нього проблеми із психічним здоров`ям, у зв`язку з чим він самостійно звертався до психіатра, і тому він не може повністю контролювати свої дії та емоції. Крім того, він зазначив, що хотів би відбувати покарання разом із такими ж військовими, як і він, якщо можливо, то на гауптвахті.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просила суд виправдати її підзахисного за епізодом 03.06.2025, оскільки цей епізод було внесено до ЄРДР вже після того, як до ЄРДР було внесено відомості за епізодом 19.08.2025, і до того часу у керівництва військової частини не виникало до ОСОБА_4 жодних питань щодо цих подій. Також вона просить суд визнати недопустимим доказом висновок службового розслідування, затверджений 08.07.2025, оскільки під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України цей документ був їй наданий без однієї сторінки, яку прокурор надав у даному судовому засіданні. Довести той факт, що ця сторінка саме з цього висновку, на переконання захисника, прокурор не зміг, як і не зміг довести походження цього аркуша. Також вона просила визнати недопустимими всі інші докази, які походять від цього висновку. Крім того, захисник просила врахувати, що ОСОБА_4 проходив лікування за направленням військової частини з 17.06.2025 до 08.07.2025 і після повернення з лікарні командування не висувало щодо нього жодних претензій, у зв`язку з чим залишається незрозумілим, чому військова частина нічого не робила такий тривалий проміжок часу. Тому вона вважала, що документи стосовно даного епізоду створені (дослівно) «заднім числом», у зв`язку з чим вважала, що вина її підзахисного по цьому епізоду належними та допустимими доказами доведена не була. Стосовно епізоду від 19.08.2025 захисник просила врахувати надані нею документи щодо фізичного та психічного стану ОСОБА_4 , а також пояснення свідків, які підтвердили його скарги на стан здоров`я. Також вона просила врахувати, що до залишення військової частини у даному випадку її підзахисного підштовхнуло саме ігнорування командуванням військової частини стану його здоров`я та неотримання ним належної медичної допомоги. Тому вона просила призначити ОСОБА_4 мінімальне можливе покарання, передбачене санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.

Проте, не зважаючи на позицію захисника та часткове визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчинені обох епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повністю підтверджується наступними доказами, які відповідають вимогам, передбаченим у ст.ст. 84-88 КПК України.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що на початку серпня 2025 року, точну дату та який це був день, він не пам`ятає, ОСОБА_4 прибув до їх підрозділу на військовий об`єкт, який знаходиться у Заводському районі м. Запоріжжя, а на наступний день разом з іншими військовими він вибув у ПДП, що знаходиться в Комунарському районі м. Запоріжжя, на склад для отримання військової форми. Їхали вони через об`єкт, що знаходиться в Олександрівському районі м. Запоріжжя, де знаходилися накладні. Старший пішов за накладними, а ОСОБА_4 разом з іншими двома військовими залишився в автомобілі. Коли старший повернувся, то виявив відсутність ОСОБА_4 , а хлопці повідомили йому, що ОСОБА_4 нібито вийшов покурити і побіг у невідомому напрямку. Також йому відомо, що 15.09.2025 ОСОБА_4 був затриманий працівниками поліції, після чого доставлений до ТУ ДБР, де йому вручили підозру і на наступний день той мав з`явитися до суду. Також він вказав, що до прибуття у їх підрозділ ОСОБА_4 проходив службу в ВБРЗ, а у їх підрозділі він був приблизно 12 годин, з після обіду до наступного дня, і о 08:30 год. разом з іншими військовими поїхав на склад за речами. За час перебування ОСОБА_4 у їх підрозділі він особливо і не встиг з ним поспілкуватися, тому не чув і не знав про його намір залишити військовий об`єкт і чи були у нього якісь скарги. За фактом залишення ОСОБА_4 військового об`єкту було ініційоване службове розслідування, оскільки останній так на службу і не повернувся.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_4 прибув до їх підрозділу на військовий об`єкт «Магніт». 19.08.2025 він разом з іншим новоприбулими на цей об`єкт військовими поїхав за речовим забезпеченням у Олександрівський район м. Запоріжжя. І як йому потім стало відомо зі слів військовослужбовців, поки старший групи пішов за накладними, ОСОБА_4 зник у невідомому напрямку. Після того, як ОСОБА_4 був затриманий працівниками поліції, він особисто забирав його з Хортицького райвідділу поліції м. Запоріжжя та доставив у військову прокуратуру. Доки їхали, ОСОБА_4 йому говорив, що служити і повертатися до їх батальйону у нього не має ніякого бажання.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що особисто з ОСОБА_4 не знайомий. Знає зі слів командира, що ОСОБА_4 самовільно залишив частину. Приблизно у вересні 2025 року, коли ОСОБА_4 спіймали, возив його з поліції до ДБР, з ним не спілкувався, але може сказати, що той поводив себе адекватно.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що проходив з ОСОБА_4 службу в одному підрозділі. До їх підрозділу він прибув десь у кінці 2024 року – на початку 2025 року і прослужив десь приблизно 8 місяців. За час перебування у підрозділі ОСОБА_4 приблизно в червні 2025 року не прибув зі звільнення в частину, був відсутній декілька днів, скільки точно – він сказати не може, бо в цей час перебував на завданні. За яких обставин він повернувся назад, свідок не знає. Також свідок сказав, що йому відомо про те, що за даним фактом проводилося службове розслідування. Під час служби він спілкувався з ОСОБА_4 лише по службовим питанням. Також йому відомо, що ОСОБА_4 після переводу з їх підрозділу в інший утік, коли їздив за речовим забезпеченням.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_4 прибув у їх підрозділ приблизно влітку 2024 року. За час перебування у їх підрозділі ОСОБА_4 тікав з їх військової частини 2 рази, це було приблизно в червні 2025 року. Перший раз він не повернувся зі звільнення, після чого він разом з командиром роти поїхав його шукати. Знайшли його вдома, привезли у частину, провели роз`яснювальну роботу і в цей же день він втік знову. Цього разу виїжджала пошукова група, але вдома його не було, дружина сказала, що не знає де він, бо з ним не спілкується. Приблизно через 7-8 днів його спіймала поліція. Було проведене службове розслідування, можливо, навіть він його і проводив, не пам`ятає. Після першої втечі ОСОБА_11 пояснював, що він втомився, так вийшло, скаржився на проблеми зі здоров`ям. Також свідок вказав, що ніяких нестатутних впливів до ОСОБА_4 не застосовувалося.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що 03.06.2025 під час вечірньої перевірки було встановлено, що відсутній солдат ОСОБА_4 , на мобільний телефон він не відповідав, після чого за місцем його проживання виїхала пошукова група, проте його там не було. Приблизно 10-11 червня 2025 року оперативному черговому стало відомо, що ОСОБА_4 затримали працівники поліції. Він з командиром роти виїхав на місце, де затримали ОСОБА_4 , та вони доставили його до військової частини. Після цього було проведене службове розслідування, винесено ОСОБА_4 догану та переведено в 1 патрульний батальйон, звідки він теж, як йому стало відомо, утік. ОСОБА_4 знаходився у його підпорядкуванні. Йому відомо, що у нього були якісь сімейні та фінансові проблеми. Після затримання ОСОБА_4 скаржився на стан здоров`я, у зв`язку з чим його відправили до лікаря. Також свідок вказав, що ніяких нестатутних впливів до ОСОБА_4 не застосовувалося.

Оцінюючи показання цих свідків, суд вважає, що вони послідовні, логічні, істотних суперечностей не мають, узгоджуються з іншими доказами. Тому суд не має підстав сумніватися у їх достовірності. Неточності, які мали місце в показаннях свідків не порочать їх і пояснюються тим, що події сприймалися і запам`ятовувалися ними суб`єктивно і з часу подій пройшов значний проміжок часу. Мотивів для обмови свідками обвинуваченого судом встановлено не було, всі свідчення надавалися ними під присягою.

Крім того, із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62025080100006025 від 28.08.2025 вбачається, що 28.08.2025 на підставі повідомлення військової частини НОМЕР_1 НГУ були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 407 КК України про те, що такелажник такелажного відділення господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення солдат ОСОБА_4 в умовах воєнного стану, з метою ухилитися від військової служби, 03.06.2025 самовільно залишив місце несення служби в районі АДРЕСА_3 та без поважних причин був відсутній по 11.06.2025. Крім того, 23.09.2025 за повідомленням військової частини НОМЕР_1 НГУ про те, що стрілець 1 відділення 1 патрульного взводу 1 патрульної роти 1 патрульного батальйону солдат ОСОБА_4 в умовах воєнного стану 19.08.2025 самовільно залишив місце несення служби в районі АДРЕСА_3 та без поважних причин був відсутній на службі до 15.09.2025, про що були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 407 КК України.

Із копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 14.03.2022 №70 вбачається, що солдата запасу ОСОБА_4 з 14.03.2022 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення військовозобов`язаних, які призвані із запасу для комплектування підрозділів військової частини НОМЕР_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», та призначено на посаду стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти (з охорони об`єкта №431) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення), призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.09.2024 №283 вбачається, що солдат ОСОБА_4 , призначений на посаду наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.09.2024 №41 о/с, вважається таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою такелажника такелажного відділення господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення.

Як встановлено із копії рапорту командира роти бойового та матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025, 03.06.2025 о 19:00 при проведенні вечірньої перевірки на об`єкті ППД в/ч НОМЕР_1 СО № 1 було виявлено відсутність такелажника такелажного відділення господарчого взводу роги бойового та матеріального забезпеченнявійськової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 , який на телефонні дзвінки не відповідає, за місцем проживання відсутній.

Відповідно до копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.06.2025 №1235 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військового об`єкту військовослужбовцем роти бойового та матеріального забезпечення солдатом ОСОБА_4 .

Із копії донесення із військової частини НОМЕР_1 НГУ від 03.06.2025 №3/33/2/2-5666 оперативного чергового військової частини НОМЕР_1 НГУ, судом встановлено, що 04.06.2025 о 05:25 год. було відправлено дане донесення, у якому повідомлено про підстави, обставини та заходи реагування щодо самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 , яке було виявлено 03.06.2025 о 19:00 год.

Із копії Висновку службового розслідування за фактом самовільного залишення території військового об`єкту військовослужбовцем роти бойового та матеріального забезпечення солдатом ОСОБА_4 , затвердженого 08.07.2025, встановлено, що 03.06.2025 о 19:00 год. під час перевірки наявності особового складу на військовому об`єкті ППД в/ч НОМЕР_1 було виявлено відсутність солдата ОСОБА_4 . За результатами вжиття заходів щодо його пошуку встановити його місце перебування не вдалося. 11.06.2025 10:50 год. оперативному черговому надійшла інформація про затримання ОСОБА_4 співробітниками поліції, після його солдата було доставлено до військової частини. Тобто, ОСОБА_4 без поважних причин був відсутній на службі понад 3 доби, у зв`язку з чим у його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Із копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 05.08.2025 №1823 «Про результати проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення території військового об`єкта військовослужбовцем роти бойового та матеріального забезпечення солдатом ОСОБА_4 » судом встановлено, що вина солдата ОСОБА_4 щодо самовільного залишення території військового об`єкта 03.06.2025 та порушення ним вимог Статутів Збройних Сил України вважається доведеною, за порушення ним вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, недисциплінованість і несумлінне ставлення до військового обов`язку та військової служби на ОСОБА_4 було накладене дисциплінарне стягнення, а також у зв`язку з наявністю у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, вирішено передати матеріали до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, для прийняття відповідного рішення і повідомити Запорізьку спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону.

Матеріали зазначеного службового розслідування було направлено до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, та Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону із супровідним листом від 14.08.2025 №3/33/10/2-3015-2025, який прокурором долучено до матеріалів даної справи.

Із копії рапорту т.в.о. командира 1 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2025 встановлено, що 19.08.2025 о 09:00 при доставленні новоприбулих військовослужбовців на військовий об`єкт «Магніт» солдат ОСОБА_4 самовільно залишив даний військовий об`єкт, пошукові заходи позитивних результатів не дали,телефон військовослужбовця вимкнений.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.08.2025 №1946 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військового об`єкту військовослужбовцем НОМЕР_2 патрульного батальйону солдатом ОСОБА_4 .

Із копії Висновку службового розслідування за фактом самовільного залишення військового об`єкту військовослужбовцем 1 патрульного батальйону солдатом ОСОБА_4 , затвердженого 16.09.2025, встановлено, що 19.08.2025 після доставки новоприбулих військовослужбовців на військовий об`єкт «Магніт», серед яких був і солдат ОСОБА_4 , останній вийшов із автомобіля і побіг у невідомому напрямку. За результатами вжиття заходів щодо його пошуку встановити його місце перебування не вдалося. Станом на 13.09.2025 солдат ОСОБА_4 до військової частини не повернувся, безпідставно відсутній з 19.08.2025. Тобто, ОСОБА_4 без поважних причин був відсутній на службі понад 3 доби, у зв`язку з чим у його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Із копії донесення із військової частини НОМЕР_1 НГУ від 19.08.2025 №3/33/5-6994 оперативного чергового військової частини НОМЕР_1 НГУ, судом встановлено, що 19.08.2025 об 11:52 год. було відправлено дане донесення, у якому повідомлено про підстави, обставини та заходи реагування щодо самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 , яке було виявлено 19.08.2025 о 09:00 год.

Із копії донесення із військової частини НОМЕР_1 НГУ від 22.08.2025 №3/33/5-7059 оперативного чергового військової частини НОМЕР_1 НГУ, судом встановлено, що 22.08.2025 о 17:49 год. було відправлено дане донесення, у якому повідомлено про підстави, обставини та заходи реагування щодо самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 , яке було виявлено 19.08.2025, який станом на 22.08.2025 до військової частини НОМЕР_1 не повернувся.

Листом №3/33/1/1/1-3383-2025 від 22.08.2025, копія якого долучена до матеріалів справи, військова частина НОМЕР_1 НГУ повідомила ТУ ДБР, розташоване у АДРЕСА_5 , про виявлення факту самовільного залишення місця несення служби без зброї 19.08.2025 солдатом ОСОБА_4 , який станом на 22.08.2025 до військової частини не повернувся і у діях якого наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Матеріали даного службового розслідування було направлено до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, та Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону із супровідним листом від 17.09.2025 №3/33/10/2-4302-2025, який прокурором долучено до матеріалів даної справи.

Із службової характеристики на солдата ОСОБА_4 від 06.2025 вбачається, що за своїми професійними, діловими і моральними якостями ОСОБА_4 займаній посаді не відповідає.

Із службової характеристики на солдата ОСОБА_4 від 15.09.2025 вбачається, що за своїми професійними, діловими і моральними якостями ОСОБА_4 потребує постійної уваги та контролю з боку старших начальників.

Із копії Відомості ознайомлення зі статтями розділу ХІХ «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення служби (військові кримінальні правопорушення)» Кримінального кодексу України, щодо відповідальності за вчинення військових злочинів, судом встановлено, що ОСОБА_4 18.08.2025 ознайомився, зокрема, із положеннями ст. 407 КК України – «Самовільне залишення військової частини або місця служби», про що свідчить його підпис.

Із довідки від 31.10.2025, яка підписана першим заступником командира військової частини – начальником штабу військової частини НОМЕР_1 , судом встановлено, що станом на серпень 2025 року тимчасовий пункт дислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 «Магніт» знаходився в АДРЕСА_4 .

Проаналізувавши зазначені докази, суд приходить до висновку про те, що вони повністю і беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за обома епізодами, які йому інкримінуються. Його дії щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненого в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

При цьому, суд не бере до уваги посилання захисника на те, що копія висновку службового розслідування за фактом самовільного залишення території військового об`єкту військовослужбовцем роти бойового та матеріального забезпечення солдатом ОСОБА_4 , затвердженого 08.07.2025, є неналежним доказом через відсутність однієї сторінки, де викладені саме висновки, оскільки неналежне виготовлення копії документа (відсутність однієї сторінки) не може свідчити про неналежність і недопустимість цього документу як доказу вцілому, зважаючи на те, що мотивувальна частина цього документу наявна у повному обсязі, а також враховуючи, що встановлені факти та зроблені висновки за результатами цього службового розслідування також знайшли своє відображення і у наказі командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 05.08.2025 №1823 «Про результати проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення території військового об`єкта військовослужбовцем роти бойового та матеріального забезпечення солдатом ОСОБА_4 »

Також суд не бере до уваги посилання захисника на те, що відомості за фактом залишення ОСОБА_4 військової частини 03.06.2025 були внесені після внесення відомостей за фактом залишення ним військової частини 19.08.2025, оскільки дане твердження спростовується дослідженим судом витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62025080100006025 від 28.08.2025, з якого вбачається, що 28.08.2025 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 407 КК України про те, що солдат ОСОБА_4 03.06.2025 самовільно залишив місце несення служби та без поважних причин був відсутній по 11.06.2025, а 23.09.2025 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 407 КК України про те, що солдат ОСОБА_4 19.08.2025 самовільно залишив місце несення служби та без поважних причин був відсутній на службі до 15.09.2025.

Крім того, суд не бере до уваги пояснення обвинуваченого та його захисника щодо неналежного ставлення командування військової частини до стану здоров`я обвинуваченого та інших порушень його прав, оскільки вони жодними іншими дослідженими судом доказами підтверджені не були і не впливають на кваліфікацію діянь, які інкримінуються ОСОБА_4 . Тому суд сприймає такі пояснення обвинуваченого як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення.

При визначенні виду і розміру покарання суд враховує ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання.

Так, судом враховано, що відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відноситься до тяжких злочинів.

ОСОБА_4 раніше не судимий, одружений, малолітніх або неповнолітніх дітей на утриманні немає, під наглядом лікарів нарколога та психіатра він не перебуває. Одноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР з 17.06.2025 по 08.07.2025 з діагнозом: «Розлад адаптації, реакція із змішаним порушенням емоцій та поведінки», в подальшому за медичною допомогою не звертався.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, судом під час судового розгляду даного кримінального провадження встановлено не було.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою повторно, зважаючи на те, що диспозиція ч. 5 ст. 407 КК України не передбачає такої кваліфікуючої ознаки даного складу кримінального правопорушення як повторність.

Враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який раніше не судимий, одружений, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, і наявність однієї обставини, яка обтяжує покарання, а також зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення, кількість епізодів та ступінь тяжкості вчиненого, його наслідки, позицію обвинуваченого, який вину визнав лише частково, суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст. ст. 69, 75, 76 КК України судом не встановлено.

У той же час, суд не вбачає підстав для застосування у даному випадку при призначенні покарання ОСОБА_4 положень ст. 70 КК України, як на тому наполягає прокурор, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 33 КК України сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Проте, у даному випадку ОСОБА_4 інкримінується вчинення двох кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією тією ж частиною однієї статті Особливої частини КК України.

У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Наведене, на переконання суду, виключає можливість розглядати інкриміновані ОСОБА_4 кримінальні правопорушення як сукупність кримінальних правопорушень, яка визначена у ст. 33 і ст. 70 КК України.

Суд також враховує, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7(із наступними змінами) передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта – як готування до злочину чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Крім того, суд враховує також і висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2021 року у справі № 390/235/19, провадження № 51-2177кмо20, відповідно до яких законодавство про кримінальну відповідальність та кримінальне процесуальне законодавство не містять положень про те, що кримінальні правопорушення, які утворюють передбачену ч.1 ст.32 КК повторність та відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення (тотожні кримінальні правопорушення), мають бути окремо кваліфіковані в резолютивній частині обвинувального вироку, і за кожне правопорушення, кваліфіковане за однією статтею або частиною статті, має бути призначене окреме покарання.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1 КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Судом встановлено, що речові докази і процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні, арешти на жодне майно не накладалися.

Цивільний позов у справі не заявлений, матеріальна шкода даним кримінальним правопорушенням завдана не була.

При вирішенні питання про запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує, що у даному кримінальному провадженні судом визначено покарання, пов`язане з позбавленням волі, а тому суд не вбачає підстав для заміни обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

При цьому, до строку покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 16 вересня 2025 року, як визначено в ухвалі слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2025 у справі №333/8809/25, провадження №1-кс/333/3110/25, по день набрання вироком суду законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 392 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді п`яти років одного місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання даним вироком законної сили відносно ОСОБА_4 залишити у вигляді тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з наступного дня після набрання даним вироком суду законної сили.

До строку покарання ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати строк попереднього ув`язнення з 16 вересня 2025 року по день набрання даним вироком суду законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Олександрівський районний суд міста Запоріжжя протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Суддя ОСОБА_13