Рішення від 22 січня 2026 р. у справі №756/14476/25 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/14476/25

Провадження № 2-а/756/20/26

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пукала А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділення інспекторів Прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовною заявою, в якій просив:

- скасувати постанову від 03.09.2025, винесену лейтенантом ОСОБА_3 , відносно ОСОБА_1 ;

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;

- повернути сплачений штраф у розмірі 5 110 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.09.2025 начальником групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенантом ОСОБА_3 винесено постанову № 005447Е у справі про адміністративне правопорушення, якою його визнано винним у порушенні правил перебування іноземців на території України за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 5110 грн.

За твердженням позивача, штраф у сумі 5110 грн ним сплачено добровільно, однак постанову він вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Позивач звернув увагу суду, що розмір штрафу за відповідне правопорушення становить 5100 грн, тоді як у постанові безпідставно визначено до сплати 5110 грн.

Позивач наголосив, що при притягненні його до адміністративної відповідальності було порушено право на захист, гарантоване ст. 268 КУпАП, оскільки постанову винесено без надання йому можливості належним чином скористатися правом на юридичну допомогу, подання пояснень, доказів та заявлення клопотань.

За твердженням позивача, до нього неправомірно застосовано ч. 2 ст. 203 КУпАП, оскільки відповідальність за цією нормою настає за перебування іноземця на території України без дійсних документів, тоді як постанова не містить жодних відомостей про його незаконне перебування в Україні. Позивач звернув увагу, що встановлено лише факт недійсності паспорта під час спроби виїзду через пункт пропуску, що не є підтвердженням незаконного перебування на території України.

Позивач зауважив, що його законне перебування на території України підтверджується дійсною посвідкою на постійне місце проживання, строк дії якої до 06.10.2030, копія якої долучена до матеріалів справи. На думку позивача, наявність такої посвідки, оформленої уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства, свідчить про відсутність підстав для притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Позивач також звернув увагу на відсутність протоколу про адміністративне правопорушення. За його твердженням, всупереч вимогам ст. 256-258, 275-280 КУпАП, перед винесенням постанови протокол не складався, а відтак факт правопорушення не був належним чином зафіксований.

За таких обставин, на думку позивача, оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону, винесена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.

30 вересня 2025 року до Оболонського районного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зміну позовних вимог.

Позивач обґрунтовує клопотання тим, що 19.09.2025 відповідач виніс постанову, якою скасував раніше винесену постанову № 005447Е від 03.09.2025 та направив справу на новий розгляд. 24.09.2025 за результатами нового розгляду відповідач виніс постанову про накладення адміністративного стягнення № 108699 від 24.09.2025 на суму 5100 грн. У зв`язку з викладеним, як зазначив позивач, первісні позовні вимоги втратили актуальність у зв`язку зі скасуванням постанови № 005447Е. Таким чином, позивач просить скасувати постанову № 108699 від 24.09.2025.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року було відмовлено в прийнятті та повернуто позивачу вказане клопотання.

15 жовтня 2025 року до Оболонського районного суду м. Києва від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він доповнив позовні вимоги новими вимогами такого змісту:

- скасувати постанову № 108699 від 24.09.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_5 , щодо ОСОБА_1 та закрити провадження у справі;

- повернути ОСОБА_6 сплачений штраф у розмірі 5 110 грн.

30.10.2025 до Оболонського районного суду м. Києва від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідач зазначив, що 03.09.2025 о 10:10 в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Шегині» на виїзд з України до Республіки Польща було виявлено громадянина Російської Федерації, який пред`явив на паспортний контроль паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 13.06.2012 на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

У процесі перевірки документів встановлено, що строк дії наданого на контроль паспортного документа закінчився 13.06.2022, тобто останній порушив вимоги абзацу 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

03.09.2025 начальником групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » розглянуто справу відносно ОСОБА_1 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії № 005447Е, відповідно до якої останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 203 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 5110 грн.

Факт перебування особи на території України з простроченим паспортом громадянина Російської Федерації, на думку відповідача, свідчить про порушення зазначених вимог, у зв`язку з чим уповноваженою посадовою особою правомірно прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за ст. 203 КУпАП.

Під час розгляду справи уповноваженою посадовою особою в постанові допущено описку, а саме: неправильно зазначено розмір стягнення, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 203 КУпАП: зазначено «5110 грн» замість «5100 грн», у зв`язку з чим 19.09.2025 вищезгадану постанову було скасовано, а справу про адміністративне правопорушення призначено до нового розгляду.

Начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 винесено постанову від 24.09.2025 № 108699, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 300 (трьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2025 року було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

12.11.2025 до Оболонського районного суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача, в якій вона просила залучити до участі у справі у якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року вказане клопотання було задоволено та залучено до участі в адміністративній справі в якості співвідповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

25.11.2025 від представника військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог з мотивів, наведених у відзиві ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.11.2025 до Оболонського районного суду м. Києва від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив, в якому управління просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02.12.2025 до Оболонського районного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що долучений відповідачем документ «заява особи» не містить відомостей, передбачених ст. 256, 280, 283 КУпАП та п. 5 розд. ІІІ Інструкції № 898, не підтверджує належного встановлення особи, не фіксує обставин правопорушення, не доводить добровільності визнання вини та факту роз`яснення змісту ч. 2 ст. 203 КУпАП.

За твердженням позивача, під час нового розгляду його належним чином не повідомили про час і місце розгляду справи, що суперечить ст. 268, 279, 280 КУпАП. Нові матеріали не збиралися, протокол не складався, пояснення в позивача не відбиралися.

Позивач звернув увагу, що відповідач не надав доказів належного повідомлення у спосіб, який би забезпечував його участь у розгляді справи. Лист, долучений до відзиву, на думку позивача, не підтверджує вручення, оскільки не містить відомостей про отримувача, не засвідчений оператором поштового зв`язку і не містить повідомлення про вручення.

Позивач наголосив, що нова постанова була винесена за його відсутності, без з`ясування всіх обставин, чим порушено вимоги ст. 280 КУпАП.

Щодо помилкового застосування ст. 203 КУпАП, позивач зазначив, що ч. 2 ст. 203 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а також за проживання в Україні без відповідних документів або за документами, строк дії яких закінчився. При цьому правопорушення повинно бути закінченим і зафіксованим на момент перевірки, а орган, що розглядає справу, зобов`язаний дослідити всі обставини відповідно до ст. 280 КУпАП.

На думку позивача, у відзиві відповідача відсутні будь-які докази дати в`їзду позивача в Україну, наявності чи відсутності посвідки на проживання, відомостей міграційного обліку, фактичного строку перебування, а також обставин, що могли б пом`якшувати відповідальність або звільняти від неї. За твердженням позивача, без встановлення зазначених фактів притягнення його до адміністративної відповідальності суперечить вимогам ст. 251, 252, 280 КУпАП.

Як зазначив позивач, у постанові від 24.09.2025 відсутній опис обставин правопорушення, не наведено пояснень позивача, відсутня оцінка доказів, не зазначено будь-яких даних щодо строку його перебування в Україні. На думку позивача, це свідчить про невідповідність постанови вимогам ст. 283 КУпАП та є безумовною підставою для її скасування.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що громадянину Російської Федерації ОСОБА_6 07.10.2020 видано посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_4 , дата закінчення строку дії 06.10.2030.

03.09.2025 о 10:10 в пункті пропуску «Шегені», в напрямку на виїзд з України в Республіку Польща позивач пред`явив на паспортний контроль паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 13.06.2012 на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ). В процесі перевірки документів виявлено те, що термін дії наданого на контроль паспортного документа закінчився 13.06.2022.

03.09.2025 начальником групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » розглянуто справу відносно ОСОБА_1 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії № 005447Е, відповідно до якої останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 203 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 5110 грн. Як зазначено у постанові, позивач порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, передбачені абз. 1 ч. 22 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

03.09.2025 ОСОБА_9 сплачено адміністративний штраф у розмірі 5 110 грн, що підтверджується квитанцією від 03.09.2025.

З постанови про накладення адміністративного стягнення № 108699 від 19.09.2025 вбачається, що під час розгляду справи уповноваженою посадовою особою в постанові № 005447Е від 03.09.2025 допущено описку, а саме: неправильно зазначено розмір стягнення, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 203 КУпАП: зазначено «5110 грн» замість «5100 грн».

Внаслідок чого 19.09.2025 вищезгадану постанову було скасовано, а справу про адміністративне правопорушення призначено до нового розгляду.

24.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 108699. Вказаною постановою було визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 грн.

Як зазначено у постанові, на розгляд справи особа не прибула, встановленим порядком повідомлена про час та розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закон № 3773-VІ) іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з абзацом 1 частини 22 статті 4 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пункт 16 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VІ визначає, що паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Поряд з цим, статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 4 Закону № 3773-VІ визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

У розумінні частини 17 статті 1 Закону № 3773-VІ посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини 22 статті 4 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ.

За визначенням частини 17 статті 1 Закону № 3773-VІ паспортний документ іноземця - це документ, що виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Таким чином, паспортний документ іноземця визначає наявність між особою та державою соціально-політичний зв`язок, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною, в той час як посвідка на проживання (тимчасова або постійна) посвідчує та підтверджує саме право іноземця на проживання в Україні.

Положеннями частини другої статті 203 КУпАП, на підставі якою відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності, передбачена адміністративна відповідальність за «перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився».

Адміністративна відповідальність за частиною другою статті 203 КУпАП настає у наступних випадках: 1) перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів; 2) проживання іноземцем або особою без громадянства на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні; 3) проживання іноземцем або особою без громадянства на території України за недійсними документами; 4) проживання іноземцем або особою без громадянства на території України за документами, термін дії яких закінчився.

ОСОБА_10 є громадянином Російської Федерації, про що свідчить копія його паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 13.06.2012 на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) зі строком дії до 13.06.2022.

Разом з тим ОСОБА_6 07.10.2020 видано посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_4 , дата закінчення строку дії 06.10.2030, що підтверджує його право на постійне проживання на території України.

Факт наявності в позивача посвідки на проживання в Україні не спростовується відповідачами, а відтак у розумінні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Рейнганд Леонід є таким, що перебуває в Україні як іноземець на законних підставах.

Відповідно до пункту 17 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

За вказаних обставин, проживання позивача, який має посвідку на постійне проживання в Україні, але з протермінованим паспортом громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон, не створює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, оскільки посвідка на постійне проживання підтверджує право позивача на проживання в Україні. Суд також враховує, що у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України позивач, як особа, яка постійно проживає в Україні, має складнощі з одержанням паспорта чи продовженням строку його дії.

Відтак, відповідачем порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, а при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності складання оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, та не доведено факту порушення позивачем вимог закону.

За принципом презумпції невинуватості, закріпленим у ст. 62 Конституції України всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення, залишається недоведеним.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 247 КУпАП обставинами, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, зокрема є: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

За змістом статей 245, 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту неправомірності дій позивача покладається на відповідача.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про недоведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП.

Окремо суд зауважує, що частиною 1 статті 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Таким чином, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути забезпечено право завчасно знати про дату, час та місце розгляду справи, що є гарантією реалізації наданих статтею 268 КУпАП прав, зокрема, на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання пояснень та доказів, заявлення клопотань, здійснення захисту.

При цьому, згідно викладених вище норм, справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, може бути розглянута лише у випадку своєчасного сповіщення особи про місце і час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було скасовано постанову та призначено новий розгляд справи. Разом з тим, відповідачами не надано доказів про належне повідомлення позивача про час та місце такого розгляду, що позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права. У постанові від 24.09.2025 вказано про належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, також на цьому наголошував відповідач у відзиві. Разом з тим жодного доказу про повідомлення позивача та його обізнаність з часом та датою повторного розгляду справи суду не надано.

Вказане порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності є суттєвим, адже фактично унеможливило реалізацією особою передбачених законом прав, та є окремою самостійною підставою для скасування постанови.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, оскаржувану постанову від 24.09.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в 5 100 грн належить скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Враховуючи, що постанова від 03.09.2025 вже була скасована у встановленому законом порядку та є нечинною, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині її скасування.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ч. 4 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідні уповноважені посадові особи (в т.ч. відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який положеннями ст. 222-1 КУпАП покладено обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 червня 2025 року у справі № 600/1889/24-а зазначив, що належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 є самостійною юридичною особою, і начальник загону під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення діяв від його імені, підстави для задоволення позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділення інспекторів Прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі - відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частина 5 ст. 134 КАС України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2022, справа № 727/4597/19 зробив висновок, що з вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд наголошує, що ч. 4 ст. 134 КАС України передбачено обов`язок учасника справи для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, позивачем не надано такого опису, не надано договору про надання правової допомоги, що перешкоджає встановити обґрунтованість вказаних витрат, а тому відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача.

Що стосується вимог про повернення штрафу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Відповідно до положень ст. 304 КУпАП питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Повернення коштів сплачених позивачем на виконання штрафу має здійснюватися на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій».

Відповідно до вимог п. 3 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №787 від 3 вересня 2013 року, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 від 03 вересня 2013 року повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Відповідач є контролюючим органом у розумінні положень п. 5 Порядку, оскільки саме на виконання його рішення (постанови) було сплачено штраф позивачем. Помилково сплачений адміністративний штраф може бути повернуто управлінням держказначейства у визначеному порядку лише на підставі висновку органу, який застосував адміністративне стягнення (штраф).

Враховуючи викладене, а також враховуючи той факт, що повернення таких коштів здійснюється управлінням держказначейства на підставі висновку органу, який застосував адміністративне стягнення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

За таких обставин позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору суд розподіляє відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5-7, 9, 77, 241-246, 268, 286 КАС України, суд -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділення інспекторів Прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі - задовольнити частково.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 108699 від 24.09.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,84 грн.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_8 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 .

Відповідач 2: Відділення інспекторів Прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач 3: ІНФОРМАЦІЯ_7 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Андрій ПУКАЛО