Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №761/17641/25 — Дарницький районний суд міста Києва

справа № 761/17641/25

провадження № 2/753/4727/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Начичко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договорів, стягнення сплачених за товар коштів, упущеної вигоди, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернулась до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договорів, стягнення сплачених за товар коштів, упущеної вигоди.

Позов мотивний тим, що 12 вересня 2024 року між ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (продавець 'FASTKAVA"), що діє на підстав витягу з ЄДР 2010350000000622291 від 20.08.2024 року було укладено Договір купівлі-продажу N° 18007.

За умовами Договору купівлі-продажу №18007 (п.1.1.) фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зобов`язася передати у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняти та оплатити обладнання, назване в подальшому «Товар», у кількост відповідно до Специфікації (Додаток №1 до Договору), що є невід`ємною частинок даного Договору.

12 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було підписані Додаток N°1 до Договору купівлі-продажу N°18007 від 12 вересня 2024 рою (Спеціфикация), відповідно до якого Відповідач зобов`язався передати у власністі ОСОБА_3 кавомашину «Jetimmo JL22» в комплекті з меблевою конструкцією вуличного формату у кількості 1 шт. вартістю 6 300,00 доларів США.

Пунктом 3.1. Договору № 18007 визначено, що ціна даного Договору та повна вартість Товару, зазначені в Додатку №1 до даного Договору, визначається в національний валюті Україні - гривні.

Так, згідно з п.1 Додатку № 1 сума передоплати по Договору становить 1 000 долларів від загальної вартості Товару на час підписання Договору та становить 41 480,00 грн.

Крім того, 12 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 (продавець "FASTKAVA") було укладено Договір N°1737 про надання послуг відповідно до п.1.1. згідно з цим Договором Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надавати визначені цим Договором послуги, а Замовник зобов`язується приймати ці послуги та оплачувати їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.1.2 Договору №1737 послуга, що є предметом цього договору включає: аналіз місцевості, аналіз конкуренції, пошук локації, ведення переговорів стосовно оренди та підготовка договору оренди, безкоштовна доставка по територі України.

Відповідно п.4.1, п.4.2. Договору № 18007 розрахунки за цим Договором здійснюються Покупцем в національний валюти Україні - гривні, шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок Продавця. Оплата відбувається шляхом передоплати протягом 24 годин з моменту підписання Договору.

Фактично вищезазначені договори були підписані ОСОБА_3 14.09.2024 року та в той же день було сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_2 передплату у розмірі 41 480 грн.

Таким чином позивач належним чином та у повному обсязі виконала умови договорів, які залежали від неї, сплативши передоплату у розмірі 1 000,00 доларів від загальної вартості, про що до позовної заяви додає підтвердження - квитанцію про сплату.

Продавець зобов`язався поставити Товар згідно Специфікації, вказаної в Додатку №1, що є невід`ємною частиною даного Договору протягом 60 робочих днів з дня отримання від Покупця передплати за Товар, (п.5.1. Договору N° 18007)

Пунктом 6.3. Договору № 18007 передбачено, що ФОП ОСОБА_2 зобов`язався забезпечити поставку Товару у встановлені у Договорі строки. Отже, кінцевим строком встановлення Товару після передплати було 29 листопада 2024 року.

Проте, після переказу обумовленої договором суми коштів жодних дій зі сторони відповідача не було вчинено. Станом на дату направлення позовної заяви Товар згідно Специфікації, вказаної в Додатку N° 1, не поставлений, аналіз місцевості, аналіз конкуренції, пошук локації не проводилися та відповідач не надавав інформацію про початок проведення данних дій.

Підставою для розірвання договорів №18007 та №1737 є істотне порушення умов з боку ФОП ОСОБА_2 , що виразилося у невиконанні обов`язку з постачання обладнання у встановлений строк, а також у ненаданні послуг.

Позивач здійснила передоплату за умовами укладених договорів, належним чином виконала усі свої зобов`язання, що випливали з цих правовідносин, у тому числі, й у частині оплати. Водночас Відповідач не виконав своїх зобов`язань - послуги не були надані, товар не був поставлений у встановлені строки, умови договорів порушено.

У зв`язку з цим у позивача виникло право вимагати повернення сплачених коштів, сплачених за товар, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання.

Внаслідок бездіяльності відповідача та невиконанні умови договорів, позивач була позбавлена можливості отримувати прибуток від очікуваного функціонування кавомашини.

На своєму сайті в мережі Інтернет (https://fastkava.ua/) пропонує порахувати прибуток від роботи кав`ярні. Так як, в середньому в день продається 20 напоїв, то за 4 місяці можливого функціонування кав`ярні чистий прибуток (упущена вигода) позивача становить - 42 000,00 грн. Саме цей мінімальний прибуток позивач міг би отримати, якщо умови договору не були порушені відповідачем.

Відповідно до змісту ст.22 ЦК України відшкодування збитків та інші способ відшкодування майнової шкоди. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не булі порушене (упущена вигода).

Як засвідчує справа №753/17370/24, невиконання зобов`язань за договором боку продавців даної торгової марки є не поодиноким випадком, а сталою практикою повторюваність подібних порушень з боку суб`єктів, пов`язаних із вказаною торговою маркою, свідчить про системний характер недотримання умов договорів, що у свою чергу дає підстави сумніватися у добросовісності підходу до виконання договірна зобов`язань.

Згідпо вимогами позову позивачка просить:

розірвати Договір купівлі-продажу № 18007, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 вересня 2024 року,

розірвати Договір № 1737 про надання послуг, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 вересня 2024 року,

стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені за договором кошти в сумі 41 480,00 грн. та упущену вигоду - 42 000,00 грн.,

а також вирішити питання про понесені позивачем судови витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу): стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 633,60 грн та витрати на правничу (правову) допомогу у розмір 18 000,00 грн.

В судове засідання позивач/її представник не з`явився, належним чином повідомлені про час та місце розгліду справи, а будучи присутньою в судовому засіданні 12.11.2925 року представник позивача адвокат Івіна М.Ю., діюча на підставі ордера адвоката про надання правової дрпомги від 11.11.2025 року (а.с.45), позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити, посилаючись на положення ЦК України щодо договору купівлі-продажу товару й надання послуг.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).

Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.

Відзив на позов відповідно до ст.191 ЦПК України відповідачем не подано, як і докази за правилом ст..83 ЦПК України про спростування позовних вимог, а тому суд застосовує правило ч.2 ст.191 ЦПК України й вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Так, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи ч.2 ст.191 ЦПК України.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.2 ст..83 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.8, 9 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що:

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

За змістом вимог частин третьої, четвертої статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 161/4985/17 (провадження № 14-71 цс 19) вказано, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи: позовній заяві; відзиві на позовну заяву (відзиві); відповіді на відзив; запереченнях; поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша та друга статті 174 ЦПК України). Заяви по суті справи мають бути оформлені згідно з вимогами статей 175-181 ЦПК України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін згідно поданої позивачем заяви.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст.509 ЦК України).

Судом встановлено, що 12 вересня 2024 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (продавець 'FASTKAVA"), що діє на підстав витягу з ЄДР 2010350000000622291 від 20.08.2024 року та фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу N° 18007.

За умовами Договору купівлі-продажу № 18007 (п.1.1.) фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (продавець) зобов`язася передати у власність ОСОБА_1 (покупець), а ОСОБА_1 (покупець) прийняти та оплатити обладнання, назване в подальшому «Товар», у кількості відповідно до Специфікації (Додаток №1 до Договору), що є невід`ємною частинок даного Договору (а.с.17-18).

12 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 підписані Додаток N°1 до Договору купівлі-продажу N°18007 від 12 вересня 2024 рою (Спеціфикация), відповідно до якого фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (продавець) зобов`язався передати у власністі ОСОБА_3 (покупець) кавомашину «Jetimmo JL22» в комплекті з меблевою конструкцієк вуличного формату у кількості 1 шт. вартістю 6 300,00 доларів США, з визначеною сумою передоплати 1 000 доларів США.

Пунктом 3.1. Договору № 18007 визначено, що ціна даного Договору та повна вартість Товару, зазначені в Додатку №1 до даного Договору, визначається в національний валюті Україні - гривні.

Так, згідно з п.1 Додатку № 1 сума передоплати по Договору становить 1 000 долларів від загальної вартості Товару на час підписання Договору та становить 41 480,00 грн.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другії стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, 12 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 (продавець "FASTKAVA") було укладено Договір N°1737 про надання послуг відповідно до п.1.1. згідно з цим Договором Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надавати визначені цим Договором послуги, а Замовник зобов`язується приймати ці послуги та оплачувати їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.1.2 Договору №1737 послуга, що є предметом цього договору включає: аналіз місцевості, аналіз конкуренції, пошук локації, ведення переговорів стосовно оренди та підготовка договору оренди, безкоштовна доставка по територі України (а.с.16-17).

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно п.4.1, п.4.2. Договору № 18007 розрахунки за цим Договором здійснюються Покупцем в національний валюти Україні - гривні, шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок Продавця. Оплата відбувається шляхом передоплати протягом 24 годин з моменту підписання Договору.

Зазначені договори були підписані ФОП ОСОБА_2 (продавець "FASTKAVA") та ОСОБА_3 14.09.2024 року (а.с.16-17, 17-18, 19), й 14.09.2024 року ОСОБА_3 (покупець) було сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_2 передплату у розмірі 41 480 грн., що підтверджується платіжною квитанцію (а.с.25).

Таким чином позивач належним чином та у повному обсязі виконала умови договорів, сплативши передоплату у розмірі 1 000,00 доларів від загальної вартості.

Продавець зобов`язався поставити Товар згідно Специфікації, вказаної в Додатку №1, що є невід`ємною частиною даного Договору протягом 60 робочих днів з дня отримання від Покупця передплати за Товар (п.5.1. Договору N° 18007).

Пунктом 6.3. Договору № 18007 передбачено, що ФОП ОСОБА_2 зобов`язався забезпечити поставку Товару у встановлені у Договорі строки.

Отже, строк виконання договору на встановлення Товару після передплати було 29 листопада 2024 року.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач здійснила передоплату за умовами укладених договорів, належним чином виконавши зобов`язання. Водночас Відповідач не виконав своїх зобов`язань - послуги не були надані, товар не був поставлений у встановлені строки, умови договорів порушено.

У зв`язку з цим у позивача виникло право вимагати повернення сплачених коштів, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання.

Так, позивачем ставиться вимога про розірвання договору та стягнення з відповідача сплачених коштів за договором про надання послуг, які підлягають задоволеню.

Положенням статті 629 ЦК України закріплений принцип обов`язковості договору.

Тобто ЦК України закріплює прицип непорушності досягнутих сторонами правочину домовленостей, а відтак і закріплених у договорі відповідних умов. Однак, після укладення договору в процесі його виконання може виникнути потреба у внесенні змін до умов договору за ініціативою однієї або обох сторін, або ж, договір взагалі може бути припинений шляхом його розірвання.

У загальних положенням про договори в ЦК України безпосередньо визначаються підстави та правові наслідки лише щодо зміни та розірвання договору, але не містяться норми, які б конкретно визначали підстави та порядок припинення договору, крім його розірвання, яке є лише однією із підстав припинення договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст.628 цього Кодексу.

Зміст договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони відповідно до договору засвідчили, що всі умови договору їм зрозумілі й вони вважають їх справедливими по відношенню до себе та підтвердили свою здатність виконувати умови договору вцілому.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Ст.907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків, споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.4 ст. 10 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, передбачені договором або законом.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Відтак сторони обумовили умови договору: ціну та строк виконання робіт.

Робота, відповідно до ст. 857 ЦК України, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, якості, визначеній у договорі, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.

У встановлений строк, так й на час розгляду справи, відповідач не виконав визначені договором роботи - продаж (поставку) товару не здійснив, водночас гроші за це отримав.

Відповідальність підрядника за неналежну якість роботи встановлена ст. 906 ЦК України.

У зв`язку з недобросовісним ставленням відповідача до зобов`язань за договором, яке суд розцінює як підставу відповідача уникнення відповідальності, адже позивач вцілому не отримав замовлену послугу (поставлення товару).

Права та обов`язки споживачів визначені ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів».

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Як встановлено в ході розгляду справи відповідач не надав позивачу розрахунковий документ, що посвідчує факт виконання зобов"язання, чим порушив права споживача.

Встановлено, що договір має істотні недоліки - позивач договір (замовлення на поставку, продаж товару кавоварки) не виконав, у зв`язку із чим такий договір має бути розірваний зі стягненням з відповідача на користь позивача як замовника сплаченого позивачем вартості передоплати товару 41 480 грн. 00 коп.

Відтак, позов в частині розірвання договору та стягнення сплачених грошових коштів за договором підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи спір в частині стягнення упущеної вигоди, розрахованої за період з 30.11.2024 року по 28.04.2025 року в сумі 42 000 грн., за наслідком невиконання відповідачем умов договору на поставлення кавоварки, за відсутності доказів суд вважає відмовити у її задоволенні, та зазначає про таке.

Упущена вигода - це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення. Реальність можливості отримання такого приросту не випливає з умов договору, але має бути доведена позивачем.

Позивач вказує, що прибуток нею міг бути отриманий за наслідком роботи кавоварки за проведеним розрахунком розміщеної інформації на сайті відповідача за 4 місяці 42 000 грн.: 2 400 напоїв х 17,50 грн. = 42 000 грн.00 коп. (чистого прибутку).

Враховуючи припис частини 4 статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання.

Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов`язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання (Постанова Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №908/2261/17).

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Cтягнення збитків вимагає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Суд, зважаючи на надані позивачем докази в цій частині вимоги, вважає, що за відсутності належних, допустимих й достатніх доказів про упущену вигоду, така вимога задоволенню не підлягає, адже розміщення відповідачем реклати щодо продожу товару (кавоварки), доходу від такого товару, не можу слугувати пілдставою для очікування прибутку за інформацією реклами, адже рекламодавець не може нести відповідальність за споживання товару покупцем.

Позивачем у цій справі не доведено, що вона здійснює підприємницьку діяльність, й від очікуваного нею товару за рекламою відповідача, дійсно мала очікувати на прибуток від такої підприємницької діяльності від результатів роботи кавоварки.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зважаючи на надані докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, обставини, що спростовують уцілому позовні вимоги, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір за три вимоги по 1 211 грн. 20 коп., в загальній сумі 3 633 грн. 30 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за правилом ч.2 ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судом у цій справі задоволено дві вимоги немайнового характеру, за які позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп. (1 211 грн. 20 коп. х 2 = 2 422 грн. 40 коп.), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому вимоги позому майнового характеру задоволено частково: в частині стягнення з відповідача на пористі позивача 41 480 грн.00 коп. - сплаченої за договором грошової суми (передоплати) - задоволено, в частині стягнення упущеної вигоди - відмовлено, Відповідно, позов в цій частині на 75% задоволено, на 25% - у позові відповлено, що впливає на розрахунок витрат на правову допомогу.

Відтак, за вимогою майнової вимоги з ціною позову 83 480 грн. 00 коп. задоволено на суму 41 480 грн.00 коп., що складає 49, 68%, й сплачений позивачем судовий збір за таку вимогу в сумі 1 211 грн. 20 коп. підлягає відшкодуванню згідно частки задоволеної вимоги майнового характеру 49,68%, що складає 601 грн. 72 коп. (12.1120 грн. х 49.68%), всього судового збору: 2 422 грн. 40 коп. (за дві вимоги немайнового характеру) + 601 грн. 72 коп. (49.68% вимоги майного характеру) = 3 024 грн. 12 коп.

Окрім того, позивачем ставиться вимога про відшкодування понесених витрат на правову допомогу в сумі 18 000 грн. 00 коп.

Відповідачем не подано обґрунтоване заперечення про витрати позивача на правову допомогу.

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи, відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).

Окрім того відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При вирішенні заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на наслідки розгляду справи, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації.

Так, Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).

Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Зважаючи на зазначені процесуальні норми, з урахуванням принципу співмірності понесених відповідачем витрат на правову допомогу до складності справи, із ціною позову 83 480 грн. 00 коп., розглядалась у порядку спрощеного провадження, обгрунтованість визначених позивачем нормо-годин, з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, вважає за необхідне вимогу задовольнити, визнавши понесені позивачем витрати на правову допомогу на суму 18 000 грн. 00 коп., як такі, що мають розумний розмір, зважаючи на наслідки розгляду справи, вартісні показники надання юридичних послуг й визначені нормо-години, що визначені Договором про надання правової допомоги, є співмірними зі складністю справи та мають розумний розмір, проте враховуючи правило ч.2 ст.141 ЦПК України, такі витрати підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, частка яких складає 75%, й становить 13 500 грн. 00 коп. (180 грн.00 коп. х75% = 13 500 грн.).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.22, 23, 526, 625, 633, 837, 901, 906, 907 ЦК України, ст.ст.4, 10, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позоввами про захист прав споживачів» № 5 від 12 квітня 1996 року (зі змінами та доповненнями), п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договорів, стягнення сплачених за товар коштів, упущеної вигоди, - задовольнити часково.

Договір купівлі-продажу № 1800712 від 12 вересня 2024 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , - розірвати.

Договір про надання послуг № 1737 від 12 вересня 2024 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , - розірвати.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , 41 480 грн. 00 коп. - спачених грошових коштів за договором купівлі-продажу № 1800712 від 12 вересня 2024 року, 3 024 грн. 12 коп. - судового збору, 13 500 грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, а всього - 58 004 (п`ятдесят вісім тисяч чотири) грн. 12 (дванадцять) коп.

У решті вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: