Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №203/9567/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/9567/25

Провадження № 3/0203/136/2026

ПОСТАНОВА

іменем України

08 січня 2026 року суддя Центрального районного суду міста Дніпра Черваньова Ю.М., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли з ВП №1 Камянського РУП Дніпропетровської області, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої на посаді Product Owner в АТ КБ «Приватбанк», проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , за ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 870342 від 29.10.2025 року ОСОБА_1 29.10.2025 року близько 16 год. 01 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , ухилилася від виконання батьківських обов`язків щодо виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який разом зі своїм товаришем поїхав до м. Кам`янського, де були виявлені на охоронюваному військовому об`єкті, чим порушила вимоги ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 150 Сімейного кодексу України, тим самим вчинила правопорушення, передбачене ст.184 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала та пояснила, що свого сина виховує належним чином, він навчається добре, забезпечений усім необхідним для життя та навчання, відвідує платні додаткові заняття, має кишенькові кошти. Батько дитини на теперішній час проходить військову службу. Вказала, що її син досяг 14-річного віку, у зв`язку з навчанням пересувається містом самостійно, в тому числі на громадському транспорті, у зв`язку з чим мав можливість поїхати до м. Кам`янське, що не може свідчити про ухилення нею від виконання батьківських обов`язків.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, а саме протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього документи, суд приходить до наступного висновку.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає у разі ухилення батьків від виконання обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням їхнього належного виховання, навчання та створення необхідних умов життя.

Так, складом наведеного порушення є саме: незабезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх.

Права, обов`язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини встановлено статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року, №2402-III, статтями 150,180 Сімейного кодексу України.

Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенції ООН).

Обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплений у ст.150 Сімейного Кодексу України. До кола обов`язків батьків входить турбота про здоров`я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини. У розумінні положень ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

При цьому у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Виходячи з наведеного, ухилення від виконання батьківських обов`язків (об`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 184 КУпАП) може проявлятись у різних формах.

Разом із тим, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не було зазначено, у який саме спосіб вона ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків, які конкретно обов`язки щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітнього сина не були нею виконані, а також які саме дії або бездіяльність свідчать про її ухилення від виконання батьківських обов`язків.

З письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_2 не було відомо, що територія, на якій він перебував разом зі своїм товаришем, є військовим об`єктом, який перебуває під охороною.

Суд зазначає, що сам по собі факт самостійного пересування неповнолітньої особи, яка досягла 14-річного віку, не може свідчити про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Відповідно до ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка досягла 14 років, має право на вільне самостійне пересування територією України та на самостійний вибір місця перебування.

При цьому слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати або доповнювати обставини адміністративного правопорушення, а розглядає справу виключно в межах тих обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, в діях ОСОБА_1 , які зазначені в протоколі, відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, тому провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст.247 п.1, 283, 284, 287, 294 КУпАП, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає чинності після закінчення строку на її оскарження.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Скарга на постанову подається до Дніпровського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Дніпра.

Суддя Ю.М. Черваньова