Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №601/3783/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/3783/25Головуючий у 1-й інстанції Шульгач Н.М.

Провадження № 33/817/45/26 Доповідач - Тиха І.М.

Категорія - ч.1 ст.184 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2026 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Тиха І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 184 КУпАП, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Також стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Згідно із постановою суду, ОСОБА_1 неналежно виконує батьківські обов`язки, оскільки її малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу 01.09.2025 по 25.11.2025 пропустила уроки в Почаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів без поважних причин, та ухиляється від виконання передбачених ст.150 Сімейного Кодексу України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, а провадження в справі закрити.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено принцип верховенства права, закріплений в ст. 6 Конституції України, а також ст. ст. 8, 53, 151 Конституції України.

Звертає увагу на те, що суд не надав жодної оцінки доводам, викладеним у її заяві про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, чим порушив принцип змагальності сторін, обов`язок суду надавати мотивоване рішення та право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апелянт вважає, що її донька реалізовувала право на освіту шляхом інформальної освіти у період з 01.09.2025 по 28.11.2025, що прямо передбачено чинним законодавством України.

Зазначає, що заклад освіти був належним чином письмово повідомлений про обрану форму здобуття освіти, а норми ч. 1 ст. 8 Закону України «Про освіту» та ч. 4 ст. 14 Закону України «Про повну загальну середню освіту» не встановлюють обов`язку відвідування закладу освіти як єдиного способу реалізації права на освіту оскільки відповідно до ч. 3 ст. 26 Загальної декларації прав людини батьки мають пріоритетне право у виборі виду освіти для своїх дітей.

Апелянт звертає увагу на те, що дитина була офіційно зарахована до закладу освіти, навчалася у дозволеній законом формі інформальної освіти та на час розгляду справи відвідувала заклад освіти, тому такі обставини повністю виключають наявність умислу чи системного ухилення від виконання батьківських обов`язків, що є обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП.

Вважає, що суд першої інстанції не дослідив усі обставини справи, не надав належної оцінки доказам та фактично обмежився формальним підтвердженням позиції органу ювенальної превенції.

Наголошує на тому, що протокол про адміністративне правопорушення складено з істотними порушеннями вимог ст.ст. 255, 256 КУпАП, зокрема: не за місцем виявлення події, без належного роз`яснення прав та без належної фіксації пояснень особи.

Зазначає, що ідентифікація особи була здійснена з невідомих джерел, без належного підтвердження паспортних даних, що ставить під сумнів достовірність відомостей, викладених у протоколі, та унеможливлює використання його як допустимого доказу.

Стверджує, що використання свідоцтва про народження дитини як засобу ідентифікації матері є юридично неприпустимим та не відповідає вимогам ст. 251 КУпАП, а долучена до матеріалів справи заява про згоду на отримання судових повісток у вигляді SMS-повідомлень не містить її власноручного підпису, не підтверджує її волевиявлення та не може породжувати правових наслідків.

Звертає увагу на те, що її було повідомлено про судове засідання шляхом електронного повідомлення без надання згоди на такий спосіб повідомлення, у той час як вона не була ознайомлена з матеріалами справи та не отримала копію протоколу.

Вважає, що такі дії суду першої інстанції істотно обмежили її право на захист, гарантоване ст. 268 КУпАП, та є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій вона підтримала свої вимоги з викладені у апеляційній скарзі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.

Згідно із статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується доказами, які належно оцінені судом першої інстанції і детально викладені у постанові.

Обґрунтовуючи такий свій висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй адмінправопорушення, суд вірно поклав в основу оскаржуваної постанови наявні в матеріалах справи докази, а саме дані, відображені у: протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №745022 від 25.11.2025 року, повідомленні служби у справах дітей Почаївської міської ради №01-27/335 від 05.11.2025 «Про притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків», повідомленні Опорного закладу Почаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №290 від 03.10.2025, доповідній записці від 30.09.2025 повідомленням відділу освіти, молоді та спорту Почаївської міської ради №252 від 17.09.2025 щодо звернення матері учениці 8-Б класу ОСОБА_4 , рапорті ПОГ СППП Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області Л.Ярмусь від 25.11.2025, свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 13.02.2012.

За змістом ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вимоги місцевим судом були дотримані у повному обсязі і будь-яких порушень під час розгляду справи, які б стали підставою для скасування по суті правильного судового рішення, під час перевірки його в апеляційному порядку не встановлено.

Відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Доводи апелянта про те, що її донька у період з 01.09.2025 по 28.11.2025 реалізовувала право на освіту шляхом інформальної освіти, є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства.

За змістом статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про освіту», повна загальна середня освіта в Україні є обов`язковою і здобувається в інституційних або індивідуальних формах, визначених законодавством, як правило, в закладах освіти. Повна загальна середня освіта має три рівні освіти: початкова освіта тривалістю чотири роки; базова середня освіта тривалістю п`ять років; профільна середня освіта тривалістю три роки. Початкова, базова середня і профільна середня освіта можуть здобуватися в окремих закладах освіти або у структурних підрозділах однієї юридичної особи (закладу освіти).

Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про освіту» визначено, що особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб`єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.

Частиною 8 ст. 12 ЗУ «Про освіту» визначено, що результати навчання здобувачів освіти на кожному рівні повної загальної середньої освіти оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися в різних формах, визначених законодавством, зокрема у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

Згідно ч.4 ст.8 Закону України «Про освіту» інформальна освіта (самоосвіта) - це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов`язаної з професійною, громадською, волонтерською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

Проте, частиною 1 статті 9 ЗУ «Про освіту» передбачено, що особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх. Основними формами здобуття освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальна.

Згідно частини 4 статті 14 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» учень має право на визнання закладом освіти результатів його навчання, передбачених освітньою програмою закладу освіти, що були здобуті ним шляхом неформальної та/або інформальної освіти. Визнання таких результатів навчання учня здійснюється шляхом їх річного оцінювання та/або державної підсумкової атестації, що проводяться на загальних засадах, визначених для очної або екстернатної форми здобуття загальної середньої освіти.

Частиною 2 статті 25 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що на батьків учнів, а також керівників закладів освіти, які виконують обов`язки опікунів дитини у випадках, визначених законом, покладається відповідальність за здобуття ними повної загальної середньої освіти.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок про те, що Законом України «Про повну загальну середню освіту» здобуття обов`язкової повної загальної середньої освіти інформальним видом не передбачено, однак здобувач освіти має право застосовувати неформальну та/або інформальну освіту як інструмент для опанування навчальних результатів, передбачених освітньою програмою закладу освіти, обравши для себе одну з форм здобуття повної загальної середньої освіти.

Посилання апелянта на те, що заклад освіти був письмово повідомлений про обрану форму здобуття освіти, не створює правових наслідків та не підтверджує правомірність обраного способу реалізації права на освіту.

Чинним законодавством передбачено, що інформальна освіта підлягає оформленню у визначеному законом порядку, з виданням відповідного розпорядчого акта закладу освіти та організацією оцінювання результатів навчання. Доказів дотримання такого порядку апелянтом не надано.

Отже, інформування закладу освіти без належного правового оформлення не може свідчити про законність реалізації права дитини на освіту поза закладом освіти.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність обов`язку відвідування закладу освіти, оцінюю критично. Так, законодавство не зводить реалізацію права на освіту виключно до щоденного фізичного відвідування закладу освіти, однак це не звільняє батьків від обов`язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти у формі, прямо передбаченій законом та з дотриманням установлених процедур контролю результатів навчання.

Фактична відсутність дитини у закладі освіти без переведення на іншу передбачену законом форму здобуття освіти свідчить про невиконання батьками покладеного на них обов`язку, а не про реалізацію альтернативного права.

Посилання ОСОБА_1 на неналежне роз`яснення їй особою,яка складала протокол про адміністративне правопорушення прав і обов`язків спростовується змістом самого протоколу та іншими матеріалами справи. Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення, у ньому міститься відмітка про роз`яснення особі її прав і обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП у присутності понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Твердження апелянта про те, що ідентифікація її особи була здійснена з невідомих джерел, а використання свідоцтва про народження дитини не є джерелом ідентифікації про матір, не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Анкетні дані ОСОБА_1 були встановлені на підставі паспорта громадянина України, відомості якого внесені до протоколу про адміністративне правопорушення, а свідоцтво про народження дитини долучено до матеріалів справи з метою підтвердження родинних зв`язків між дитиною та її матір`ю, що має істотне значення для вирішення справи.

Посилання апелянта на порушення порядку повідомлення про судове засідання суд оцінює критично. Матеріали справи свідчать, що апелянта було повідомлено про дату, час і місце судового розгляду завчасно, належним способом, шляхом надіслання судової повістки, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 особисто 23.12.2025 р.

Тому, доводи апелянта про наявність істотних порушень вимог матеріального та процесуального права під час розгляду справи судом першої інстанції є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами провадження.

Таким чином, ОСОБА_1 не навела жодного доводу, який би ставив під сумнів об`єктивність чи допустимість доказів, покладених в основу рішення суду першої інстанції. Досліджені судом докази в їх сукупності дають достатні підстави для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП. Підстав для скасування постанови не вбачаю.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 184 КУпАП - залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст. 294 КупАП, суддя -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 184 КУпАП - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя