Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 21 січня 2026 р.
Справа: №588/306/24
Суддя: Собина О. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2026 року м.Суми
Справа №588/306/24
Номер провадження 22-ц/816/18/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я. Л. , Щербаченко М. В.
з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,
у присутності :
представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» – Рудницького Юлія Ігоровича,
представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Залавського Олександра Васильовича,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Залавським Олександром Васильовичем,
на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 20 грудня 2024 року у складі судді Огієнка О.О., ухваленого в м. Тростянець Сумської області, повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі по тексту – АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором 501368797 у розмірі 313 882 грн 44 коп.
Свої вимоги мотивувало тим, що 07 жовтня 2021 року між АТ «Альфа Банк», після зміни найменування – АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501368797, відповідно до якої банк зобов`язувався надати позичальниці кредит, а остання зобов`язувалася у порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші платежі. Також умовами договору передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_1 умов договору остання зобов`язана достроково виконати всі боргові зобов`язання перед АТ «Альфа Банк» протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.
АТ «Альфа Банк» свої зобов`язання за договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит. Однак відповідачка порушила зобов`язання, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 313 882 грн 44 коп. З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідачки було направлено досудову вимогу про виконання договірних зобов`язань, яка залишилася без належного реагування.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 20 грудня 2024 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено повністю.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501368797 від 07 жовтня 2021 року у розмірі 313 882 грн 44 коп., а також кошти на відшкодування судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 4708 грн 24 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Залавського О.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 194 200 грн 00 коп., відмовивши в іншій частині позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що банк при укладенні договору з відповідачем не дотримав вимог ст. 9, 12 – 14 Закону України «Про споживче кредитування» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем умов договору. З наданих позивачем копій документів неможливо розібрати всі умови кредитування, так як вони надруковані мілким шрифтом та поганої якості. Договір про споживче кредитування фізично не існує, ні в паперовому, ні в електронному вигляді.
Звертає увагу на те, що в рішенні суду не встановлено істотні умови договору, перелік яких зазначено в ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», крім суми кредиту, терміну кредитування та процентної ставки.
Вказує на те, що станом на час звернення до суду з позовом, строк кредитування не закінчився, вимоги про дострокове виконання кредитного зобов`язання відповідач не отримувала. В матеріалах електронної справи є досудова вимога щодо виконання договірних зобов`язань на ім`я ОСОБА_1 , з логотипом адвокатського об`єднання юридична компанія «AUXILIU», підписана представником – Мужик Н.Т., але відсутні докази повноважень представника, розрахунок заборгованості та докази правонаступництва чи перейменування АТ «Альфа – Банк» на АТ «Сенс Банк».
Стверджує, що за недоведеністю належного укладення кредитного договору та його істотних умов, відповідач вважає правильним буде стягнення на користь позивача 194 200 грн 00 коп., що є різницею між сумою отриманого кредиту та внесених нею коштів на погашення боргу.
Вважає також, що суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального права, розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи заявлений до стягнення розмір заборгованості за договором.
Позивачем в установлений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 07 жовтня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, шляхом підписання останньою та уповноваженим представником банку оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501368797, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної карти, акцепту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501368797, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с. 3-5, 6-8, 9-12). Сторони угоди погодили наступні умови споживчого кредиту: кредит готівкою в сумі 301 000 грн 00 коп., процента ставка – 28% річних, тип ставки – фіксований, процента ставка може бути змінена шляхом укладення відповідної додаткової угоди, строк кредиту – 36 місяців. Дата повернення кредиту – 07 жовтня 2024 року.
Графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням всіх супровідних послуг, що є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту, що підписаний ОСОБА_1 , визначено розмір щомісячних платежів тіла кредиту та процентів за користування кредитом. Визначена загальна вартість кредиту, яка становить 448 21579 коп. (а.с. 4-5).
07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено умови кредитування в АТ «Альфа-Банк» (а.с. 10-11).
Згідно меморіального ордера №606532653 від 07 жовтня 2021 року кошти в сумі 301 000 грн 00 коп. за кредитним договором №501368797 від 07 жовтня 2021 року були перераховані на рахунок ОСОБА_1 (а.с. 23).
12 січня 2024 року ОСОБА_1 направлена досудова вимога щодо виконання договірних зобов`язань за підписом представником АТ «Сенс Банк», в якій ОСОБА_1 було повідомлено, що станом на 04 вересня 2023 року існує кредитна заборгованість в сумі 313882 грн 44 коп., яку банк вимагав повернути протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги (а.с. 33, 35-37).
З витягу з державного реєстру банків слідує, що 01 грудня 2022 року внесено напис про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (а.с. 38).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 05 вересня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 за договором №501368797 становить 313 882 грн 44 коп., з яких 217 758 грн 32 коп. – заборгованість за тілом кредиту та 96 124 грн 12 коп. – заборгованість за нарахованими відсотками (а.с. 22).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зміст укладеного між сторонами договору та умови кредитування відображені в оферті та акцепті на укладення угоди про надання кредиту №501368797, що підписана ОСОБА_1 07 жовтня 2021 року. Банк виконав взяті на себе зобов`язання за цим договором, кредитні кошти в сумі 301 000 грн 00 коп. відповідачу були надані. Натомість остання, належним чином зобов`язання за договором не виконувала, у зв`язку з чим станом на 05 вересня 2023 року утворився борг в сумі 313 882 грн 44 коп., що і підлягає стягненню на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».
Судом встановлено та не спростовано сторонами, 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до банку із офертою на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501368797. Зазначена оферта містить власноручний підпис ОСОБА_1 , а також містить підпис про отримання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту.
Тобто, між сторонами виникли договірні зобов`язання, які є обов`язковими для виконання кожним із сторін.
Усупереч доводам апеляційної скарги, оферта та акцепт містять всі істотні умови договору, визначені ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» а саме: розмір кредиту – 301 000 грн 00 коп., строк кредитування – 07 жовтня 2024 року, розмір відсотків за користування кредитними коштами - 28% річних, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості, яка складається з тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, є обґрунтованими.
Також, внесена відповідачем сума на виконання договору про надання споживчого кредиту банком правомірно зарахована на погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків.
Колегія суддів не погоджується також із твердженнями заявника апеляційної скарги про те, що банк не виконав вимоги ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 власноручно підписала паспорт споживчого кредиту, в якому зазначена інформація про умови кредитування в банку. Текст цього документу надрукований розбірливим текстом. Відповідач протягом 14 днів з дати укладення договору про надання споживчого кредиту, в разі не погодження з умовами кредитування мала можливість відмовитися від цього договору, повернувши отримані кошти.
Отримання відповідачем кредитних коштів та внесення нею коштів на часткове погашення кредитного зобов`язання, свідчить про визнання ОСОБА_1 існування договірних зобов`язань між нею та банком. Заперечення відповідача щодо узгодження між нею та банком умов кредитування, свідчить про намагання нею уникнути виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором.
Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи належних доказів про направлення відповідачу банком про дострокове повернення кредиту, виходячи з наступного.
Так, частиною 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19 (провадження № 61-2788св21), від 07 березня 2024 року у справі № 487/3170/22 (провадження № 61-17884св23) викладено правові висновки, згідно яких, належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.
Як убачається з матеріалів справи, АТ «Сенс Банк» на адресу ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а отже позивачем було дотримано вимоги Закону України «Про споживче кредитування» в частині процедури досудового врегулювання (а.с. 33, 34, 35-38).
Зміна найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» підтверджується витягом з державного реєстру банку (а.с. 38).
Колегією суддів не було встановлено також і порушення норм процесуального права при розгляді даної судової справи, адже при вирішенні питання про прийняття позовної заяви АТ «Сенс Банк» до розгляду, суд першої інстанції, з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, критеріїв спору, кількості сторін, обсягу та характеру доказів у справі, а також значення справи для сторін і суспільства, дійшов до висновку, що ця справа відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України відноситься до критеріїв малозначних справи, що є справою незначної складності, і не входить до переліку тих, які відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. У зв`язку з чим дійшов до висновку, що розгляд справи належить здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Залавським Олександром Васильовичем, залишити без задоволення.
Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 20 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Я. Л. Петен
М. В. Щербаченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua