Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №442/9651/25 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/9651/25

Провадження №2/442/452/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого судді Медведика Л.О.,

за участю секретаря Далявської Л.І.,

представника позивача – адвоката Кучаковської Н.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення сервітуту, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернулася в суд з вищезгаданим позовом, в підтвердження своїх позовних вимог покликається на те, щоїї довірительці на праві власності належить 65/100 ідеальних частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_2 набула у власність на підставі укладеного між нею та її батьком ОСОБА_4 Договору дарування частини житлового будинку та земельної ділянки. Пунктом 9 цього Договору передбачено, що ОСОБА_1 має право безкоштовного довічного користування частиною житлового будинку, а саме: кімнатою «2-10», площею 15,6 кв.м, верандою «2-1», площею 5,3 кв.м, душовою «2-3», площею 2,5 кв.м. Дарувальник наполіг на такій умові Договору, оскільки не хотів, щоб після його смерті дочка продала 65/100 частин житлового будинку, які отримала в дар. Обдарована погодилась з цією умовою Договору, оскільки в 2012 році не мала наміру продавати даний об`єкт нерухомості і кудись виїжджати. Але після широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України 25.02.2022 ОСОБА_2 разом із сім`єю виїхала за кордон і не знає, чи повернеться колись в Україну, хотіла б розпорядитися своїм нерухомим майном, відчужити його, але наявність сервітуту на користь Відповідача утруднює право Позивача на вільне розпорядження спірною частиною житлового будинку, яка належить їй на праві власності. Відтак, вона змушена звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Кучаковська Н.О. підтримала позовну заяву з підстав, зазначеній у ній. Просила судові витрати залишити за стороною позивача.

Відповідач ОСОБА_1 позов визнала.

Заслухавши думку сторін, дослідивши надані суду докази, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить 65/100 ідеальних частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.12.2025 №456672645. Даний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_2 набула у власність на підставі укладеного між нею та її батьком ОСОБА_4 Договору дарування частини житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І. від 07.06.2012, зареєстрованого в реєстрі за №117. Пунктом 9 цього Договору передбачено, що ОСОБА_1 має право безкоштовного довічного користування частиною житлового будинку, а саме: кімнатою «2-10», площею 15,6 кв.м, верандою «2-1», площею 5,3 кв.м, душовою «2-3», площею 2,5 кв.м. Дарувальник наполіг на такій умові Договору, оскільки не хотів, щоб після його смерті дочка продала 65/100 частин житлового будинку, які отримала в дар. Обдарована погодилась з цією умовою Договору, оскільки в 2012 році не мала наміру продавати даний об`єкт нерухомості і кудись виїжджати. Але після широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України 25.02.2022 ОСОБА_2 разом із сім`єю виїхала за кордон і не знає, чи повернеться колись в Україну, хотіла б розпорядитися своїм нерухомим майном, відчужити його, але наявність сервітуту на користь Відповідача утруднює право Позивача на вільне розпорядження спірною частиною житлового будинку, яка належить їй на праві власності. Право Відповідача, зазначене у пункті 9 Договору, передбачає лише право особисто проживати в зазначеній частині житлового будинку і не включає право власності на даний об`єкт нерухомості. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності, що означає право власника безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Відповідно до частини першої статті 391 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. На підставі вищезгаданого Договору Відповідач набула право безкоштовного довічного користування частиною житлового будинку, що по своїй суті є сервітутом.

Згідно з частиною першою статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Статтею 406 ЦК України встановлено підстави припинення сервітуту, до яких включено невикористання сервітуту протягом трьох років підряд (пункт п`ятий частини першої статті 406 ЦК України). Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).

ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_4 – батька Позивача. На час укладення Договору і до смерті чоловіка ОСОБА_1 проживала разом з чоловіком в 65/100 частинах житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті чоловіка ОСОБА_1 успадкувала за його заповітом 1/2 частку квартири та стала єдиною власницею квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52 кв.м, житловою площею 33,7 кв.м, яка належала їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, що встановлено рішенням суду від 20.08.2021 у справі №442/2264/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.12.2025 №456672108.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданим Дрогобицьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 19.11.2019, актовий запис №707. Уже через декілька днів після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 за власним бажанням виселилась з 65/100 частин житлового будинку, забрала звідти всі свої речі та вселилась в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Це підтверджується письмовим доказом: розпискою ОСОБА_1 , написаною в присутності свідків – її знайомих: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про передачу 19.11.2019 в їх присутності ОСОБА_2 ключів від належних їй на праві власності 65/100 частин житлового будинку та відсутності до неї претензій як до «господині будинку» (копія розписки додається).

До 25.02.2022 в 65/100 частинах житлового будинку проживала Позивач із членами своєї сім`ї, а після цієї дати і дотепер там проживає її мама – ОСОБА_8 . Протягом 6 років Відповідач не проявляла інтересу до вищезгаданої частини житлового будинку, з власної ініціативи залишила його, жодного разу після залишення будинку не з`являлась в ньому і не заявляла про своє бажання жити в ньому, в будинку відсутні її особисті речі.

Факт непроживання Відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , понад три роки підтверджено Актом від 17.12.2025 про фактичне непроживання ОСОБА_1 за вказаною адресою, складеним сусідами, та їх показаннями в суді як свідків:– ОСОБА_9 , яка проживає в 35/100 частинах цього житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ;– ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;– ОСОБА_11 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Наявність сервітуту, яким обтяжене дане майно, перешкоджає власнику в здійсненні розпорядження майном, яке належить їй на праві власності. Відповідач більше шести років не користується даним майном, а тому на підставі пункту 5 частини першої ст. 406 ЦК України такий сервітут припиняється.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення. Припинення сервітуту не порушує права Відповідача, яка не користується даним майном більше шести років та має у власності квартиру, в якій проживає. Позивач не чинила перешкод в користуванні майном, Відповідач самостійно переїхала у власне житло. Крім того, площа квартири, що є у власності Відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , перевищує площу приміщень в частині житлового будинку, право на довічне користування якою вона має на підставі пункту 9 вищезгаданого Договору. Це також свідчить про незацікавленість Відповідача у використанні сервітуту, встановленого Договором, а саме: проживати в спірній частині житлового будинку при наявності власної квартири.

Даючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення, зокрема з урахуванням того, що відповідач позов визнала у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 102, 113, 43, 81, 264, 265 ЦПК України , суд, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Припинити сервітут, встановлений на користь ОСОБА_1 на підставі пункту 9 Договору дарування частини житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І. від 07.06.2012, зареєстрованого в реєстрі за №117, який полягає в праві безкоштовного довічного користування частиною житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнатою «2-10», площею 15,6 кв.м, верандою «2-1», площею 5,3 кв.м, душовою «2-3», площею 2,5 кв.м.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.273 ЦПК України.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 . АДРЕСА_2 .

Суддя Медведик Л.О.