Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №753/25128/24 — Київський апеляційний суд

справа № 753/25128/24 головуючий у суді І інстанції Котвицький В.Л.

провадження № 22-ц/824/1392/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року закрито провадження у цивільній справі №753/25128/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу право на звернення з даними вимогами в порядку господарського судочинства.

Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Тарасенко О.В. 06 травня 2025 року надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 22 000,00 грн.

Не погодившись із вказаним додатковим рішенням ОСОБА_1 23 червня 2025 через систему Електронний суд подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на те, що судове рішення є необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, а висновки, зроблені в ньому, не відповідають фактичним обставинам справи, просив скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги вказав, що стягнутий судом розмір правничої допомоги є завищеним, надуманим, недоведеним жодними доказами та не відповідає складності справи. Предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, тому для підготовки правової позиції у справі та написання позовної заяви представником не було витрачено багато часу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

01 грудня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Тарасенко О.В. подала відзив на апеляційну скаргу.

Вказала, що під час розгляду питання про розподіл судових витрат у суді першої інстанції позивач не заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Оскільки позивач у суді першої інстанції не скористався своїм процесуальним правом та не заявив клопотання про зменшення витрат, посилання на їх неспівмірність на стадії апеляційного оскарження є безпідставним намаганням уникнути виконання законного рішення суду.

03 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій окрім іншого вказав, що судового розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення не було, а наявність правовідносин між відповідачем та адвокатом Тарасенко О.В. оцінює сумнівно.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення означеним вище вимогам не відповідає з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Положення ЦПК України визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не надала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід взяти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалося на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

У процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 та Верховним Судом у постанові від 01 листопада 2023 року у справі №202/3681/16.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Оскільки ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року про закриття провадження у справі постановлено у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, тому відповідно до вимог ЦПК України в редакції на час вчинення судом процесуальної дії, додаткове рішення від 30 травня 2025 року суд повинен був ухвалити у такому самому порядку, що й основне судове рішення.

У порушення наведеного місцевий суд розглянув заяву представниці ОСОБА_2 - адвокатки Тарасенко О.В. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

Зазначене унеможливило ОСОБА_1 надати заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірності витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України), що є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та визначеною п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Питання щодо розподілу судових витрат, в разі закриття провадження у справі, може бути вирішено судом шляхом постановлення ухвали в порядку та на підставах, передбачених ст. 142 ЦПК України з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. 6 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення такої ухвали, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

З викладеного убачається, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, відповідач повинен підтвердити наявність витрат, які він поніс у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому з закриттям провадження у справі, а також, довести необґрунтованість дій позивача, пов`язаних із розглядом справи.

Разом з тим, ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що стало підставою для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, відповідно до положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, останньому необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача тощо.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними права дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

- подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

- подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

- подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

- необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

- укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

У цій справі ОСОБА_1 у грудні 2024 року звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором на будівництво №55 будиночка з дерева від 28 липня 2024 року.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року відкрито провадження у справі.

14 березня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Тарасенко О.В. подала заяву про закриття провадження у справі та зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України оскільки встановлено, що спір між сторонами виник як між фізичними особами-підприємцями та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом особи, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Крім того, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, що само по собі не свідчить про необґрунтованість дій позивача.

Заявляючи вимогу про стягнення з позивача судових витрат, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності необґрунтованих, винних чи недобросовісних дій ОСОБА_1 .

Та обставина, що ОСОБА_1 неправильно визначив юрисдикцію суду, до якого належить розгляд спору між сторонами не може бути безумовною підставою для стягнення з нього витрат на правничу допомогу, а інших підстав необґрунтованості дій позивача, заява ОСОБА_2 не містить.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення яким у задоволенні заяви представниці ОСОБА_2 - адвокатки Тарасенко О.В. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу належить відмовити.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн у суді апеляційної інстанції, колегія суддів залишає за відповідачкою.

Керуючись ст. ст. 376, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року - скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви представниці ОСОБА_2 - адвокатки Тарасенко Ольги Василівни про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя-доповідач: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова