Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №760/9363/23 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/9363/23

Провадження №2/760/1523/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Невеселої Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 71143,05 грн заборгованості по заробітній платі та 20000 грн за час затримки виплати заробітної плати при звільнені з роботи з відрахуванням податків та страхових внесків, а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад» з 10.10.2011 року по 15.02.2023 року на посаді оператора котельні 6 розряду котельної дільниці. Звільнилась за власним бажанням згідно ст.38 КЗПП України відповідно до наказу № 8/К від 14 лютого 2023 року. Після звільнення відповідач не здійснив виплати належних їй сум при звільненні. Заборгованість з невиплаченої заробітної плати станом на 15 лютого 2023 року складає 71143,05 грн. Враховуючи, що зобов`язання з виплати нарахованої заробітної плати не виконані, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 71143,05 грн.

Крім того, враховуючи те, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло багато часу, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 20000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2023 року для розгляду визначено суддю Аксьонову Н.М.

Ухвалою суду від 02 травня 2023 року позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін, витребувано докази у Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад».

03 серпня 2023 року представник відповідача ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01 серпня 2032 року становить 47345,42 грн. Крім того, просить зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені працівника з огляду на їх не співмірність із розміром заборгованості.

Ухвалою від 18 березня 2024 року застосовано до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.

27 березня 2024 року представник відповідача ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад» подав на виконання ухвали від 18 березня 2024 року повідомив про те, що відповідачем було частково погашено заборгованість із заробітної плати, станом на 25 березня 2024 року борг підприємства перед позивачем із виплати заробітної плати складає 16263,23 грн. Також додав довідку про заборгованість з виплати заробітної плати №09-1 від 26.03.2024 року.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10 жовтня 2011 була прийнята на роботу до ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад» на посаду оператора котельної дільниці.

Відповідно до наказу №8/К від 14 лютого 2023 позивач звільнилася з посади за власним бажанням з 15 лютого 2023 року.

Позивач стверджує, що при звільненні її з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останньою.

Згідно розрахункового листа за лютий 2023 року ОСОБА_1 нараховано 10767, 63 грн, утримано податок з доходів фізичних осіб 1938,17 грн, військовий збір 161,51 грн, борг підприємства на березень 2023 року становить 71143,05 грн.

Згідно довідки щодо заборгованості по заробітній платі №09-1 від 26 березня 2024 року заборгованість підприємства ДП «ВО «Київприлад» з заробітної плати перед ОСОБА_1 становить 16263,23 грн.

Звернувшись до суду з указаним позовом до ДП «Завод 410 ЦА», позивач просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 71143,05 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20000 грн.

Відповідач у відзиві не заперечував щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 16263,23 грн. Разом з тим просив зменшити відшкодування середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні покликаючись на неспівмірність розрахунку.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника..

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи, що відповідач не виконав свій обов`язок, щодо виплати звільненому працівнику ОСОБА_1 усіх сум, що їй належали при звільненні, що не заперечується відповідачем, з ДП «ВО «Київприлад» необхідно стягнути на користь позивача 16263,23 гривень заборгованості з виплати заробітної плати.

Крім того, згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

За п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому, згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад» середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з дати звільнення по дату звернення до суду у сумі 20000 грн.

Згідно розрахункових листів ОСОБА_1 , розмір заробітку за 2 останні календарні місяці перед звільненням становить за грудень 2022 року - 10491,70 грн, за січень 2023 року - 9561,27 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача на день звільнення становить 455,75 грн (20052,97 грн - дохід за відпрацьовані два останні місяці перед звільненням) : 44 робочі дні (22 робочих днів в грудні 2022 року та 22 робочих днів в січні 2023 року).

Суд враховує положення статті 117 КЗпП України, згідно якої підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та здійснює розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку за шість місяців, за період з 16.02.2023 по 16.08.2023 року.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 16 серпня 2023 року становить 59247,50 грн (455,75 грн - середньоденний заробіток позивача на день звільнення х 130 днів - кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 16 лютого 2023 року по 16 серпня 2023 року).

Таким чином, враховуючи, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16.02.2023 по 16.08.2024 року складає 59247,50 грн.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ураховуючи положення статті 13 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки в розрахунку в межах заявлених позовних вимог, тобто в розмірі 20000 грн.

Відповідно до частини 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно д п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відтак, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1073,60 грн судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати.

Крім того, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1073,60 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись ст.10, 12, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» на користь ОСОБА_1 16263 (шістнадцять тисяч двісті шістдесят три) гривні 23 копійки заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» на користь держави 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Сторони у справі :

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Державне підприємство «Виробниче об`єднання «Київприлад», адреса місцезнаходження: 03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2, код ЄДРПОУ 14309669.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова