Вирок від 21 січня 2026 р. у справі №367/8103/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/8103/25

Провадження по справі № 1-кп/367/295/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

складу колегії суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі судового засідання: ОСОБА_4 ,

за участю прокурора: ОСОБА_5 ,

захисника: ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

представник потерпілого: ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому у судовому засіданні в залі судових засідань суду кримінальне провадження внесене в ЄРДР за № 12024111040001172 від 18.10.2024 року по обвинуваченню:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Демидів, Вишгородського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України, та підписана сторонами угода про визнання винуватості від 11.07.2025 року.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року , що містить Декларацію про неприпустимість втручання огорожі їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 р., що містить її Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організація Об`єднаних Націй; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, яка містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватись від збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї Організації та Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою порушуючи Статут ООН.

Якась із наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- за посилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або його значну участь у них.

Ніякі міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, що неспроможні служити виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги до прав, властивих суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнаної СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни , або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральною державою, і воно матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України

від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності. зносини.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих межах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність та суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно з Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року) 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини один з одним на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності сил, загрози або мирного врегулювання, у тому числі економічних та інших способів тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.

При цьому, ст. 69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до ст. 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Водночас, ст. 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.

В порушення вищевказаних умов міжнародних договорів та ігноруючи положення Конституції України, 20 лютого 2014 року вище політичне та військове командування Російської Федерації розпочало агресію та вторгнення до суверенних кордонів України.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», оголошено про проведення в Україні часткової мобілізації. Таким чином, з 18.03.2014 і по цей час в Україні діє особливий період.

Надалі, 22.02.2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

24.02.2022 року о 5:00 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні. Надалі Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24.02.2022 Законом України № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому був неодноразово продовжений та безперервно триває до цього часу.

Однак, всупереч вищенаведеним нормативно-правовим актам громадянин України ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України за наступних обставин.

У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 06:00 год 18 жовтня 2024 року, ОСОБА_7 , використовуючи невстановлений мобільний телефон через месенджер «Телеграм», де ОСОБА_7 використовує ім`я користувача « ОСОБА_9 », із прив`язаним номером мобільного телефону НОМЕР_1 , вступив в злочинну змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою - абонентом, який використовує ім`я користувача « ОСОБА_10 ».

Під час спілкування в месенджері «Телеграм» невстановлена досудовим розслідування особа запропонувала ОСОБА_7 , якому було достовірно відомо про збройний напад Російської Федерації на Україну, з метою ослаблення держави вчинити підпал релейної залізнодорожньої шафи за грошову винагороду. В свою чергу ОСОБА_7 , розуміючи важливість народногосподарського значення даного об`єкту, особливо у період дії воєнного стану, погодився вчинити даний злочин.

Відтак за вказаних обставин у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на вчинення в умовах воєнного стану з метою ослаблення держави підпалу, спрямованого на пошкодження об`єкта, який має важливе народногосподарське значення, за попередньою змовою групою осіб.

Дійшовши спільної згоди про вчинення даного кримінального правопорушення невстановлена досудовим розслідування особа повідомила ОСОБА_7 про те, що релейну шафу необхідно знайти йому самостійно, підпал її здійснити за допомогою легкозаймистої речовини, фіксуючи весь процес на відеозапис, який необхідно скерувати невстановленій досудовим розслідуванням особі, після чого ОСОБА_7 отримає грошову винагороду в розмірі 100 дол. США.

Так, діючи на виконання спільного злочинного умислу у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 06:00 год 18 жовтня 2024 року, перебуваючи поблизу вул. Леонтовича у смт. Гостомель в Бучанському районі Київської області, на відстані близько 50 метрів від АЗС «Deoil» в напрямку руху до с. Озера, ОСОБА_7 виявив залізнодорожню колію, біля якої розташована релейна шафа залізничного переїзду дороги Т1011 з інвентаризаційним № 6175 (координати НОМЕР_2) та обрав її об`єктом вчинення підпалу.

Реалізовуючи спільний умисел на вчинення з метою ослаблення держави підпалу, спрямованого на пошкодження об`єкта, який має важливе народногосподарське значення, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб, місці та час, але не пізніше 06:00 год 18 жовтня 2024 року, ОСОБА_7 придбав запальну суміш (бензин) для підпалу релейної шафи.

Надалі, точний час досудовим розслідуванням не встановлений, але не пізніше 06:00 год 18 жовтня 2024 року, на виконання спільного злочинного умислу, з метою ослаблення держави, ОСОБА_7 , перебуваючи біля релейної шафи Т1011 АТ «Антонов» з інвентаризаційним № 6175 (координати НОМЕР_2), відкрив її, після чого облив її всередині та ззовні бензином та підпалив, одночасно фіксуючи свої протиправні дії на відеокамеру мобільного телефону. Після чого ОСОБА_7 надіслав невстановленій досудовій розслідуванням особі відеозапис із вчиненням підпалу, за що отримав на електронний гаманець грошову винагороду в розмірі 100 дол. США.

При цьому ОСОБА_7 було достовірно відомо про те, що вказані дії спрямовані на пошкодження в умовах воєнного стану об`єкта, який має важливе народногосподарське значення, для ослаблення держави, а також наслідки вчинення такого підпалу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» об`єкти АТ «Антонов» віднесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні з метою ослаблення держави підпалів, спрямованих на пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське значення, вчинене в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України.

11.07.2025 року по кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12024111040001172 від 18.10.2024 року між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_7 за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_11 укладено угоду про визнання винуватості згідно з вимогами ст. ст. 468, 469, 472 КПК України, яка спрямована для розгляду до Ірпінського міського суду Київської області.

Разом з тим, до моменту затвердження вказаної угоди вироком суду Печерського районного суду міста Києва від 01.10.2025 набрав законної сили.

21.01.2026 року по кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12024111040001172 від 18.10.2024 року між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_7 за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_11 укладено угоду про визнання винуватості згідно з вимогами ст. ст. 468, 469, 472 КПК України, яка спрямована для розгляду до Ірпінського міського суду Київської області.

Відповідно до змісту угоди про визнання винуватості прокурор та обвинувачений ОСОБА_7 , за участю його захисника ОСОБА_6 дійшли згоди щодо формулювання підозри і кваліфікації дій за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України. Обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні і зобов`язався: беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта; викриття злочинних дій іншої особи у кримінальному провадженні № 22025101110000587; сприятиме у розслідуванні, виявленню та припиненню вчинення відомих йому подібних кримінальних правопорушень. Сторони угоди про визнання винуватості також погодились на призначення покарання, з урахуванням обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань за цією угодою та за вироком Печерського районного суду міста Києва від 01.09.2025, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 10 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Крім того, прокурор та обвинувачений ОСОБА_12 визначили наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, а також наслідки невиконання угоди про визнання винуватості і окремо, умисного невиконання угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 476 КПК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 зазначила, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України і КК України, просила угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_7 узгоджене в угоді про визнання винуватості покарання.

Обвинувачений ОСОБА_7 в підготовчому судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження угоди про визнання винуватості та заявив, що здатний реально виконати взяті на себе відповідно до угоди про визнання винуватості зобов`язання. Просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник ОСОБА_6 угоду про визнання винуватості підтримав, просив затвердити.

Вирішуючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості.

Згідно п.1) ч.4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_7 визнав себе винуватими, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.

В підготовчому судовому засіданні сторони кримінального провадження, підтримали угоду про визнання винуватості, вважали її обґрунтованою та наполягали на її затвердженні.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 цілком розуміє положення ч.4 ст. 474 КПК України та що укладення угоди сторонами є добровільним.

Разом з тим, судом встановлено, що умови угоди не суперечать вимогами чинного законодавства, інтересам суспільства чи окремих громадян, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості.

Вказані обставини, свідчать про те, що укладення угоди про визнання винуватості не буде суперечити правам та інтересам обвинуваченого.

Судом встановлено, що сторони за угодою про визнання винуватості погодили призначення покарання з урахуванням положень ст. ст. 65-67, 263 КК України.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого є повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, суд приходить до висновку, що укладення угоди про визнання винуватості сторонами є добровільним та не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді про визнання винуватості.

Перевіривши угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України та КК України, суд встановив, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України є правильною. Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винними, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, та за вимогами п.3) ч.4 ст. 469 КПК України передбачено можливість укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо особливих тяжких злочинів.

З огляду на викладене, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який згідно з довідки КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія»»під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, раніше судимий, щиро каявся, суд дійшов висновку,

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості, та призначення обвинуваченому ОСОБА_7 узгодженого сторонами покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати на залучення експерта в даному провадженні суд відшкодовує за рахунок обвинуваченого.

Долю речових доказів вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

Керуючись ст. ст.314, 369-371, 373, 374, 475 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 21.01.2026 року між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_6 .

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України та призначити йому покарання: у виді 10 (десяти) років позбавлення волі, з конфіскацією майна, із застосуванням ст. 69 КК України.

На підставі ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді 10 (десяти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі, з конфіскацією майна.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати пов`язані з проведенням експертиз:

-відповідно до довідки про витрати на проведення експертизи № КСЕ-19/111-24/63239 від 24.12.2024 Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України - у розмірі 16 713 (шістнадцять тисяч сімсот тринадцять) гривень 90 (дев`яносто) копійок.

Речові докази по кримінальному провадженню, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111040001172 від 18.10.2024 року, а саме:

-змив із внутрішньої частини шафи, що поміщений до паперового конверту; викрутка із деформацією корпусу, що поміщена до паперового конверту; пожежне сміття із внутрішньої поверхні шафи, що поміщено до спец. пакету № WAR 1977487; пластикова пляшка 1.5 л із залишками невідомої речовини на внутрішніх поверхнях стінок пляшки, що поміщена до паперового конверту; лакове нашарування із зовнішньої поверхні дверцят шафи, що поміщено до спец. пакету № PSP 1194958; пластикова пляшка із слідами пошкодження в наслідок вогню, що поміщено до паперового конверту - знищити.

З підстав передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, на вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а засудженому з моменту отримання копії вироку.

Роз`яснити засудженому, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 Кримінального кодексу України, а також тягне за собою наслідки, встановлені статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення буде вручено обвинуваченому та прокурору.

Судді: ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3