Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №380/24240/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/24240/23 пров. № А/857/34100/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судових засідань – Демидюк О.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року (головуючий суддя: Гулкевич І.З., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» про визнання дій, рішень протиправними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, –

встановив:

ОСОБА_1 , 07.10.2023 звернулася з позовом до суду, в якому просила:

- визнати дії по винесенню постанови від 30.06.2023 ВП № 71984429 неправомірними та скасувати постанову від 30.06.2023 про закінчення ВП № 71984429;

- визнати дії та рішення начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові щодо нескасування постанови від 30.06.2023 ВП № 71984429 за заявою стягувача ОСОБА_1 від 13.08.2023 неправомірними;

- визнати дії ЗМРУ МЮ щодо надання відповіді від 26.09.2023 Х-1/9/06-19/1371 в частині розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 04.09.2023 неправомірними, оскільки такого інформаційного запиту не існує;

- визнати дії Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції неправомірними щодо нескасування постанови від 30.06.2023 про закінчення ВП №71984429 за заявою стягувача ОСОБА_1 від 04.09.2023;

- відшкодувати ОСОБА_1 завдані матеріальні збитки у сумі 20 тисяч гривень солідарно з кожного з відповідачів;

- відшкодувати завдані ОСОБА_1 моральні збитки у сумі 4000000,00 грн. з урахуванням індексу інфляції солідарно з кожного з відповідачів.

Обґрунтовує позов тим, що засобами поштового зв`язку Личаківським ВДВС позивачці скеровано постанову від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429, відкритого за виконавчим листом № 1.380.2019.005711, виданого 29.05.2023 Львівським окружним адміністративним судом. Позивачка звернулася до керівника Личаківського ВДВС із заявою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429 від 13.08.2023, однак отримала відмову у задоволенні заяви від 13.08.2023. Засобами поштового зв`язку позивачка скерувала заяву від 04.09.2023 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429, винесеної 30.06.2023 до вищестоящого структурного підрозділу управління Мін`юсту, у якій зазначила, що не отримала жодних документів від боржника ЛМКП Львівводоканал, про які запитувала в інформаційному запиті від 12.10.2019. Від управління Мін`юсту отримала відповідь від 26.09.2023 № Л-1/9/06-19Є1371 про те, що надається відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 від 04.09.2023. Позивачка переконує, що до управління Мін`юсту не скеровувала 04.09.2023 жодного інформаційного запиту, натомість 04.09.2023 скерувала заяву про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429. За змістом наданої відповіді від 26.09.2023 № Л-1/9/06-19/1371 нібито на інформаційний запит за підписом в.о. заступника начальника міжрегіонального управління начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції І. Семен, слідувало, що прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви від 04.09.2023. Враховуючи вищевикладене та той факт, що позивачка нічого не отримувала від боржника, відповідача у справі № 1.380.2019.005020, на переконання позивачка судове рішення не виконане, чим порушено її права гарантовані Конституцією та Законами України про обов`язковість виконання судових рішень.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмолено повністю.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал», 26.11.2025 подало відзив на апеляційну скаргу в якому просило апеляційну скаргу відхилити.

Щодо заявлених у апеляційній скарзі та заявах клопотань позивачки, суд апеляційної інстанції такі задовольнив частково, з огляду на наступне.

Позивачка в апеляційній скарзі просила витребувати з Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції матеріали виконавчого провадження № 71984429, оскільки до суду матеріали цього виконавчого провадження подані не в повному обсязі, а лише 18 аркушів; допитати свідків: державного виконавця Скоп Т.А., керівника Личаківського ВДВС у місті Львові Шургот І., працівників ЛКП «Львівводоканал» Локатир Ю., Сорока Д.; витребувати докази у Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»: на представництво їх інтересів у серпні 2020 року Сороки Д. при відправленні цінного листа з описом вкладенні № 7901706742940 та оригінал накладної, цього поштового відправлення; витребувати від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції оригінал її заяви від 04.09.2023 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, яка зареєстрована 06.09.2023 № Л-1/09/06-19.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні зазначених вище клопотань ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки зібрані у 7 томах докази надають можливість всебічно, повно та об`єктивно встановити всі обставин справи для прийняття законного судового рішення.

Також, позивачка, 05.01.2026 подала клопотання про заміну сторони, оскільки відповідачі по справі - Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ - 35009358), Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ - 43316386) не існує, що у подальшому може ускладнити виконання судового рішення суду апеляційної інстанції, у випадку задоволення позовних вимоги.

Так, відповідно до ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Проаналізувавши вказане клопотання та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання позивачки слід задовольнити та у зв`язку зі зміною найменувань відповідачів провести заміну:

відповідача - Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ - 35009358) на Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ - 35009358);

відповідача - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ – 43316386) на Івано-Франківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ – 43316386).

В судовому засіданні представники третьої особи Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» Сорока Д.М., Локатир Ю.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, 05.01.2026 подала клопотання про зупинення розгляду справи в зв`язку з госпіталізацією до її одужання та визнати її явку обов`язковою, а 07.01.2026 подала клопотання в якому просила в разі необхідності відкласти розгляд справи, якщо її клопотання про зупинення розгляду справи не буде задоволено та долучила направлення про госпіталізацію № 0224-6420-5367-1372 від 02.01.2026, яке дійсне до 02.01.2027.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні клопотання про зупинення провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 236 КАС України, суд має право зупинити провадження у справі в разі захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю до суду, якщо його особиста участь буде визнана судом обов`язковою, - до одужання.

Позивачка, до клопотання, на підтвердження факту лікування, подала лише направлення про госпіталізацію № 0224-6420-5367-1372 від 02.01.2026, яке дійсне до 02.01.2027, яке в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 236 КАС України не є медичною довідкою і яке не підтверджує факту перебування на лікуванні в період розгляду справи в судовому засіданні 13.01.2026.

Крім того, оскільки п. 1 ч. 2 ст. 236 КАС України передбачено право, а не обов`язок суду зупинити провадження в разі захворювання учасника справи та участь позивачки в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, а тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 КАС України, повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Оскільки позивачці повістка вручена безпосередньо в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 209 том 7), а тому позивачка належно повідомлена про місце та час розгляду справи.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивачки про відкладення розгляду справи та визнання обов`язковою участі ОСОБА_1 у судовому засіданні, оскільки відповідно до приписів ст. 313 КАС України, позивачка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, суд звертає увагу на тривалість розгляду цієї справи судами різних інстанцій, а письмові пояснення позивачки та апеляційна скарга, в яких викладені її обґрунтування та аргументи в спірних правовідносинах і які наявні в матеріалах справи, що сформовані в 7 томах, свідчать про відсутність підстав для визнання обов`язкової участі ОСОБА_1 у судовому засіданні, а її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачка подала до суду направлення про госпіталізацію № 0224-6420-5367-1372, строк дійсності якого зазначено з 02.01.2026 по 02.01.2027. З врахуванням строку дії направлення один рік та відсутності, на момент розгляду справи, будь яких інших доказів, які б підтверджували поважність причин неявки ОСОБА_1 у судове засідання, суд апеляційної інстанції ухвалив за можливе провести розгляд справи у відсутність позивачки.

Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, 13.01.2026 подав клопотання, в якому просив розглядати справу без участі їхнього представника.

Отже, оскільки позивачка та відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їхня участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, а тому, відповідно до приписів ч. 2 ст. 313 КАС України, їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників третьої особи Сороки Д.М., Локатиря Ю.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець пересвідчився у повному виконанні судового рішення боржником та цілком правомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2023 ВП № 71984429.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 22.12.2019 у справі № 1.380.2019.005711 визнав протиправною бездіяльність Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради в частині неналежного розгляду інформаційних запитів ОСОБА_1 від 08.04.2019 вх. № 3-Л-42947-25, від 08.05.2019 вх. №-Л-53040-25 та від 12.10.2019 вх. № 3-Л-122605-25. Зобов`язав Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради надати відповіді на запити ОСОБА_1 від 08.04.2019 вх. № 3-Л-42947-25, від 08.05.2019 вх. №-Л-53040-25 та від 12.10.2019 вх. №3-Л-122605-25, із врахуванням висновків суду. Зобов`язав ЛМКП «Львівводоканал» розглянути інформаційний запит позивачки від 12.10.2019 вх. №3-Л-12605-25 та надати відповідь із урахуванням висновків суду.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.06.2020 залишив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2019 № 1.380.2019.005711 без змін.

Львівський окружний адміністративний суд, 12.11.2020 видав виконавчі листи у справі № 1.380.2019.005711.

Ухвалою від 24.05.2023, Львівський окружний адміністративний суд задовольнив заяву позивачки про видачу дублікатів виконавчих листів в адміністративній справі № 1.380.2019.005711.

ОСОБА_1 , 08.06.2023 подала заяву на ім`я начальника Личаківського ВДВС, у якій вона просила прийняти до виконання виконавчий документ № 1.380.2019.005711 та додала оригінал виконавчого листа, виданий у справі № 1.380.2019.005711 про зобов`язання ЛМКП «Львівводоканал» розглянути інформаційний запит позивачки від 12.10.2019 вх. № 3-Л-12605-25 та надати відповідь із урахуванням висновків суду.

Старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС Скопом Т.А., 08.06.2023 розглянуто заяву стягувача про примусове виконання рішення суду (виконавчий лист № 1.380.2019.005711) про зобов`язання ЛМКП «Львівводоканал» розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 12.10.2019 вх. № 3-Л-12605-25 та надати відповідь із урахуванням висновків суду. Постановою державного виконавця від 08.06.2023 відкрито виконавче провадження ВП № 71984429.

Листом № ДВ-8793 від 14.06.2023, ЛМКП «Львівводоканал» повідомило старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Скопу Т.А., що рішення суду від 22.12.2019 у справі № 1.380.2019.005711 виконано. Зокрема, листом від 26.08.2020 № Вих-Вд 8114-20 ЛМКП «Львівводоканал» розглянуло та надало відповідь на інформаційний запит позивачки від 12.10.2019 вх № 3-Л-12605-25, підтвердженням чого є копія відповіді від 26.08.2020 Вих-Вд № 8114-20.

Старший державний виконавець Личаківського ВДВС Скоп Т.А. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2023 ВП № 71984429, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Позивачка, 13.08.2023 звернулася із заявою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження до Личаківського ВДВС, оскільки не отримувала жодних документів стосовно інформаційного запиту від 12.10.2010 вх. № 3-Л-1265-25, щодо якого було винесено судове рішення у справі № 1.380.2019.005711.

Личаківський ВДВС, листом від 23.08.2023 № 34708, повідомив позивачку, що 14.06.2023 на адресу відділу надійшла заява ЛМКП «Львівводоканал» про закриття виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням, оскільки боржником надано відповідь 26.08.2020 на інформаційний запит позивачки від 12.10.2019 вх. № 3-Л-12605-25. На підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII державним виконавцем винесено постанову від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження. Станом на 23.08.2023 немає правових підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Позивачка, 04.09.2023 звернулася із заявою до управління Мін`юсту про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429, у якій просила переглянути винесену постанову від 30.06.2023 та матеріали ВП № 71984429 і скасувати її.

Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції скерувало позивачці лист від 26.09.2023 № Л-1/9/06-19/1371 щодо розгляду її заяви від 04.09.2023, в якому повідомило, що на адресу відділу 14.06.2023 надійшла заява ЛМКП «Львівводоканал» про закриття виконавчого провадження у зв`язку з тим, що надано відповідь 26.08.2020 на інформаційний запит позивачки від 12.10.2019 вх. № 3-Л-12605-25. Державним виконавцем, 30.06.2023, відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Станом на 26.09.2023 немає правових підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Вважаючи протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429 від 30.06.2023, а також вважаючи протиправними дії Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо розгляду її заяви від 04.09.2023, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 129-1 Конституції України установлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення повинно бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження та регулюються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1404-VIII).

Згідно статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону № 1404-VIII, відповідно до частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

За приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

Аналіз наведених норм права, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 21.08.2024 справа № 240/27324/23 та від 18.09.2024 справа № 240/26091/23.

Спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 22.12.2019 у справі № 1.380.2019.005711, зокрема, зобов`язав ЛМКП «Львівводоканал» розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 12.10.2019 вх. № 3-Л-12605-25 та надати відповідь із урахуванням висновків суду. Старший державний виконавець Личаківського ВДВС Скоп Т.А., розглянувши заяву стягувача про примусове виконання рішення суду, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71984429. ЛМКП «Львівводоканал» листом № ДВ-8793 від 14.06.2023 повідомило державного виконавця про виконання рішення суду у вказаній справі, шляхом надання відповіді позивачці на її інформаційний запит від 12.10.2019 вх № 3-Л-12605-25 листом від 26.08.2020 № Вих-Вд 8114-20 із додатками (копіями документів на 261 аркуші). На підтвердження виконання рішення суду боржник надав копії листа від 26.08.2020 Вих-Вд № 8114-20, опису вкладення у цінний лист та накладної Укрпошти № 7901706742940, як доказ надсилання ОСОБА_1 запитуваної інформації засобами поштового зв`язку.

Із копії опису вкладення у цінний лист № Вих-Вд 8114-20 від 26.08.2020 вбачається, що в найменуванні предметів відправлення вказано: отримувача - Лутчин Л.М., адреса отримувача: 79014, вул. Козацька, 11А/2, м. Львів, лист № Вих-Вд 8114-20 від 26.08.2020 - оригінал на 4-х аркушах з додатками на 261 аркуші, зазначено відправника - представника ЛМКП «Львівводоканал» Сороку Д.М. та оголошену цінність - 1 (одну) гривню. Також опис містить відбиток штампа Укрпошти та підпис працівника зв`язку. Із копії накладної Укрпошти № 7901706742940 вбачається, що прийнято відправлення від відправника ЛМКЛ «Львівводоканал»; отримувача зазначено ОСОБА_1 (телефон НОМЕР_1 ); вид відправлення: Укрпошта експрес; категорія відправлення: з оголошеною цінністю; вага: 0.9. Також зазначено, що у разі невручення відправлення підлягає поверненню (т. 2 а.с 196).

Із листа АТ «Укрпошта» від 13.05.2025 за вхідним № 8477ел, на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2025, не можливо встановити факт вручення позивачці поштового відправлення № 7901706742940 від 26.08.2020, оскільки інформація щодо його пересилання та вручення відсутня у зв`язку із закінченням установлених строків зберігання таких відомостей. Таким чином, зазначений лист не підтверджує ані вручення поштового відправлення адресату, ані факту повідомлення її про надходження такого відправлення.

Пояснення представників ЛКП «Львівводоканал» у судовому засіданні про те, що підприємство не зверталося до оператора поштового зв`язку щодо повернення неврученого листа № Вих-Вд 8114-20 від 26.08.2020 з додатками на 261 аркуші безпосередньо в 2020-2023 роках (момент виникнення спірних правовідносин) та що такий лист на підприємство не повертався, самі по собі не можуть вважатися доказами належного виконання обов`язку щодо вручення кореспонденції. Водночас, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не було надано жодних документальних підтверджень вручення зазначеного листа позивачці (поштового повідомлення про вручення, розписки адресата, даних трекінгу тощо).

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано враховує послідовну позицію позивачки, яка заперечує як факт отримання поштового відправлення, так і факт отримання повідомлення про його надходження до відділення АТ «Укрпошта». За відсутності доказів протилежного такі заперечення не спростовані матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, підставою для закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання судового рішення в повному обсязі відповідно до виконавчого документа. Закінчення виконавчого провадження з цієї підстави можливе виключно за умови реального, а не формального виконання рішення.

При цьому постанова про закінчення виконавчого провадження повинна бути мотивованою та містити: конкретні обставини, які підтверджують фактичне виконання судового рішення; відомості про спосіб і засоби встановлення такого виконання (результати перевірки, докази, документи тощо).

Аналізуючи наведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі відсутності належної перевірки виконання рішення або за відсутності доказів його фактичного та повного виконання, прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII є передчасним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, державний виконавець, приймаючи постанову від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429, не перевірив фактичне виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.005711 у повному обсязі та не встановив, що зобов`язання боржника виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною судового рішення та мотивами, якими керувався суд, постановляючи це рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що надсилання боржником запитуваної інформації поштовим відправленням саме по собі не може свідчити про фактичне виконання судового рішення за відсутності належних та допустимих доказів вручення цієї інформації позивачці. Матеріали справи не містять підтверджень отримання позивачкою відповідного поштового відправлення або повідомлення її про його надходження, а позивачка послідовно заперечує факт отримання запитуваної інформації. Таким чином, реальний результат виконання судового рішення – доведення інформації до відома позивачки – державним виконавцем не був встановлений.

Відсутність доказів фактичного вручення виключає можливість визнання відповідних дій такими, що відповідають вимогам закону, та підлягає оцінці судом як підстава для задоволення позовних вимог у адміністративній справі в частині визнання протиправними дій та скасування оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, державний виконавець дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.005711, що свідчить про порушення вимог пункту 9 частини першої статті 39, статей 18 та 63 Закону № 1404-VIII.

Отже, дії державного виконавця щодо винесення постанови від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП № 71984429 є неправомірними, а оскаржувана постанова, як така, що прийнята без належної перевірки фактичного та повного виконання судового рішення, підлягає скасуванню.

Окрім наведеного, позивачка вказує і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді цієї справи, а саме про безпідставний її розгляд не у загальному позовному провадженні, а у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Так, частина четверта статті 12 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду) передбачає, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, зокрема:

- щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина шоста указаної норми визначає перелік справ, які законодавчо віднесені до справ незначної складності, зокрема, й щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема:

- щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону, суд апеляційної інстанції вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка просила суд стягнути на її користь відшкодування матеріальної шкоди на суму 20 000 грн та моральної шкоди у розмірі 4 000 000 грн з урахуванням індексу інфляції солідарно з кожного відповідача. Отже, ціна цього позову, перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на дату пред`явлення цього позову до суду першої інстанції - 1 514 000 грн).

Проте, суд першої інстанції, на вказані обставини не звернув уваги та здійснив розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України, однією з обов`язкових підстав для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції є розгляд за правилами спрощеного позовного провадження справи, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.07.2024 у справі № 520/21767/23, який у наведеній справі є релевантними до обставин цієї справи.

Щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дії та рішення начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові щодо нескасування постанови від 30.06.2023 ВП № 71984429 за заявою стягувача ОСОБА_1 від 13.08.2023 неправомірними; визнання дії ЗМРУ МЮ щодо надання відповіді від 26.09.2023 Х-1/9/06-19/1371 в частині розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 04.09.2023 неправомірними, оскільки такого інформаційного запиту не існує; визнання дії Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції неправомірними щодо нескасування постанови від 30.06.2023 про закінчення ВП № 71984429 за заявою стягувача ОСОБА_1 від 04.09.2023, суд апеляційної інстанції вважає, що в їх задоволенні слід відмовити.

Оскільки, відповідно до ст. ст. 5, 245 КАС України належним та ефективним способом захисту та відновленням порушених прав, інтересів позивачки є задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування постанови Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження № 71984429.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування на її користь завданих матеріальних збитків у сумі 20 000 гривень та моральних збитків у сумі 4000000,00 грн з урахуванням індексу інфляції солідарно з кожного з відповідачів, то суд апеляційної інстанції вважає, що такі задоволенню не підлягають з таких мотивів.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

У позовній заяві позивачка зазначила про погіршення стосунків з людьми, не реалізації планів на відпочинок, втрата сну та апетиту, загибеллю матері, як підстави для стягнення моральної шкоди. Однак, позивачкою не зазначено характеру та обсягу страждань, яких вона зазнала внаслідок дій відповідачів, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у її життєвих чи професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я.

Також, позивачкою не наведено причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та необхідністю відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачкою не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди саме в розмірі 4000000,00 грн. Також, не обґрунтовано розміру матеріальної шкоди на суму 20000 грн (не подано саме на заявлену суму чеки, квитанції, інші платіжні документи).

Отже, у цій справі позивачка не обґрунтувала належними та допустимими доказами як самого факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, так і розміру заподіяної матеріальної шкоди.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що саме лише визнання протиправними дій відповідача і зобов`язання його вчинити певні дії не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які в силу ст.ст. 22, 23 ЦК України є підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та не звільняє позивачку від обов`язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог. Крім того, суд апеляційної інстанції, скасувавши оскаржувану постанову Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження № 71984429, відновив виконання державним виконавцем рішення суду. Відтак, оскільки процес виконання рішення суду не завершений, вирішення питання матеріальної та моральної шкоди є передчасним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивачкою такі не понесені, в зв`язку з звільненням її від сплати судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 310, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 380/24240/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження № 71984429.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

В. В. Ніколін

Повне судове рішення складено 22.01.26