Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №460/4634/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/4634/25 пров. № А/857/49198/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі за його позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови,

суддя у І інстанції Нор У.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 06 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

12.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – ГУ ПФУ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати неправомірними дії Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови у виконавчому провадженні №74777851 про накладення штрафу в сумі 10200 грн від 28.02.2025 та скасувати таку постанову.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі №460/4634/25 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи докази не дають підстав вважати, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 у справі №460/17462/23 виконана. Судом не встановлено поважних причин невиконання рішення суду та жодних порушень процедури передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з приводу винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 28.02.2024.

Таким чином, суд дійшов висновку, що постанова від 28.02.2025 у виконавчому провадженні №74777851 про накладення штрафу на боржника у розмірі 10200 грн прийнята державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України “Про виконавче провадження”, а відтак позовна заява не підлягає задоволенню.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке просило таке скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що пенсійним органом призначено позивачу пенсію в разі втрати годувальника з 09.02.2023, про що свідчить протокол призначення пенсії. Розмір пенсії становить 8049,25 грн та виплачено в основний період виплати пенсії. Доплата за період з 09.02.2023 по 31.05.2025 року становить 215 029,06 грн, що підтверджується розрахунком на доплату. Сума доплати буде виплачена після виділення коштів на ці цілі з Державного бюджету України, оскільки статтею 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що виплата пенсій забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Учасники, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №460/17462/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дій ГУ ПФУ протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №460/17462/23 скасовано та її позов задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Зобов`язано ГУ ПФУ призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 09.02.2023 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 18.03.2024.

На виконання вказаного судового рішення 10.04.2024 бкло видано виконавчі лист, стягувачем за якими є ОСОБА_1 , а боржником – ГУ ПФУ.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олійник А. від 03.06.2024 відкрито виконавче провадження № 74777851 з виконання виконавчого листа № 1 виданого у справі №460/17462/23 та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

17.09.2024 у межах виконавчого провадження №74777851 було надіслано на адресу ГУ ПФУ вимогу державного виконавця №24203 якою той вимагає негайно надати інформацію щодо виконання рішення №460/17462/23 з підтверджуючими документами.

У зв`язку із надходженням заяви стягувача про невиконання рішення суду по справі №460/17462/23 19.11.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олійник А. винесено постанову про накладення штрафу в сумі 5100,00 грн.

У постанові державний виконавець вказав: “17.09.2024 державним виконавцем прийнято та скеровано до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вимогу державного виконавця якою зобов`язано боржником, надати інформацію щодо виконання вищезазначеного рішення з наданням підтверджуючих документів. Проте станом на 19.11.2024 відповіді на вимогу від боржника не надходило”.

03.12.2024 державним виконавцем повторно прийнято та скеровано вимогу державного виконавця про надання інформації щодо виконання рішення суду, якою роз`яснено боржнику, що невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

28.02.2025 винесено постанову про накладення на боржника штрафу на користь держави у розмірі 10200 грн, якою зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 днів. Одночасно у даній постанові зазначено, що відповідно до листа від 18.02.2025, який надійшов до відділу від боржника за №1700-0802-5/9923, рішення суду не виконано.

Вважаючи таку постанову протиправною, ГУ ПФУ звернулося до суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як передбачено пунктами 1, 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (абзац 1 частини 4 статті 18 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону № 1404-VІІІ сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктами 1 та 6 частини 5 статті 19 Закону № 1404-VІІІ визначено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (абзац 1 частини 6 статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

Як передбачено частиною 2 статті 63 Закону № 1404-VІІІ, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Таким чином, виходячи з наведених норм, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Як слідує з матеріалів справи, а саме з виконавчого листа №460/17462/23, виданого 10.04.2024 Рівненським окружним адміністративним судом, на ГУ ПФУ покладено обов`язок призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 09.02.2023 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Разом із тим, станом на дату винесення постанови про накладення штуфу (28.02.2025) рішення суду залишилося невиконаним, оскільки позивачем не було надано державному виконавцю доказів призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з 09.02.2023.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що і до апеляційної скарги таких доказів скаржником також не надано.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі №460/4634/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 22 січня 2026 року.