Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №260/5488/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 січня 2026 р.

Справа: №260/5488/24

Суддя: Ніколін Володимир Володимирович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5488/24 пров. № А/857/8229/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Ніколіна В.В.,

суддів – Заверухи О.Б., Матковської З.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року (суддя – Гебеш С.А., м. Ужгород) у справі № 260/5488/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року, ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1), Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 2), в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області стосовно не зарахування періоду роботи, зазначеного в архівних довідках №11, 12, 13, 14 від 12.04.2016 року до страхового стажу ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області №084650011628 від 06.08.2024 року про відмову їй в призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, зазначених в архівних довідках №11, 12, 13, 14 від 12.04.2016 року та здійснити перерахунок стажу з урахуванням зарахованих періодів роботи.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 06 серпня 2024 року №084650011628. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи, зазначений в архівних довідках від 12.04.2016 року №11, №12, №13, №14, виданих Семенівською сільською радою Мелітопольського району Запорізької області та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач 2, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що надані позивачем довідки не є належним доказом, тому не можуть сприйматись як доказ у справі. Відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування стажу. Зазначає, що у відповідності до чинного законодавства Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не має повноважень на вчинення будь-яких інших дій з приводу пенсійного забезпечення позивача, у тому числі і за рішенням суду, оскільки останній не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.07.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності документи ОСОБА_2 розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, рішенням якого 06.08.2024 № 084650011628 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком. Вказане рішення мотивоване тим, що страховий стаж особи становить 13 років 11 місяців 2 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не взято до розрахунку періоди роботи в колгоспі згідно архівних довідок №11, 12, 13, 14 від 12.04.2016 року, оскільки ім`я та по батькові скорочено. Періоди роботи можливо зарахувати до страхового стажу після перевірки довідок.

Вважаючи рішення відповідача щодо відмови в призначення пенсії протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.

Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

До набрання чинності Законом № 1058-ІV (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом встановлено, що трудова книжка позивачки містить записи в якій починаються з 2016 року.

Разом з тим позивачка подала в пенсійний орган також і архівні довідки видані Семенівською сільською радою Мелітопольського район Запорізької області на ім`я ОСОБА_1 від 12.04.2016 №11, 12, 13, 14.

Із змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 06.08.2024 №084650011628 вбачається, що позивачу до страхового стажу не зараховано період за архівними довідками від 12.04.2016 №11, 12, 13, 14, оскільки в довідках ім`я та по батькові вказано скорочено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що із змісту вказаних довідок вбачається, що прізвище ім`я та по батькові позивачки ОСОБА_1 у деяких випадках вказано скорочено, а саме: ОСОБА_3 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції правильно зазначив, що право особи на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування конкретних документів, оскільки збереження таких відомостей не може контролюватись самим пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх некоректне заповнення чи взагалі їх відсутність.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.

Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в архівних довідках позивача.

Колегія суддів зазначає, що пенсійним органом не надано доказів того, що позивач не працював або її періоди роботи не відповідають дійсності, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Враховуючи правильні висновки суду першої інстанції про протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що незважаючи на те, що у позивача не збереглася трудова книжка із записами за період роботи у колгоспі «Путь Ленина» та КСП «Колос, остання підтвердила такий стаж відповідними архівними довідками, а тому такий період повинен бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 . Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.08.2024 №084650011628 про відмову в призначені пенсії прийняте без урахуванням вищевказаних обставин, є таким, що прийняте всупереч нормам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Так, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу період роботи позивачки, зазначені в архівних довідках від 12.04.2016 року №11, №12, №13, № 14, виданих Семенівською сільською радою Мелітопольського заводу Запорізької області

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо позовних вимог про зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах після зарахування спірних періодів до страхового стажу, то колегія суддів зазначає таке.

Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за результатами розгляду її заяви рішенням від 06 серпня 2024 року №084650011628, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Так, заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за результатом її розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.

Тож дії зобов`язального характеру щодо зарахування страхового стажу та повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, тобто Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі № 260/5488/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua