Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №380/15041/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/15041/24 пров. № А/857/28535/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Братичак У.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - НОМЕР_2 прикордонний загін, в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову НОМЕР_2 прикордонного загону виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при переведенні його в іншу військову частину та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при переведенні в іншу частину за весь період такої затримки, а саме : з 01.07.2022 по 23.06.2024, але не більше, ніж за повних 6 місяців у сумі 452272,74 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що той факт, що його було переведено до іншого місця служби не знімає з відповідача відповідальності провести фактичний розрахунок з ним з належного йому грошового забезпечення, оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцю здійснюється виключно тією і виключно у тій частині, в якій він проходить військову службу до моменту виключення зі списків особового складу.

Відповідачем подано клопотання, у якому він просить суд апеляційної інстанції зупинити провадження у справі до часу набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 440/6856/22.

Позивач подав додаткові пояснення у справі та зазначив, що підстави для зупинення апеляційного провадження по цій справі, на які посилався відповідач, вже відпали.

Колегією суддів встановлено, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду 06.12.2024 по справі №440/6856/22 ухвалив постанову, якою касаційну скаргу Полтавської міської ради задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023 по справі №440/6856/22 скасував, а справу №440/6856/22 направив на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Вказана постанова Верховного Суду набрала законної сили, є остаточною та не оскаржується.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цій справі відсутні підстави для задоволення клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 440/6856/22.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу за контрактом, що не заперечується сторонами.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №92-ОС від 17.03.2022 позивача було зараховано в списки особового складу загону та на всі види забезпечення.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №230-ОС від 24.05.2022, позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 з 24.05.2022.

Листом відповідача №11/7934-23-Вих від 15.05.2023 повідомлено, що позивач, після вибуття до НОМЕР_3 прикордонного загону, був залишений на фінансовому забезпеченні у НОМЕР_2 прикордонному загоні.

У подальшому, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі №380/12792/23 апеляційні скарги ОСОБА_1 та НОМЕР_2 прикордонного загону задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 по справі №380/12792/23 скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова №168), за період з 08.04.2022 по 07.05.2022, в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену п.1 Постанови №168, за період з 08.04.2022 по 07.05.2022, в розрахунку до 100000,00 грн на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період, визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за червень 2022 у сумі 52860,40 грн та зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за червень 2022 року у сумі 52860,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного судового рішення, 23.06.2024 відповідач сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 120448,52 грн з коментарем : грошове забезпечення за червень 2022 року та додаткова винагорода за період з 08.04.2022 по 07.05.2022, що підтверджується випискою по надходженням на картку, наявною в матеріалах справи.

Позивач звертався до відповідача зі заявою від 15.06.2024, у якій зокрема просив виплатити йому компенсацію середнього заробітку за період з 01.07.2022 по дату фактичної виплати заборгованості, однак листом №09/К-7788/10976 від 06.07.2024, НОМЕР_2 прикордонний загін відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку за затримку розрахунку з посилання на відсутність для цього підстав.

Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення, відповідачем у день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення не проведена, то відповідно до ст.117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 01.07.2022 по 23.06.2024. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не звільнявся з органів Державної прикордонної служби України і відповідно відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день виключення зі списків та всіх видів забезпечення, оскільки в даному випадку відбулося переміщення позивача з однієї військової частини, для подальшого проходження служби в іншій військовій частині з 24.05.2022. Отже, факти цієї справи не відповідають гіпотезі ч.1 ст.117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України №1115/2009 від 29.12.2009 (далі - Положення №1115/2009) передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

Згідно п.293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно ч.1 ст.26 Закону №2232, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється : а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно п.121 Положення №1115/2009, вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.

Пунктом 123 Положення №1115/2009 передбачено, що військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.

Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків : неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.

Переміщення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на іншу посаду у зв`язку зі службовою необхідністю чи за станом здоров`я здійснюється за рішенням командування без згоди військовослужбовця в разі відповідно службової необхідності або наявності медичного висновку про доцільність використання військовослужбовця на інших посадах або в іншій місцевості.

Відповідно до п. 46 Положення №1115/2009, у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.

Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами.

При цьому, в останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Аналіз положень ст.ст.116, 117 КЗпП України свідчить про те, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а не переведенні або переміщенні.

Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

Як видно з матеріалів справи, позивач не звільнився з органів Державної прикордонної служби України і відповідно відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день виключення зі списків та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , оскільки в даному випадку відбулося переміщення позивача з НОМЕР_2 прикордонного загону для подальшого проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 24.05.2022.

Таким чином, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст.ст.116, 117 КЗпП України, оскільки позивача було переміщено на посаду до іншої військового формування для подальшого проходження служби і, відповідно, не звільнено з військової служби.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року по справі №380/15041/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук