Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №380/7695/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7695/25 пров. № А/857/18180/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну ОСОБА_1 ,

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (суддя – Сидор Н.Т., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №380/7695/25 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради,

про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача Львівської міської ради, в якому просила: зобов`язати відповідача визнати право постійного користування земельною ділянкою №14 площею 0,1 га, що знаходиться в м. Львові по вул. Абхазькій в споживчому кооперативі «Геофізик», з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва з координати кутів повороту в СК 63:

№ХY

15 518 846,791 339 344,72

25 518 819,871 339 342,69

35 518 828,351 339 306,63

45 518 855,381 339 307,50

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З цією ухвалою суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між фізичною особою із суб`єктом владних повноважень щодо його дій чи бездіяльності. Тому вважає апелянт, що її спір з Львівською міською радою належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 22.04.2025 та прийняти рішення про передачу справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункт 2 ч.1 ст.4 КАС України передбачає, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Отже, право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз змісту наведених вище правових норм свідчить, що при розгляді адміністративної справи обов`язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб`єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб`єкт владних повноважень.

Водночас, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб`єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

При цьому, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, спір, у якому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (дію чи бездіяльність) не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, а прийняте відповідачем рішення (дія чи бездіяльність), стосувалось прав іншої особи, а не позивача.

Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством.

Колегія суддів враховує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2020 у справі №640/20032/18.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Колегія суддів враховує, що із матеріалів адміністративної справи та змісту позову видно, що спір у справі, що розглядається, зумовлений неможливістю, на переконання позивача, зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою.

Тобто, позовні вимоги в цій справі пов`язані із вирішенні судом питання щодо поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.

Судом першої інстанції зазначено, що стаття 152 ЗК України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Також судом вірно враховано, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.

Встановивши зміст і характер спору за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірні правовідносини не пов`язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про наявність у позивача права на користування земельною ділянкою.

Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний спір у справі не є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги вказаного висновку суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції при прийнятті оскарженої ухвали від 22.04.2025 року про відмову у відкритті провадження не було допущено порушення норм процесуального права, що регулюють питання підсудності адміністративних справ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржена ухвала суду від 22.04.2025 року про відмову у відкритті провадження винесена за результатами повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №380/7695/25 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська