Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №380/11269/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/11269/25 пров. № А/857/36393/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (головуючий суддя Коморний О.І., м. Львів) у справі №380/11269/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

05.06.2025 позивач ( ОСОБА_2 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 27 травня 2025 року № 134550016387 про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», п. п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 20 травня 2025 року.

Позов обґрунтовує тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за віком. 20 травня 2025 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії державного службовця, оскільки вважає, що має на це право. На думку позивача, він відповідає всім критеріям, встановленим пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (Закон № 889), а саме: на 01 травня 2016 року мала понад 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, а на момент звернення досяг необхідного віку та має достатній страховий стаж (понад 41 рік). Позивач стверджує, що відповідач протиправно не зарахував до його стажу державної служби періоди роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, зокрема з 04 липня 2001 року по 07 липня 2014 року та з 15 червня 2015 року. Посилаючись на сталу практику Верховного Суду, позивач наполягає, що періоди роботи на посадах в органах місцевого самоврядування мають зараховуватися до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (Закон № 3723).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 27 травня 2025 року № 134550016387 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», п. п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії - з 20 травня 2025 року.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до пункту 8 Розділу XI Закону № 889 стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідач вважає, що час роботи в органах місцевого самоврядування може бути зарахований до стажу державної служби лише до 04 липня 2001 року – дати набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Після цієї дати, на думку відповідача, посадові особи органів місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди їхньої роботи не можуть бути враховані до стажу державної служби в розумінні пунктів 10 та 12 Закону № 889. На підставі такого тлумачення апелянт дійшов висновку, що стаж державної служби позивачки становить лише 05 років 07 місяців 10 днів, що є недостатнім для виникнення права на пенсію державного службовця. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20 травня 2025 року позивач, реалізуючи своє право на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком як державному службовцю на підставі статті 37 Закону № 3723. Разом із заявою подано пакет документів, зокрема копію трудової книжки та довідки про заробітну плату № 9 від 15.05.2025 та № 8 від 15.05.2025.

На виконання Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління ПФУ № 22-1, заява позивача опрацьована за принципом екстериторіальності, внаслідок чого її розгляд здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви та доданих документів, відповідач прийняв рішення №134550016387 від 27 травня 2025 року, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії державного службовця. Мотивом відмови стало те, що, на думку відповідача, стаж державної служби позивача становить лише 05 років 07 місяців 10 днів, що є недостатнім для виникнення права на пенсію відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 (необхідно не менше 20 років стажу станом на 01.05.2016). Такий висновок пенсійний орган обґрунтував тим, що періоди роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001 не підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із записами у трудовій книжці Позивача, його трудова діяльність на посадах, що є предметом спору, включає такі періоди:

- робота на посадах у Фонді комунального майна Львівської міської ради з 10.12.1993 по 30.06.1998;

- робота на посадах посадової особи місцевого самоврядування у структурних підрозділах Львівської міської ради та Сихівської районної адміністрації м. Львова з 24.03.1999 по 07.07.2014 та з 15.06.2015. 01 березня 1995 року Позивачка прийняла Присягу державного службовця, а в подальшому – Присягу посадової особи місцевого самоврядування, їй присвоювалися відповідні ранги.

Таким чином, предметом спору у даній справі є правомірність рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в призначенні пенсії, а ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню судом, є правильність обчислення стажу державної служби, а саме – чи підлягають зарахуванню до такого стажу періоди служби в органах місцевого самоврядування після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 01 травня 2016 року набув чинності Закон № 889, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України № 3723 від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» (Закон № 3723).

Після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 вік і страховий стаж.

Всі ці умови наявні у позивача на час звернення за призначенням пенсії відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899, а саме: а) стаж державної служби понад 20 років, б) страховий стаж понад 41 рік; в) вік - 63 роки.

Водночас, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких в осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723. Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, - визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відтак, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 899 передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Окрім цього, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 687/545/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17.

Механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 (Порядок № 229).

Згідно пункту 6 Порядку № 229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889.

Приписами пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1994 року № 239 «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців (Порядок № 239).

Пунктом 1 Порядку № 239 передбачено, що посади працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів відносяться до сьомої категорії - посади радників, консультантів, спеціалістів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; спеціалістів апаратів виконкомів районних у містах, міських Рад міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів та інші прирівняні до них посади.

Окрім цього, відповідно до пункту 4 Порядку № 229, до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Тобто, як Порядок № 283, так і чинний Порядок № 229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Згідно ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

04 липня 2001 року набрав чинності Закон України від 07 червня 2001 року № 2493 «Про службу в органах місцевого самоврядування» (Закон № 2493).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2493 передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року, прийнятій у справі № 351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889 положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України «Про державну службу» № 889 та пункту 4 Порядку № 229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.

Відтак, викладені обставини вказують на безпідставність доводів апелянта про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 607/9429/17 Верховний Суд дійшов до аналогічних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 10 грудня 1993 року по 30 червня 1998 року працював на посадах державного службовця Фонду комунального майна Львівської міської ради, 01 березня 1995 року позивач прийняв присягу державного службовця, з 24 березня 1999 року по 07 липня 2014 року та з 15 червня 2015 року працює на посадах державного службовця (посадової особи органів місцевого самоврядування) у структурних підрозділах Львівської міської та Сихівської районної адміністрації м. Львова.

Отже, апеляційний суд погоджується з судом першої щодо наявності правових підстав для переведення позивачки з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058 на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723, з урахуванням п. п. 10, 12 Прикінцевих положень Закону № 889.

Порядок призначення пенсії за віком, відповідно до Закону № 889 визначено Порядком призначення пенсії деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 14 вересня 2016 року (Порядок № 622).

Згідно п. 3 Порядку № 622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом № 889 не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають, зокрема, чоловіки, які досягли 62 років.

Тобто, на час звернення до відповідача позивач досяг визначеного віку, набув понад 41 рік страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

До заяви про призначення пенсії відповідно до Закону № 3723 позивач долучив довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року.

Частиною 1 ст. 1 Закону України від 24 березня 1993 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788 «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до ст. 41 Закону № 1058 до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії, оскільки як перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, а саме, за наведених обставин - ст. 41 Закону № 1058.

Постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 14 вересня 2016 року (зі змінами) затверджено форми довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, працювала у державному органі, який не провів класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд).

Згідно з довідками про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, виданими позивачці, на всі види оплати праці нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Із зазначених довідок вбачається, що вони складені за відповідною формою, видані належним державним органом, їх зміст відображає всі належні складові оплати праці.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», п. п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії - з 20 травня 2025 року.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 380/11269/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар