Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №461/6127/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 461/6127/25 пров. № А/857/38849/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Носа С.П.,

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Плесак М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року у справі №461/6127/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

суддя(і) у І інстанції Мисько Х.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 09 вересня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся у Галицький районний суд міста Львова з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області (далі – УПП у Львівській області), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі – ДПП НП України), в якому просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5239082 від 16.07.2025 про його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 16.07.2025 о 17 год. 16 хв. поліцейським 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП у Львівській області капралом поліції Кучеренком Дмитром Максимовичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5239082 від 16.07.2025, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Позивач вважає таку постанову незаконною посилаючись на відсутність доказів вчинення ним вказаного правопорушення.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, який просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у оскаржуваній постанові відсутні належні та достатні відомості, що підлягають обов`язковому зазначенню відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП, що свідчить про істотне порушення процесуальних вимог при винесенні постанови. Зокрема, відсутні будь-які посилання на технічний засіб фіксації правопорушення, не вказано його марку, модель, серійний номер або інші ідентифікаційні ознаки, не зазначено, що правопорушення взагалі було зафіксоване за допомогою фото- або відеозасобів, що викликає сумніви у правомірності притягнення особи до відповідальності за фактом, який не був належно задокументований в межах адміністративного провадження. При цьому, суд обмежився формальним підходом, не перевірив, чи містила постанова всі обов`язкові реквізити, зокрема, інформацію про технічний засіб, яким здійснювалася фіксація правопорушення, не встановив, чи здійснювалась така фіксація взагалі, та не з`ясував, чи були надані додатки, які підтверджують факт правопорушення.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що постановою поліцейського 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП у Львівській області капрала поліції Кучеренка Д.М. серії ЕНА №5239082 від 16.07.2025 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованому не в автоматичному режимі ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП.

З вказаної постанови серії ЕНА №5239082 від 16.07.2025 вбачається, що 16.07.2025 о 16 год. 58 хв. за адресою: м. Львів, вул. Єрошенка - Джерельна, водій транспортного засобу марки «Mercedes – Benz G450D», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не увімкнув правий покажчик повороту при повороті праворуч та в ході перевірки документів була виявлена відсутність страхового полісу обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності, чим порушив пункт 9.22 «б» Правил дорожнього руху України (далі – ПДР).

Не погодившись з прийнятою щодо нього постановою, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до пункту 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктами 2.1 а), б), ґ) ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса.

Згідно пункту 2.4 а) ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Вимогами пункту 9.2 б) ПДР передбачено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Оцінюючи надані відповідачем докази, апеляційний суд встановив, що при здійснені повороту праворуч на вул. Єрошенка – Джерельна у м. Львові, водій транспортного засобу марки «Mercedes – Benz G450D », д.н.з. НОМЕР_1 не подав сигнал світловими покажчиками повороту відповідного напрямку, чим порушив пункт 9.2 «б» ПДР.

Такий факт порушення позивачем пункту 9.2 «б» ПДР підтверджується відеозаписом наявним в матеріалах справи.

Окрім того, з відеозаписів камери встановленої на патрульному автомобілі та відеозаписів портативного відеореєстратора поліцейського вбачається, що після зупинки транспортного засобу марки «Mercedes – Benz G450D », д.н.з. НОМЕР_1 за кермом такого перебував саме позивач ОСОБА_1 . При цьому, поліцейський, який підійшов до водія, представився, назвав причину зупинки транспортного засобу, роз`яснив водію його права.

Також з даного відеозапису видно, що на вимогу працівників поліції пред`явити поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ОСОБА_1 повідомив про відсутність такого.

Крім того, інспектор під час розгляду справи ознайомив ОСОБА_1 із вимогами ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП внаслідок чого останній скористався послугами адвоката, при цьому жодних клопотань, додаткових пояснень як від позивача так і від адвоката не надходили.

Суд погоджується з доводом суду першої інстанції, що представлений відповідачем відеозапис є доказом в адміністративній справі відповідно до статті 251 КУпАП, оскільки такий безпосередньо свідчить про наявність чи відсутність правопорушення.

Щодо покликання позивача в апеляційній скарзі, що в оскаржуваній постанові відсутні відомості про відеозапис та про технічний засіб, яким здійснено відеофіксацію порушення ПДР, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги, оскільки такі не спростовують факт порушення позивачем правил пункту 9.2 «б» ПДР.

Щодо доводів позивача про допущення відповідачем порушень процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд звертає увагу, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення про правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

При цьому, доводи скаржника, на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь з метою уникнення встановленої законом відповідальності за вчинене правопорушення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2025 року у справі №461/6127/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 21.01.2026