Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №240/6808/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/6808/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

22 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 року № 1911 про відмову в наданні позивачу довідки про вартість неотриманого речового майна, що належало йому до видачі станом на 06.02.2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію вартості неотриманого речового майна станом на 06.02.2024 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 – 2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.02.2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.02.2024 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у наданні позивачу інформації щодо індексації грошового забезпечення, що нараховувалось у період з 19.11.2019 року по день звільнення, з урахуванням відрахувань, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 19.11.2019 по 06.02.2024 року з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що станом на день прийняття наказу від 06.02.2024 року про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за неотримане речове майно та не видав довідку про розмір компенсації вартості за неотримане речове майно, а також не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2022 роки та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 19.11.2019 по 06.02.2024 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого під час проходження військової служби речового майна та невиплаті грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно на день звільнення з військової служби;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 – 2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.02.2024 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.02.2024 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.11.2019 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 06.02.2024 року, з урахуванням Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", абзаців четвертого - шостого пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.11.2019 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 06.02.2024 року, з урахуванням Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", абзаців четвертого - шостого пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Щодо клопотання Військової частини НОМЕР_1 щодо залучення до участі у справі у якості співвідповідача Військової частини НОМЕР_2 (у суді першої інстанції вказане клопотання не заявлялось), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Частиною 1 ст.52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

В силу ч.6 ст.48 КАС України після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Відповідно до ч.7 ст.48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що допустити заміну належної сторони або залучити до участі співвідповідача у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, а можливості залучити до участі співвідповідача судом апеляційної інстанції положеннями КАС не передбачено.

Отже, враховуючи, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції здійснювати залучення до участі у справі другого відповідача, клопотання Військової частини НОМЕР_1 щодо залучення до участі у справі у якості співвідповідача Військової частини НОМЕР_2 задоволенню не підлягає.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2019 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі ТВО Військової частини НОМЕР_2 було укладено контракт на проходження військової служби строком на три роки.

Згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира військової частини від 06.02.2024 року № 37- РС, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.02.2024 року.

Зазначений наказ не містить інформації про суму грошової компенсації за належне позивачу до видачі речове майно, а також відомостей щодо отримання додаткових відпусток як учаснику бойових дій у 2019 – 2022 роках або виплати компенсації у разі їх ненадання. Так само він не містить інформації щодо виплати індексації грошового забезпечення.

З метою отримання довідки про вартість належного, але не отриманого речового майна протягом проходження військової служби, нарахування грошової компенсації за невикористані у 2019- 2022 роках щорічні додаткові відпустки як учаснику бойових дій, а також отримання довідки про розмір грошового забезпечення, яке нараховувалось йому за період з 19.11.2019 по 04.02.2024 рік; інформації щодо індексації грошового забезпечення, що нараховувалось з 19.11.2019 року; довідки про суму грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого при звільненні, позивач 27.02.2024 року звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Однак, листом від 05.03.2024 року № 1911 відповідач повідомив позивача про те, що:

- виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців у 2023 році була призупинена і відновлена лише у 2024 році;

- для виплати компенсації додаткової відпустки за 2019 – 2022 роки йому необхідно надати інформацію з усіх попередніх місць служби від часу укладення контракту у 2019 році;

- грошова компенсація за неотримане речове майно відповідно до наказу Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306 "Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232" виплачується військовослужбовцям військової служби за контрактом, які прослужили від 5-ти років.

Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-XII) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII в редакції, чинній на день звільнення позивача, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція № 232).

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції № 232 основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

Також пунктом 10 чинної на день звільнення позивача з військової служби "Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період", затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 жовтня 2016 року №1132, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2016 року за №1536/29666, встановлено, що речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджено "Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі - Порядок №178).

За приписами пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Пункт 3 Порядку №178 визначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

- звільнення з військової служби;

- загибелі (смерті) військовослужбовця;

- переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку № 178 закріплено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.01.2021 року у справі № 200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, як військовослужбовець звільнений у відставку.

Згідно з матеріалами справи позивач 27.02.2024 року звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив у зв`язку зі звільненням з військової служби надати довідку про вартість неотриманого речового майна, що належить до видачі йому за весь період служби.

Проте, станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини компенсація за неотримане речове майно не виплачена, відповідач довідку про вартість речового майна, що належить до видачі не видав, не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно і на звернення позивача.

Щодо доводів відповідача, що позивачу не підлягає відшкодування грошової компенсації за невикористане речове майно через відсутність календарної вислуги більше 5 років, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що наказом Міністерства оборони України від 12.11.2020 року № 413 "Про затвердження Змін до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період та Змін до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період", який набрав чинності 19.02.2021 року, зокрема, виключено абзац десятий пункту 4 Розділу ІІІ наведеної Інструкції.

Отже, на момент прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2024 року № 81 про виключення зі списків солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 відповідна норма не була чинною, а тому посилання відповідача на неї є неправомірним.

Щодо доводів апелянта, що ОСОБА_1 не звертався до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, відповідно Військова частина НОМЕР_1 не відмовляла останньому, таким чином право позивача у даних правовідносинах не є порушеним, колегія суддів зазначає, що зазначене, відповідно до листа від 05.03.2024, вказані обставини не були підставою для відмови у виплаті позивачу компенсації за речове майно, а також вони не досліджувались судом першої інстанції оскільки не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за все неотримане речове майно, на яке він набув право під час проходження військової служби.

Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 – 2022 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, колегія суддів зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено, що статус позивача як учасника бойових дій підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 08.04.2016 року.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі – Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 зазначив, що, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

У Витязі з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2024 року № 81, зазначено, що додаткова відпустка як учасника бойових дій, відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ, за 2023 та 2024 роки не використана, виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 календарних діб. Іншої інформації, зокрема, щодо використання або невикористання позивачем додаткових відпусток від часу укладення контракту до 2023 року зазначений наказ не містить.

Виходячи із змісту листа відповідача від 05.03.2024 року № 1911, додаткові відпустки позивачу за цей період не надавались, компенсація за невикористані дні відпустки не виплачувалась.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551-XII з 2019 року (року укладення контракту) по 2022 рік.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 року залишила без змін зазначене рішення Верховного Суду. У постанові ВП Верховного Суду також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.

Отже, позивачеві, який не використав щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2022, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні такої відпустки.

Вимога відповідача у листі від 05.03.2024 року щодо надання інформації з усіх попередніх місць служби за вказаний період часу, де повинно бути зазначено, чи надавалась відпустка чи виплачувалась грошова компенсація за зазначений вид відпустки, а також надання інформації з Пенсійного фонду про місце роботи позивача у 2019 році до призову на військову службу, як умова для виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, є необґрунтованою та безпідставною.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України", затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року № 280, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 року за № 1407/38743, організація обліку військовослужбовців та працівників в Міноборони, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, органі управління Державної спеціальної служби транспорту, бригадах, полках, окремих батальйонах, підрозділах охорони, органах забезпечення, навчальному центрі, закладах, підприємствах та установах, що входять до її складу, покладається в органах управління, військових частинах, установах - на начальників штабів, а там, де вони штатом не передбачені, - на їх командирів (начальників).

Виходячи із основних завдань обліку особового складу, закріплених положеннями розділу І цієї Інструкції, а також вимог до складання та ведення особових справ осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, що встановлені розділом ІІІ Інструкції, служба персоналу відповідача уповноважена надсилати відповідні запити до органів управління, військових частин, установ, де проходив військову службу позивач.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток за період з 2019 по 2022 роки.

Стосовно вимоги позивача щодо здійснення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 19.11.2019 по 06.02.2024 року з урахуванням абзаців 4 – 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом № 1282-ХІІ.

У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 затверджено "Порядок проведення індексації грошових доходів населення" (далі - Порядок №1078). Цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників (п. 1 Порядку №1078).

Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Як передбачено абзацом 4 пункту 5 Порядку № 1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 встановлює, що до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців.

Матеріали справи не містять відомостей, що позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 19.11.2019 року (дати укладення контракту) й до дня звільнення.

Отже, вимога позивача щодо здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення є правомірною.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу в період з 19.11.2019 по 06.02.2024 року повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, за періоди з 19.11.2019 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 06.02.2024 року.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.