Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №120/3939/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3939/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

22 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Нечко Я.O.,

представника позивача - Москаленко О.В.

представника відповідача - Дубіцької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Черкаській області, Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 27.09.2024 за №№ 0331920705 та № 0331980705.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційних скарг апелянти посилаються на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач направив на адресу апеляційного суду відзиви на апеляційні скарги Головного управління ДПС у Вінницькій області та Головного управління ДПС у Черкаській області.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізична особа-підприємець зареєстрований з 28.05.2024 та з 29.05.2024 є платником єдиного податку. Основний вид господарської діяльності позивача згідно з КВЕД: "47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах".

На податковому обліку позивач перебуває у ГУ ДПС у Вінницькій області за адресою: м. Вінниця, вул. Бучми, 233. Разом з тим, відповідно до договору суборенди № 3107 від 11.07.2024 та повідомлення форми 20-ОПП від 11.07.2024 позивач провадить свою господарську діяльність через відділ магазину "Yabluka" за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 208/1, ТРЦ "Любава".

Відповідно до п.п. 80.2.2, п. 80.2 ст. 80 ПК України, наказу ГУ ДПС у Черкаській області від 20.08.2024 № 1897-п, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС y Черкаській області від 20.08.2024 за №3196/23-00-07-07-01, №3195/23-00-07-07-01, №3190/23-00-07-07-01 головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Черкаській області Хоменком І.В. та заступником начальника цього ж відділу Сотуленком А.М. проведена фактична перевірка у магазині, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з метою контролю за дотриманням вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, відображення обов`язкових реквізитів в розрахункових документах та фіскальних звітах, наявності документів, що підтверджують походження товарів, регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі забезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, дотримання роботодавцем законодавства про укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за місцем фактичного здійснення діяльності.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки № 10618/23-00-07-07-01/ НОМЕР_1 від 30.08.2024, згідно з яким позивач допустив порушення вимог:

- пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" а саме: здійснюється платником реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надано під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходились у місці продажу (господарському об`єкті), на загальну суму товарів за цінами реалізації – 1830279,00 грн;

- пункту 85.2 ст. 85 ПК України, а саме: платником податків на запит контролюючого органу не надано документів, які стосуються предмету перевірки.

Крім того, перевіркою зафіксовано порушення вимог ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України, а саме допущення працівника до роботи без оформлення з ним трудових відносин.

27.09.2024 на підставі матеріалів вищезазначеного акту перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення:

- № 0331920705, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано фінансові санкції у розмірі 1830279,00 грн за порушення п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг". При цьому сума штрафу розрахована виходячи з вартості товарів, що реалізуються, не облікованих за місцем продажу;

- № 0331980705, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1020,00 грн за порушення п. 85.2 ст. 85 ПК України за ненадання контролюючому органу документів при здійсненні податкового контролю.

Не погоджуючись з правомірністю вказаних дій та рішень контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

За результатом судового розгляду справи, суд першої інстанції, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідача та третьої особи.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80);

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80);

- неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80);

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80).

Судом встановлено, що наказом ГУ ДПС у Черкаській області від 20.08.2024 № 1897-п призначено фактичну перевірку щодо ФОП ОСОБА_1 за фактичним місцем здійснення господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.08.2024 тривалістю 10 діб, за період діяльності з 11.07.2024 по 29.08.2024.

Правовою підставою для призначення вказаної перевірки стали, зокрема, положення пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, тоді як фактичною – доповідна записка начальника відділу фактичних перевірок ГУ ДПС у Черкаській області від 20.08.2024 № 3262/23-00-07-07-02, з якого, зокрема, вбачається наявність у контролюючого органу інформації, яка потребує перевірки, щодо фактів можливих порушень вимог чинного законодавства в частині дотримання порядку проведення розрахунків в магазині "Yabluka" за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідні документи та інформація на підтвердження обґрунтованості призначення перевірки щодо позивача надані відповідачем та дослідженні судом під час розгляду справи по суті.

Суд враховує, що за змістом положень пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформувала правовий висновок у справі № 420/9909/23 (постанова від 24.03.2024), відповідно до якого судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або "недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки". Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах Податкового кодексу України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові КАС ВС від 19.11.2024 у справі № 160/2202/24.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що доповідна записка начальника відділу фактичних перевірок ГУ ДПС у Черкаській області від 20.08.2024 № 3262/23-00-07-07-02, підготовлена за наслідками опрацювання скарги громадянина ОСОБА_2 від 18.08.2024 №б/н, мала істотні недоліки або не утримувала в собі достатньої інформації, що була в наявності, що може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій та не могла слугувати підставою та достатнім обґрунтуванням для призначення фактичної перевірки відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Суд звертає увагу на те, що у наказі від 20.08.2024 № 1897-п зазначено, що перевірка здійснюється на підставі пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, а тому підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень через неналежне оформлення наказу, на підставі якого проведено перевірку, та, відповідно, прийнято спірні рішення відсутні.

При цьому додатково враховується постанова КАС ВС від 07.08.2025 у справі №280/6835/23, в якій суд касаційної інстанції підтвердив, що лист ДПС України, в якому повідомлено про можливі порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, у розумінні пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

За змістом пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки – з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки – протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).

Відтак порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Водночас у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У ще одній справі за № 520/8836/18 у постанові від 22.09.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення, а тому відсутня необхідність перевірки підстав для донарахування сум грошових зобов`язань".

Отже, дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору й підлягають першочерговому дослідженню, і суд, установивши під час розгляду справи таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, може не переходити до аналізу інших обставин справи.

Вказаний висновок додатково підтверджується постановами КАС ВС від 25.09.2024 у справі № 2040/5474/18 та від 29.04.2021 у справі № 320/6192/19.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (пп. 21.1.1, 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Положеннями цієї глави ПК України встановлюється чітке розмежування щодо порядку проведення окремих видів перевірок, зокрема, й щодо місця проведення податкових перевірок.

За змістом підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Виходячи з буквального аналізу змісту зазначеної норми проведення фактичної перевірки вимагає чіткого з`ясування місця безпосереднього провадження платником податків конкретного виду діяльності та фактичного проведення цієї перевірки у такому місці або ж за місцем розташування тих чи інших об`єктів, які використовуються господарюючим суб`єктом у його діяльності, яка охоплюється предметом фактичної перевірки.

Суд звертає увагу, що особливість фактичних перевірок та їх відмінність від усіх інших перевірок, які проводяться податковими органами, полягає у тому, що при їх проведенні перевіряються не бухгалтерські документи, а правильність фактичних дій (фактичного стану речей) суб`єкта підприємницької діяльності. Тому така перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податку (місцем його реєстрації), а саме за місцем фактичного провадження платником податків діяльності.

Відтак, встановлення обставин, зокрема, щодо проведення контрольного заходу не за місцем фактичного провадження платником податків діяльності свідчить про допущення податковим органом під час фактичної перевірки порушень положень підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 11.11.2020 у справі № 640/2254/19 та постанові від 02.03.2023 у справі №380/13375/21.

Важливо також зазначити, що фактична перевірка може проводитися за умови дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1-80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).

Відповідно до статті 80 ПК України нормативне регулювання передбачає окремі вимоги та різні підстави для проведення фактичних перевірок з різних питань, а саме: щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Таким чином, фактичні перевірки можуть проводитися як з окремого питання, яке віднесено до кола питань, що є предметом даного виду перевірок, так і комплексно з усіх питань, визначених пунктом 80.2 статті 80 ПК України, але за обов`язкової наявності підстав, вказаних у підпунктах пункті 80.2 статті 80 ПК України.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.07.2024 у справі № 2040/7330/18.

Водночас умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок врегульований статтею 81 ПК України.

Так, згідно з вимогами пунктів 80.5 та 80.7 статті ПК України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції; допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Пунктом 81.2. статті 81 ПК України передбачено, що в разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акту.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, та/або у разі відмови отримати примірник цього акту чи надати письмові пояснення до нього, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує такий факт, та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня.

Таким чином, норми статей 80 та 81 ПК України прямо визначають, що копія наказу про проведення перевірки має бути вручена платнику податків або його уповноваженому представнику, фактична перевірка має відбуватися також у присутності посадових (службових) осіб платника податків або його представників, і саме ці особи мають право надавати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акту перевірки.

У свою чергу, порушення вказаних нормативних приписів та проведення фактичної перевірки без платника податків чи його повноважних представників свідчить про допущення такого порушення процедури проведення перевірки, яке має наслідком визнання протиправними прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КАС ВС від 10.10.2023 у справі №360/4720/20.

Позивач посилається на те, що фактична перевірка була проведена за його відсутності, а особа, яка нібито була присутня під час проведення посадовими особами ГУ ДПС у Черкаській області фактичної перевірки 20.08.2024, не була його уповноваженим представником та не здійснювала від його імені будь-які розрахункові операції, не має жодного стосунку до позивача, а тому не може вважатися його представником у відносинах з контролюючими органами. Крім того, податковий орган не підтвердив тієї обставини, що фактична перевірка проводилася саме за місцем здійснення позивачем своєї діяльності.

В даному випадку, як вірно зазначив суд першої інстанції, належними й допустимими доказами контролюючий орган не підтвердив тієї обставини, що фактична перевірка була проведена за місцем, де позивач в момент проведення перевірки дійсно провадив свою підприємницьку діяльність. І оскільки перевірка проводилася в межах приміщення ТРЦ, де розташовані численні магазини, торгівельні місця та господарські одиниці, суд вважає, що однієї лише вказівки в акті перевірки на те, що перевірка проводилася у ФОП ОСОБА_1 у даному випадку є недостатньо. При цьому у матеріалах перевірки відсутні фото- чи відеодокази з місця проведення перевірки, які б могли довести цю обставину, зокрема із фіксацією, наприклад, "куточка споживача" чи документів, з яких можливо було б встановити, що у цьому конкретному місці підприємницьку діяльність здійснює саме ФОП ОСОБА_1 .

Факт відсутності позивача під час проведення фактичної перевірки суд вважає очевидним, адже за змістом акту перевірки та інших пов`язаних з нею документів під час перевірки був присутній продавець, який відмовився зробити відповідні відмітки у направленнях на перевірку та надання пояснень і документів, а також підписання матеріалів перевірки.

Крім того, за висновками акту перевірки ФОП ОСОБА_1 допустив відповідну особу до роботи без укладення трудового договору та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу, чим порушив вимоги ст. 24 КЗпП України. Тобто самими ревізорами визнавалась та обставина, що при проведенні перевірки сам підприємець не був присутній.

Водночас, судом з"ясовано, що особа продавця взагалі не була встановлена під час перевірки, що само собою повністю нівелює усі твердження контролюючого органу про те, що цю особу необхідно розглядати як таку, що діяла від імені позивача. Зокрема, для встановлення вказаної особи працівники поліції не викликалися, а на фіскальному чеку, який фігурує у матеріалах перевірки, теж відсутні будь-які дані про неї.

Отже, враховуючи те, що дана особа категорично відмовилася надавати якісь пояснення чи документи на вимогу перевіряючих та відмовилася від підпису у направленнях на перевірку та від підписання та отримання акту перевірки, суд першої інстанції вірно зазначив, що твердження про те, що проведення перевірки щодо ФОП ОСОБА_1 у присутності якоїсь (не ідентифікованої ) особи автоматично втрачають будь-який сенс і доказове значення, оскільки не можуть бути перевірені у правомірний спосіб, а кваліфікуються судом як недостовірні і необ`єктивні.

Крім того, актом перевірки зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 24 КЗпП України, а саме, виявлено факт допуску особи до виконання обов`язків продавця без оформлення трудових відносин (укладення трудового договору).

Разом з тим, з доданих представником відповідача до письмових пояснень від 09.09.2025 копій сформованих Центрально-західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці Повідомлення про початок адміністративного провадження від 06.01.2025, а також Попередження від 05.02.2025 неможливо встановити, що зазначена в матеріалах фактичної перевірки (невідома) особа була продавцем ФОП ОСОБА_1 та особою, яка фактично здійснювала розрахункові операції в інтересах позивача.

Таким чином, з огляду на недоведеність відповідачем та третьою особою сформованих в акті перевірки висновків щодо допуску позивачем до роботи працівника без укладання трудового договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що фактична перевірка проведена за відсутності платника податків та з порушенням встановленого закону порядку, є неправомірною, а отримані за її результатами дані не можуть бути покладені в основу рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій.

Щодо фіскального (касового) чеку, який, як стверджує відповідач, був виданий 20.08.2024 о 16:23 год за наслідками проведення контрольної розрахункової операції, суд вірно зазначив, що згідно з підпунктом 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючи органи мають право проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.

Відповідно до пункту 80.4 статті 80 ПК України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Отже, контролюючий орган може перед початком фактичної перевірки проводити контрольні розрахункові операції з метою здійснення контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій.

Факт проведення контрольної розрахункової операції має бути зафіксований в акті фактичної перевірки із зазначенням часу її проведення, предмета купівлі, вартості товару, посадової особи, яка здійснила таку операцію, а також інших важливих відомостей, зокрема щодо видачі або невидачі розрахункового документа.

Водночас, суд вірно зазначив, що закон покладає чіткий обов`язок повернути платнику податків товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції. Однак, під час розгляду справи відповідачем та третьою особою не надано обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження щодо придбання у ФОП ОСОБА_1 товару (кабелю Proove Braided Scout Lightning 24A вартістю 299 грн) саме в рамках проведення контрольної розрахункової операції.

Суд зауважує, що хоча акт фактичної перевірки містить інформацію про здійснення відповідної закупівлі, разом з тим відсутність в акті перевірки відомостей щодо часу початку фактичної перевірки не дає змогу об`єктивно зробити висновок про те, що контрольна розрахункова операція дійсно була проведена перед початком проведення перевірки.

Крім того, суду не надано доказів щодо повернення суб`єкту господарювання придбаного у нього товару після проведення фактичної перевірки, як цього вимагає закон.

Отже, за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недоведеним є факт проведення контрольної розрахункової операції перед початком фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , що, у свою чергу, спростовує твердження відповідача про те, що фіскальний (касовий) чек від 20.08.2024 підтверджує факт проведення перевірки за місцем здійснення діяльності позивачем і що особа, про яку йдеться в акті перевірки, здійснювала розрахункові операції від його імені.

Відтак, податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 27.09.2024 за №№ 0331920705 та № 0331980705 є протиправними.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відносно інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Черкаській області, Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.