Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №640/16897/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/16897/22 Суддя (судді) першої інстанції: Буряк І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

при секретарі - Олешко М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Поділ-Нерухомість" на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Поділ-Нерухомість" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, податкових повідомлень-рішень, визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2022 року позивач - КП "Поділ-Нерухомість" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, яким просив:

1. визнати неправомірними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо подвійного нарахування КП "Поділ-нерухомість" податкового боргу в розмірі 575 054,34 грн.: 85759,06 грн основний платіж; 488 179,21 грн штрафні санкції; 1116,07 грн пеня;

2. визнати протиправними та скасувати:

- податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 11 грудня 2018 року №249915-17;

- рішення заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року №54/26-15-13-03-23;

- податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2018 року №0490691212;

- податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2018 року №0490701212;

- податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2019 року №0000071212;

- податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2019 року №0000051212;

- податкове повідомлення-рішення від 10 березня 2020 року №0262730410;

- податкове повідомлення-рішення від 10 березня 2020 року №0262680410;

3) зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві скласти та подати висновок до органу Держказначейства про повернення КП "Поділ-нерухомість" незаконно стягнуті кошти у рахунок погашення податкового боргу в сумі 360 533,69 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, питання строків звернення до суду вирішити з урахуванням відзиву відповідача.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-IX та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року №399, справу №640/16897/22 передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року прийнято адміністративну справу №640/16897/22 до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року позов КП "Поділ-Нерухомість" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, рішення та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та враховано виключно доводи відповідача.

Звернув увагу суду, що оскаржувані вимоги та рішення позивач отримав лише 22 червня 2022 року, в адміністративному порядку їх не оскаржував, а тому позовна заява подана до суду першої інстанції в межах шестимісячного строку, водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що початок перебігу строку звернення до суду є дата списання коштів з банківського рахунку позивача.

Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки незнання про порушення через байдужість своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.

Також наголосив, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою лише 08 грудня 2022 року, тобто з пропуском строку на оскарження 2, 3 та 4 роки щодо оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції контролюючим органом направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2018 року №0490691212, №0490701212, податкову вимогу від 11 грудня 2018 року №249915-17, податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2019 року №0000071212, №0000051212, від 10 березня 2020 року №0262730410, №0262680410 за адресю: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27, та повернуті контролюючому органу з відміткою за закінченням терміну зберігання (вибув), а також рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року №54/26-15-13-03-23 про стягнення коштів платника податків з рахунку у банках у разі погашення податкового боргу.

Представник позивача звернулась до ГУ ДПС у м. Києві з заявою 25 лютого 2022 року №02/2022, якою просила надати копію рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року №54/26-15-13-03-23 на підставі якого були списані кошти з банківського рахунку, надати податкову вимогу на підставі якої списані кошти.

Представник позивача звернулась до ГУ ДПС у м. Києві з адвокатським запитом від 24 травня 2025 року №02/-03/22, яким просила надати копії податкових повідомлень-рішень від 02 серпня 2018 року №0490691212, №0490701212, від 29 серпня 2019 року №0000071212, №0000051212, від 10 березня 2020 року №0262730410, №0262680410, а також докази їх направлення, вручення.

ГУ ДПС у м. Києві листом від 13 червня 2022 року №34757/6/26-15-13-03-12 на заяву представника позивача від 25 лютого 2022 року направило копії рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року №54/26-15-13-03-23 та податкову вимогу від 11 грудня 2018 року №249915-17.

Також ГУ ДПС у м. Києві листом від 06 червня 2022 року №32692/6/26-15-04-17-08 у відповідь на адвокатський запит від 24 травня 2022 року направило копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з доказами направлення.

Вважаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу, рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві та дії контролюючого органу позивач звернувся до суду з позовом.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач належними доказами підтвердив, що спірні податкові повідомлення-рішення направлені за юридичною адресою позивача, а тому останні вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Крім того, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що про факт існування спірної податкової вимоги та рішення від 04 лютого 2022 року дізнався 22 лютого 2022 року, водночас до суду з даним позовом підприємство звернулося 04 жовтня2022, тобто із пропуском строку, установленого ч. 2 ст.122 КАС України, який відліковується з 22 лютого 2022 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Положеннями ч. 1 статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, згідно із ч.ч. 1 та 2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Положеннями п. 45.2 ст. 45 ПУ України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом першої інстанції зазначено про те, що предметом оскарження у даній справі є податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2018 року №0490691212, №0490701212, від 29 серпня 2019 року №0000071212, №0000051212, від 10 березня 2020 року №0262730410, №0262680410, податкова вимогу від 11 грудня 2018 року №249915-17, рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року №54/26-15-13-03-23 про стягнення коштів платника податків з рахунку у банках у разі погашення податкового боргу, а також дії контролюючого органу щодо нарахування податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не проводилася процедура адміністративного оскарження вказаних рішень та вимоги.

Податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2018 року №0490691212, №0490701212 направлені КП "Поділ-Нерухомість" рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 041162365137 1 за адресою: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27 та повернуто відправнику 14 серпня 2018 року з відміткою "вибув".

Податкова вимога ГУ ДПС у м. Києві від 11 грудня 2018 року №249915-17 направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0411623110486 за адресою: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27 та повернуто відправнику 18 грудня 2018 року з причин неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача, або неоплачено, оплачено не у повному обсязі (достаменно встановити неможливо).

Податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2019 року №0000071212, №0000051212 направлено КП "Поділ-Нерухомість" рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0411623651371 відправлено за адресою: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27 та повернуто відправнику з відміткою "вибув".

Податкові повідомлення-рішення від 10 березня 2020 року №0262730410, №0262680410 направлено КП "Поділ-Нерухомість" рекомендованим пошлистом з повідомленням про вручення №0410713237624 за адресою: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27 та повернуто відправнику із відміткою "вибув".

Щодо рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві від 04 квітня 2022 року №54/26-15-13-03-23 то в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про його направлення позивачу.

Відповідно до листа ДПІ в Оболонському районі від 12 січня 2023 року №172/26-15-54-01-05, за відомостями ІТС "Податковий блок" КП "Поділ-Нерухомість" з 18 лютого 2021 року перебуває за адресою: 04073, м. Київ, Оболонський р-н, вул. Марка Вовчка, буд. 21 (дата зміни місця знаходження 18 лютого 2021 року), попередня адреса: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27.

На вказану адресу (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 27) контролюючим органом надсилалися позивачу акти камеральних перевірок (рекомендовані відправлення від 26 серпня 2018 року №0411622662914, від 24 липня2019 року №0410712931004, від 07 лютого 2020 року №0410714568390), проте також повернулися на адресу ГУ ДПС у м. Києві у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання та вибуттям підприємства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем податкового органу про зміну податкової адреси.

Також судом першої інстанції встановлено, що в заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначав, що про факт існування спірної податкової вимоги та рішення від 04 лютого 2022 року дізнався 22 лютого 2022 року.

Разом з тим, з даним позовом КП "Поділ-Нерухомість" звернулася до суду першої інстанції лише 04 жовтня 2022 року.

Таким чином, суди першої інстанцій дійшов правомірного висновку, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога були надіслані позивачу за податковою адресою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте повернулися на адресу ГУ ДПС у м. Києві у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання та вибуттям юридичної особи, то вважається, що таке поштове відправлення фактично вручене відповідно до вимог ПК України датою проставлення відмітки поштовим відділенням про повернення відправнику, тобто і саме із цієї дати починається відлік шестимісячного строку звернення до суду щодо оскарження таких рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 січня 2026 року у справі №300/681/25.

Щодо посилання представника позивача на ту обставину, що 24 лютого 2022 року вона з сім`єю виїхала за межі України та повернулась лише 18 травня 2022 року та після повернення направила заяву до ГУ ДПС у м. Києві від 25 лютого 2022 року про надання податкової вимоги та рішення заступника чальника ГУ ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року №54/26-15-13-03-23, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2025 року у справі №580/6480/22 зазначив про те, що товариство є юридичною особою, а тому не обмежене у виборі представників, зокрема, адвокатів та інших представників, а тому зупинення діяльності товариства та виїзд відповідальної особи за кордон не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Також Верховний Суд у вказаній справі наголосив, що директор товариства є особою, яка наділена повноваженнями підписувати документи від імені товариства, у тому числі і представляти інтереси юридичної особи у судах.

Так, законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначені апелянтом обставини не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду для вирішення спору, оскільки поновлення строку для вирішення у судовому порядку спірних відносин, за обставин свідомого неотримання платником податків поштової кореспонденції та неповідомлення контролюючий орган про зміну адреси може порушити принцип "правової визначеності", оскільки ці відносини набули ознак стабільності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі №640/13839/19 адміністративний позов Головного управління ДПС у м. Києві задоволено повністю та стягнуто з рахунків КП "Поділ-Нерухомість" в обслуговуючих банках податковий борг у розмірі 590 968,87 грн, що виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 02 серпня 2018 року №0490691212 та №0490701212 і податкової вимоги від 11 грудня 2018 року №249915-17.

Вказане рішення відповідачем не оскаржувалось та відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 26 листопада 2020 року.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Поділ-Нерухомість" залишити без задоволення, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку

Повне судове рішення складено "22" січня 2026 року.