Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №640/32321/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/32321/20 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Карпушової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби морського та річкового транспорту України про стягнення із заробітної плати, невиплаченої при звільненні в розмірі 123 531 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 позов задоволено частково:

стягнуто з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 17 696 (сімнадцять тисяч шістсот дев`яносто шість) грн 49 коп;

у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державною службою морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що він здійснив в повному обсязі розрахунок з позивачем 30.11.2020 та здійснив оплату середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату вихідної допомоги. Також, відповідач вважає, що сплата позивачем судового збору в судовій справі за власний кошт та подальше його відшкодування останній, не підтверджено належними доказами.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала у Державній адміністрації морського та річкового транспорту України на посаді заступника директора департаменту начальника відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення.

Наказом Державної адміністрації морського та річкового транспорту України від 23.11.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач вважаючи, що на день звільнення з посади (23.11.2020) їй несвоєчасно виплачено вихідну допомогу із затримкою на 7 днів (виплачено 30.11.2020), заборгованість по листках непрацездатності, не відшкодовано особисті кошти, як витрачені нею на оплату судового збору у розмірі 10 439,99 грн, звернулась до суду з цим позовом щодо їх стягнення з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 3% річних, у загальній сумі 123 531 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату у вихідної допомоги у сумі 53 736,02 грн, а саме: у сумі 7 256,50 грн. Також, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що позивачем дійсно здійснено сплату власних коштів на сплату судового збору від імені Морської адміністрації за подання апеляційної скарги у справі № 754/2998/20 у загальному розмірі 10 439,99 грн.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що допомога по тимчасовій непрацездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності виплачується саме Фондом соціального страхування України, тому перерахування позивачу 21.01.2021 коштів у сумі 16 876,41 грн відбулась не з вини відповідача, тому він не повинен нести відповідальність згідно ст. 117 Кодексу Законів про працю України за несвоєчасну їх виплату. Також, станом на час розгляду справи по суті відповідачем не виплачено позивачу коштів за оплату судового збору від імені Державної адміністрації морського та річкового транспорту України у розмірі 10 439,99 грн, тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 Кодексу Законів про працю України за несвоєчасну їх виплату, тому позов в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 39 185,10 грн, як затримку у їх виплаті, є передчасним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з урахуванням 3% річних (інфляційне збільшення боргу) згідно положень ст. 625 Цивільного Кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що вказані норми не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо).

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 116 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

На виконання ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено вище, 23.11.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно, однак виплату вихідної допомоги у сумі 53 736,02 грн здійснено відповідачем 30.11.2020, тобто затримка у виплаті становить 5 робочих днів.

Враховуючи те, що сторони у справі не оскаржують правильність розрахунку спірної суми, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача коштів за оплату судового збору від імені Державної адміністрації морського та річкового транспорту України у розмірі 10 439,99 грн, слід зазначити наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Державна адміністрація морського та річкового транспорту України є відповідачем у справі № 754/2998/20 за позовом ОСОБА_2 до Державної установи «Держгідрографія», Державної адміністрації морського та річкового транспорту України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13.05.2020 у справі у справі № 754/2998/20 позов ОСОБА_2 задоволено частково.

З метою апеляційного оскарження вказаного ріщшення, позивачем, як заступником директора департаменту начальником відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення здійснено сплату судового збору у розмірі 10 336,62 грн (квитанція від 03.06.2020 № 0.0.1725818186.1) та комісію за здійснення платіжної операції у розмірі 103,37 грн (квитанція від 03.06.2020 № 0.0.1725818186.2).

Директором Департаменту правового забезпечення Державної адміністрації морського та річкового транспорту України Ситником С.Г. на ім`я в.о. голови Державної адміністрації морського та річкового транспорту України подано службову записку, згідно якої вона просила відшкодувати заступнику директора департаменту начальником відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 10 439,99 грн (10 336,62 грн +103,37 грн). Згідно резолюції .о. голови Державної адміністрації морського та річкового транспорту України Бережанського Р.В. «Для відповідної роботи», термін 30.06.2020.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що начальником відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення Нечипоренко Н.С. - позивачем дійсно здійснено сплату власних коштів на сплату судового збору від імені Морської адміністрації за подання апеляційної скарги у справі № 754/2998/20 у загальному розмірі 10 439,99 грн (10 336,62 грн +103,37 грн), тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 10 439,99 грн.

Колегія суддів не бере до уваги тезу апеляційної скарги, що позивач не подавала відповідачу звіт про використання коштів та невірно трактує зміст резолюції на службовій записки про компенсацію спірної суми, так як наявність вказаної вище службової записки та резолюція «Для відповідної роботи» є цілком однозначною та свідчить про документальний супровід процедури відшкодування позивачу понесених витрат.

Також, колегія суддів вважає безпідставною тезу апеляційної скарги, що позивач сплачуючи судовий спір у відповідній справі вийшла за межі своїх повноважень, оскільки в силу своїх службових обов`язків як начальник відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення, має значно ширші обов`язки ніж представник у конкретній судовій справі, зокрема організацію претензійно-позовної роботи Державної служби морського та річкового транспорту України, як державного органу у спірний період.

Зважаючи на те, що сторони у справі не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки даній частині рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, тому що не спростовують висновки суду першої інстанцій та були оцінені судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. В. Карпушова

О. М. Ганечко