Вирок від 21 січня 2026 р. у справі №159/6292/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/6292/25 Провадження №11-кп/802/203/26 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИВ

Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), уродженця с. Велимче Ратнівського району Волинської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, одруженого, працюючого машиністом-оператором навантажувальної машини ТОВ "Волиньсервісбуд", раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3000 (три тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати по кримінальному провадженню в сумі 3565 (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. за проведення судової товарознавчої експертизи.

Обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення умисних дій, що виразились у незаконному видобуванні корисних копалин місцевого значення у великому розмірі.

Так, згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України «Про надра», надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Згідно ст. 14 Кодексу України «Про надра», передбачено, що надра надаються у користування, в тому числі для видобування корисних копалин.

Відповідно до ст. 15 Кодексу України «Про надра», надра надаються у строкове платне користування згідно спеціальних дозволів (ст.16 Кодексу України «Про надра»).

Згідно ст. 19 Кодексу України «Про надра», право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідно до ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої, порушенням цього права, шкода.

Положеннями ст. 66 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ними збитки.

Основним видом діяльності ТОВ «Волиньсервісбуд» (код ЄДРПОУ 39734726), яке зареєстроване за адресою: Волинська область, Ковельский район, с. Мельниця, вул. Богдана Хмельницького, 41-А, є добування піску, гравію, глин і каоліну. Згідно спеціального дозволу на користування надрами № 6406 від 12.06.2020 року та № 6818 від 19.09.2024 року, наданих Державною службою геології та надр України, ТОВ «Волиньсервісбуд» здійснювало видобування корисних копалин - піску в межах ділянки надр «Мельницьке-2 родовище» площею 24,47 га, на земельних ділянках за межами населених пунктів Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області, які перебували у користуванні ТОВ «Волиньсервісбуд».

Згідно однієї з умов вищевказаного дозволу, ТОВ «Волиньсервісбуд» надано право проводити видобування піску виключно в межах контуру запасів піску, затвердженого протоколом ДКЗ України від 14.12.2023 № 5654.

Таким чином, підприємство має право користування надрами виключно в межах ділянки надр «Мельницьке-2 родовище».

Відповідно до наказу (розпорядження) № 1-к від 10.01.2023 року, ОСОБА_7 призначений на посаду машиніста – оператора навантажувальної машини (будівельні роботи) у ТОВ «Волиньсервісбуд». У подальшому, згідно наказу № 1/01/25-К від 01.01.2025 року, ОСОБА_7 призначено заступником директора з виробничих питань за сумісництвом на вказаному підприємстві.

Так, ОСОБА_7 , у період з листопада 2024 року по лютий 2025 року, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на земельній ділянці з кадастровим номером 0722184300:05:005:1137, яка перебуває у комунальній власності Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області та розміщена поблизу с. Мельниця Ковельського району Волинської області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно - небезпечних наслідків, переслідуючи корисливий мотив в інтересах ТОВ «Волиньсервісбуд», достовірно знаючи, що, згідно спеціальних дозволів № 6406 від 12.06.2020 року та № 6818 від 19.09.2024 року, ТОВ «Волиньсервісбуд» має право проводити видобування корисних копалин - піску виключно в межах ділянки надр «Мельницьке-2 родовище», у порушення умов вказаного спеціального дозволу та вимог Кодексу України «Про надра», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Порядку надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 59 від 27.01.1995 року, з використанням спеціальної техніки, належної на праві власності ТОВ «Волиньсервісбуд», здійснив у великому розмірі незаконний видобуток піску за межами земельного відводу ділянки надр «Мельницьке-2 родовище» на земельній ділянці з кадастровим номером 0722184300:05:005:1137, об`ємом 2573,8 м.куб., загальною вартістю 480 425,52 грн., який, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року № 827 (з останніми змінами від 09.09.2020 року за № 826) «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», належить до корисних копалин місцевого значення.

Таким чином, своїми умисними діями, що виразились у незаконному видобуванні корисних копалин місцевого значення у великому розмірі, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.240 КК України.

Не погоджуючись із таким вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскаржує його через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 240 КК України неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме – не застосував ст. 53 КК України, внаслідок чого призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Звертає увагу, що ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст. 240 КК України – за незаконне видобування корисних копалин місцевого значення у великому розмірі, а саме загальною вартістю 480425, 52 грн. Санкція ч.2 ст. 240 КК України передбачає покарання у виді штрафу в розмірі від 3000 до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або обмеження волі на строк до 3 років або позбавлення волі на той самий строк. Проте, місцевий суд при обранні ОСОБА_7 розміру покарання у виді штрафу за ч.2 ст. 240 КК України безпідставно не врахував положення ч.2 ст. 53 КК України, відповідно до яких у такому випадку розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. В порушення вимог ч.2 ст. 53 КК України за ч.2 ст. 240 КК України судом першої інстанції ОСОБА_7 призначено покарання у виді штрафу лише в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень.

З огляду на вищевикладене просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 240 КК України та призначити покарання у виді 1 року обмеження волі.

Апеляційна скарга розглядається за відсутності представника потерпілого ОСОБА_9 , з огляду на положення ст. 405 КПК України, не перешкоджає її розгляду. При цьому береться до уваги те, що вказана особа належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду кримінального провадження, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R 067061613967. Більше того, на адресу Волинського апеляційного суду від представника потерпілого ОСОБА_9 надійшла заява, в якій останній просить розгляд справи проводити у його відсутності, апеляційну скаргу прокурора підтримує в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, міркування прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції перевіряється в межах апеляційної скарги.

Виходячи із положень ч. 3 ст. 404 КПК України, колегія суддів не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження і кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 240 КК України, оскільки вони у судовому засіданні ніким не оспорювалися і щодо них докази не досліджувалися відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, порядок застосування якої не був порушеним.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіркою наявних матеріалів встановлено, що суд першої інстанції вказаних вимог дотримався, але не в повному обсязі.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 240 КК України, - вірні та ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Доведеність вини та правильність юридичної кваліфікації вчиненого ніким з учасників судового розгляду не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає слушними та зазначає наступне.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Проте, місцевий суд при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 240 КК України неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме – не застосував ст. 53 КК України, внаслідок чого призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Положеннями ч.2 ст. 53 КК України передбачено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Оскаржуваним вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст. 240 КК України – за незаконне видобування корисних копалин місцевого значення у великому розмірі, а саме загальною вартістю 480 425.52 грн.

Санкція ч.2 ст. 240 КК України передбачає покарання у штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Тобто, призначаючи особі покарання за ч.2 ст. 240 КК України у виді штрафу необхідно врахувати положення ч.2 ст. 53 КК України та вирішувати питання про визначення штрафу у розмірі, не меншому за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого ч.2 ст. 240 КК України.

Аналогічні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №607/18731/23, від 19.10.2023 у справі №459/2988/22.

Разом з тим, місцевим судом при обранні ОСОБА_7 розміру покарання у виді штрафу за ч.2 ст. 240 КК України безпідставно не враховано положення ч.2 ст. 53 КК України, відповідно до яких у такому випадку розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В порушення вимог ч.2 ст. 53 КК України за ч.2 ст. 240 КК України судом першої інстанції ОСОБА_7 призначено покарання у виді штрафу лише в розмірі 3 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, є підставою для скасування оскаржуваного вироку в частині призначення обвинуваченому покарання та ухвалення апеляційним судом нового вироку.

При призначенні покарання ОСОБА_7 колегія суддів враховує, що останній раніше не судимий, виключно позитивно характеризується по місцю роботи, на диспансерному обліку в лікаря нарколога чи психіатра не перебуває.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, колегія суддів відносить щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків..

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, колегією суддів не встановлено.

При призначенні покарання колегія суддів також враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини, де в справі “Скополла проти Італії” від 17.09.2009 року, Високий суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд, призначає обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 240 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_7 можливо застосувати інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням з огляду на таке.

Приписами ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Реалізація даної норми становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності вказують на можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 240 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких, конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який свою вину у вчиненому визнав повністю, проведення розгляду справи в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, відсутність будь-яких претензій потерпілої особи до обвинуваченого, даних які б свідчили про його антисоціальну та негативну поведінку, ані під час досудового розслідування, ані під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції встановлено не було, дає змогу суду застосувати ст.75 КК України.

З урахуванням наведених вище обставини в їх сукупності, та з огляду на те, що обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням на обвинуваченого відповідних обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

На думку колегії суддів, саме таке покарання, буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень.

Зважаючи на викладене, апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, ч.15 ст.615 КПК України, Волинський апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст. 240 КК України покарання у виді обмеження волі строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2025 року, - залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення його апеляційним судом.

Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.

Головуючий

Судді