Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №580/7484/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7484/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Руденко А.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідачі, ТУ ДСА у Черкаській області, ДСА України) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА у Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01.01.2021 по 31.08.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2 481,00 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2 684,00 грн та на 01.01.2024 - у розмірі 3 028,00 грн;

- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА у Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01.01.2021 по 31.08.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2 481,00 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2 684,00 грн та на 01.01.2024 - у розмірі 3 028,00 грн;

- визнати протиправними дії ТУ ДСА у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 25.04.2024 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн;

- зобов`язання ТУ ДСА у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 25.04.2024 по 31.05.2024, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 270,00 грн, у 2022 році 2 481,00 грн та у 2024 році 3 028,00 грн із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 25.04.2024 по 31.05.2024 включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 25.04.2024 по 31.05.2024, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 270,00 грн, у 2022 році - 2 481,00 грн, у 2024 році - 3 028,00 грн з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ТУ ДСА у Черкаській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , починаючи з 2013 року, працює суддею Тальнівського районного суду Черкаської області, що підтверджується наказом Тальнівського районного суду Черкаської області від 01.08.2013 № 52/ОС.

У травні 2024 року позивач звернувся до ТУ ДСА України у Черкаській області із заявою від 08.05.2024 щодо величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для обчислення базового розміру посадового окладу судді.

Листом від 17.05.2024 № 04-1434/24 ТУ ДСА України у Черкаській області повідомило, що при нарахуванні позивачу суддівської винагороди за періоди: 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 30.04.2023 було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 102,00 грн, який зазначений в абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ, абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ, абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ, відповідно, та який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (а.с.11).

На переконання позивача, суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 у розмірі 2 270 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2 481 грн та на 01.01.2024 в розмірі 3 028 грн, як то передбачено ст. 135 Закону № 1402-VIII.

Зазначене стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що порядок визначення розміру суддівської винагороди є предметом виключного регулювання спеціального закону - Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не Закону України «Про Державний бюджет України». Згідно зі статтею 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється саме законом про судоустрій, а норми бюджетного закону не можуть змінювати чи обмежувати ці конституційні гарантії.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У даному випадку, спірним є питання застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 102,00 грн. під час виплати суддівської винагороди позивачу за спірний період.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII, редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із статтею 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX, зокрема, встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2 270, 00 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня, - 2 102 гривні.

Таким чином, вказаною нормою Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270, 00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102, 00 грн.

Такий показник прожиткового мінімуму для розрахунку суддівської винагороди був передбачений також статтею 7 Законів «Про державний бюджет» на 2022 і 2024 роки, хоч прожитковий мінімум для працездатних осіб визначався у розмірі 2 481 грн і 3028 грн., відповідно.

Водночас, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як то передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Сторонами у справі не заперечується, що ТУ ДСА України у Черкаській області нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102, 00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що питання щодо визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу судді, а саме застосування, починаючи з 2021 року, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, неодноразово розглядалося Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та ним була сформована судова практика в цій категорії справ, яка полягала в наступному.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Такий висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.»

Таким чином, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме: розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен визначатися розмір суддівської винагороди, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена, не відповідає наведеним законодавчим приписам.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

В той же час, законами про державний бюджет на 2021, 2022 та 2024 роки фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Законом № 1402-VIII передбачено, що для визначення розміру суддівської винагороди береться лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Тому, зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди дисонує зазначеному правовому регулюванню.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовляючи в задоволенні позову, зробила правовий висновок, відповідно до якого, починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на кожен рік встановлювався на 1 січня відповідного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Як зазначено у цій постанові, розмір посадового окладу судді є складовою суддівської винагороди та прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України № 966-XIV «Про прожитковий мінімум». Цей закон передбачає вичерпний перелік соціальних і демографічних груп населення, щодо яких установлюється прожитковий мінімум, і судді до таких груп не належать.

Відтак, законодавець, починаючи з 2021 року, не встановлював окремого прожиткового мінімуму для суддів, а лише визначав конкретний його розмір для працездатних осіб, який використовується для розрахунку суддівської винагороди - 2102 гривні.

Таким чином, у законах про Державний бюджет України фактично не передбачено окремої або іншої розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу судді; встановлювався саме грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що підлягає застосуванню при розрахунку суддівської винагороди.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що для обчислення суддівської винагороди позивачу було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Отже, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , з урахуванням зазначеного показника відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет» на конкретний рік діяв правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно, враховуючи вище викладені правові положення та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що відповідачі, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області - задовольнити повністю.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 21.01.2026 року