Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №640/22132/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/22132/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Горшкова О.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 №0358456-1310-2655/Р, яким донараховано суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2017 рік на суму 2781,60 грн, за 2016 рік на суму 1597,10 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нежилі приміщення з №1 по №16 (групи приміщень №37) в літ.А загальною площею 115,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

12.08.2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві (правонаступником якого є - ГУ ДПС у м. Києві) складено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0358456-1310-2655/Р, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке сплачується фізичними особами - власниками нежитлової нерухомості, за 2017 рік у сумі - 2781,60 грн. та за 2016 рік у сумі - 1597,110 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).

З розрахунку оскаржуваного ППР вбачається, що податкове зобов`язання визначено за 12 місяців 2016 року із площі об`єкта нерухомості (місто Київ, вулиця Нижньоюрківська, 3) 115,90 кв.м; ставка податку становить 13,78 грн. та за 12 місяців 2017 року із площі об`єкта нерухомості (місто Київ, вулиця Нижньоюрківська, 3) 115,90 кв.м; ставка податку становить 24,00 грн.

Позивач оскаржив спірне ППР до ДПС України, проте, рішенням від 23 жовтня 2019 року №11118/Ч/99-00-08-05-04-14 податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 року № 0358456-1310-2655/Р залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись із зазначеним оскаржуваним ППР, звернувся до з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час винесення оскаржуваного ППР, в 2019 році, у податкового органу були відсутні законні підстави для здійснення відповідного нарахування позивачу податку, за 2016 та 2017 роки, після закінчення встановленого підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України строку, оскільки підпункт 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України не має зворотної дії в часі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, Головним управління ДФС у м. Києві 12.08.2019, прийнято оскаржуване ППР №0358456-1310-2655/Р, яким донараховано суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2017 рік на суму 2781,60 грн, за 2016 рік на суму 1597,10 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктами 265.7.1, 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України визначено, що податкові повідомлення-рішення про визначення суми податку як з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і плати за землю обчислюється та надсилається платнику податків до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

07.12.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII, яким пункт 266.10 статті 266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3, змістом яких визначено:

«У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу».

Отже, вказаним Законом дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов`язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.

Положення вказаного Закону набрали чинності з 01.01.2018, в той час, оскаржуване ППР було винесено за період 2016 та 2017 років, тобто, вже після закінчення податкового періоду, за який визначено грошове зобов`язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, який передбачає визначення грошового зобов`язання із земельного податку в межах 1095-денного строку, слід застосовувати з того звітного періоду, в якому такі повноваження податковому органу були надані, тобто починаючи з 2018 звітного року.

Натомість, у даному випадку, контролюючий орган при визначенні податкового зобов`язання позивачу за 2016 та 2017 роки повинен був дотримуватись приписів пп.266.7.2. п.266.7 ст.266 ПК України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути винесено до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), а не п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, з огляду на те, що вказана норма почала діяти лише з 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 29 січня 2019 року у справі №817/213/16.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки вказані зміни до Податкового кодексу набрали чинності з 01.01.2018, то їх неможливо застосувати до правовідносин, які виникли до набрання чинності новими правилами оподаткування.

На підставі вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване ППР від 12.08.2019 №0358456-1310-2655/Р, яким ОСОБА_1 донараховано суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2017 рік на суму 2781,60 грн, за 2016 рік на суму 1597,10 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

О.М. Оксененко

Повний текст виготовлено 21.01.2026 року