Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №759/20556/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/20556/25

пр. № 2/759/2158/26

22 січня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А.., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшли матеріали позовної заяви, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 87 591,90 грн та судовий збір по справі у розмірі 3 028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідач своєчасно не сплачує за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка за період з 0105.2025-31.07.2025 складає 54 447,74 грн та за період з 01.11.2021 року за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 29 278,63 грн та за абонентське обслуговування у розмірі 999,10 грн. Крім того, на підставі договору № 602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги КП «Київтеплоенерго» прийняв від ПАТ «Київенерго» право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 17 371,52 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду міста від 09 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також матеріали позовної заяви та додатки до неї.

16.09.2025 року від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визначає позовні вимоги та не визнає викладені позивачем обставини справи. Відповідач зазначила, що вона не є єдиним власником кв. АДРЕСА_2 , їй належить частина квартири, інша ж частина належить ( ОСОБА_2 ) ОСОБА_2 , яка вважає себе повним власником квартири, на підставі чого, відповідач немає доступу до квартири, з підстав чого вона у вересні 2015 року зверталася до поліції із відповідною заявою. Відповідач просила застосувати строк позовної давності за заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року у розмірі 17 371,52 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що у газеті «Хрещатик» № 34 (5085) 28 березня 2018 року опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Київенерго» як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 14 вказаного Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 1 пункту 19 вказаного Договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

Частиною 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24.06.2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Згідно з положеннями п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Відповідне позиція викладене у постанові КГС від 21.04.2020 (справа № 910/7968/19).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01.08.2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Згідно п. 3.4.2 Договору цесії, Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованості.

Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 №630, який опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 №111 (4511). Факт відсутності письмового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи ОСОБА_4 з 04.10.2005 року та ОСОБА_1 з 07.10.2015 року.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 у розмірі та ОСОБА_5 у розмірі частини квартири.

Як вбачається із матеріалів справи кв. АДРЕСА_2 , під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.

Проте відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка за період 01.05.2018 по 31.07.2025 рік складає суму 54 447,74 грн, а саме заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 24 170,01 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 0,00 грн, за період з 01.11.2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 29 278,63 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

Отже, на підставі викладеного, загальна сума до стягнення, яку просить стягнути позивач на підставі наданих розрахунків до суду з відповідачів складається із:

заборгованості за спожиті послуги до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17 371,52 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 2 970,52 грн., 3% річних у розмірі 780,97 грн.

заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 0,00 грн., 3% річних у розмірі 0,00 грн.

заборгованість за спожиті послуги за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року централізованого опалення в розмірі 24 170,01 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 4133,07 грн., 3% річних у розмірі 1 086,63 грн.

заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року в розмірі 0,00 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 0,00 грн, 3% річних у розмірі 0,00 грн.

заборгованість з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року у розмірі 29278,63 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 4401,10 грн., 3% річних у розмірі 1082,85 грн, пеня у розмірі 1317,50 грн.

заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 0,00 грн інфляційна складова боргу у розмірі 0,00 грн., 3% річних у розмірі 0,00 грн., пеня у розмірі 0,00 грн.

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 0,00 грн. Що разом складає 87 591,90 грн.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Частиною четвертою статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Перелік житлово-комунальних послуг наведений у пункті 1 частини 1 статті 5 вищевказаного Закону, до котрих, зокрема, належить послуга з управління багатоквартирним будинком та включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо.

Згідно пунктів 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року за № 45 визначається, що власник та наймач (орендар) квартири, з-поміж іншого, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, підп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії» встановлено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Згідно з ч. 6 ст. 19, ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 р. № 1198 передбачено, що споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг закріплений у статті 162 ЖК України.

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.

Приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку, є спільним майном багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного (технічного обладнання) житлового будинку і є його невід`ємною частиною.

За рахунок тепловиділення розподільчих трубопроводів, що розташовані у підвалах чи інших приміщеннях МЗК створюються нормальні умови для функціонування мереж водопостачання та водовідведення та інших інженерних комунікацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.

Так, за приписами статей 526, 525, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У Постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 522/7683/13-ц Верховний Суд дійшов висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору чи іншого документу про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17, де було сформовано висновок щодо застосування норм права (пункт 79).

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду розрахунки заборгованості станом на 31.07.2025 рік, які не спростовані відповідачем. Контррозрахунку з посиланням на відповідні докази, який давав би підстави стверджувати зворотне, відповідачем суду не надано, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Окрім цього, із наданих розрахунків чітко вбачається, що періодично сплачувалися надання житлово-комунальних послуг, а також відсутні відомості про те, що відповідач не споживає надані житлово-комунальні послуги та/або відмовлялися від них у матеріалах справи відсутні.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних, інфляційні втрати та пеня за період з 01.01.2024 - 31.07.2025 рік.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У Постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 522/7683/13-ц Верховний Суд дійшов висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору чи іншого документу про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17, де було сформовано висновок щодо застосування норм права (пункт 79).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.

Як вбачається із матеріалів справи, сплата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, а відтак, початок періоду прострочення за кожним щомісячним платежем припадає на 21 число кожного наступного місяця.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

На відміну від інфляційних збитків розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

В зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних, індексу інфляції та пені з 01.01.2024 - 31.07.2025 рік. підлягають задоволенню.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, заявила про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року.

В силу частин 1, 5 ст. 261, частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року.

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину.

30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню COVID-19, скасований відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 № 651.

Слід врахувати, що 24.02.2022 з 5-30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто 30.06.2023 карантин був скасований, проте станом на дату подання позовної заяви (04.09.2025) тривав воєнний стан, а тому перебіг позовної давності зупинився на строк дії такого стану.

Суд вважає, що з урахуванням продовження строку позовної давності, та того, що карантин був введений 12 березня 2020 року, строк позовної давності необхідно відраховувати саме з цієї дати.

Згідно з матеріалами справи сума позовних вимог позивача до відповідача за Договором цесії за спожиті до 01.05.2018 послуг становить 17 371,52 грн за послуги з централізованого опалення, інфляційна складова у розмірі 2 970,52 грн та 3% річних у розмірі 780,97 грн, що загалом складає 21 123,01 грн

Як вбачається з розрахунку заборгованості за послуги, надані до 01.05.2018 ПАТ «Київенерго», та право вимоги на які було відступлено на користь КП «Київтеплоенерго», відповідно до договору відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 №602-18, заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення та за послуги з централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 обраховується з липня 2015 року, що свідчить про те, що у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по березень 2017 року слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності. При цьому суд звертає увагу позивача, що укладання договору відступлення права вимоги 11.10.2018 не перериває строків позовної давності та не є новим, для нового кредитора, строком для їх обчислення, а позивач із заявою про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, до суду не звертався.

Таким чином, ураховуючи, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.07.2015 року, суд вважає правомірних застосування строку позовної давності про стягнення заборгованості з відповідача за період з 01.07.2015 року по 12.03.2017 року, тому за період з квітня 2017 року до 01.05.2018 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з централізованого опалення - 7 258,89 грн 3% річних - 236,23 грн. та інфляційні втрати 1 025,36 грн, що загалом складає 8 519,59 грн.

Щодо твердження відповідача, що позивач звертається із позовом не до всіх осіб, які є власниками квартири, суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Таким чином, не залучення до участі у справі відповідачем інших осіб, які зареєстровані, проживають та є власниками вказаної квартири, не може бути правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до інших споживачів, які несуть солідарний обов`язок по сплаті за комунальні послуги.

Таких висновків суду не спростовують твердження відповідача про те, що вона є не єдиним власником квартири, а тому не повинна нести відповідальність перед позивачем, адже, в разі наявності інших співвласників та самостійного виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем, відповідач має право вимоги до інших співвласників пропорційно до їх частки у власності).

Так, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 1 ст. 544 ЦК України).

З огляду на вказане, у випадку виконання відповідачами зобов`язання зі сплати заборгованості за надані позивачем житлово-комунальні послуги, вони матимуть право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти зареєстрованих та проживаючих у вказаній квартирі споживачів у рівній частці, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (них).

Згідно зі ст. 77 та ст. 81 ЦПК України, належним доказом існування боргу є документи, що підтверджують не проведення оплати. Оскільки надане відповідачем повідомлення про відсутність заборгованості спростовує розрахунок позивача, останній не може бути визнаний належним та допустимим доказом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» підлягають до часткового задоволення.

Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково до відповідача то на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір виходячи з розрахунку: (74 988,48 грн. (сума задоволених позовних вимог до вказаного відповідача * 100 % / 87 591,90 грн (ціна позову) = 85,61% * 3 028,00 грн (сплачений при поданні позову судовий збір).

Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 2 592,30 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 11, 319, 509, 512, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 633, 634, 641, 901, 903, 1077, 1078, 1081 ЦК України, ст.ст. 162, 179 Житлового кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 19, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 74 988 (сімдесят чотири тисячі дев?ятсот вісімдесят вісім) грн 48 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРПОУ 40538421) судовий збір у розмірі 2 592 (дві тисячі п?ятсот дев?яносто дві) грн 30 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: Ключник А.С.

Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» ЄДРПОУ 40538421, адреса: м. Київ, пл. І. Франка, 5);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).