Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №320/2464/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2464/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

за участі секретаря Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бобровицької міської ради Чернігівської області про скасування розпорядження та поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Бобровицької міської ради Чернігівської області в якому просила:

- скасувати розпорядження в.о. голови Бобровицької міської ради від 30 листопада 2022 року № 369-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури Бобровицької міської ради Чернігівської області відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв?язку зі скороченням чисельності та штату;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури Бобровицької міської ради Чернігівської області.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянтка зазначила, що суд не надав належної вмотивованої правової оцінки усім аргументам позивача щодо встановлених судом обставин у сукупності із дослідженими судом доказами та взагалі не навів своїх мотивів про відхилення та неврахування певних доказів досліджених судом, чим допустив порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права та до ухвалення незаконного і необґрунтованого судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, 18 липня 2018 року міським головою Бобровицької міської ради Чернігівської області видано Розпорядження №203-ос про призначення ОСОБА_1 з 20 липня 2018 року на посаду головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури Бобровицької міської ради, за результатами конкурсу, з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

Позивачу присвоєно 14 ранг посадової особи місцевого самоврядування та вказано, що стаж державної служби ОСОБА_1 складає 04 роки 10 місяців та 03 дні.

30 серпня 2022 року Бобровицькою міською радою ухвалено рішення №1046-19/VІІ, яким, зокрема, вирішено ліквідувати відділ «Будівництва, житлово-комунального господарства та благоустрою» Бобровицької міської ради та утворити відділ «Будівництва, житлово-комунального господарства та комунального майна» Бобровицької міської ради.

В пункті 8 вказаного рішення вказано: «Скоротити посади головного спеціаліста та провідного спеціаліста відділу містобудування та архітектури».

31 серпня 2022 року про прийняте рішення повідомлено первинну організацію профспілкової організації Бобровицької міської ради та запрошено до проведення консультацій.

28 вересня 2022 року відбулось засідання первинної профспілкової організації Бобровицької міської ради (оформлене Протоколом від 28.09.2022 №5), на якому обговорювалось питання скорочення 7 штатних посад та вивільнення 6 вакантних посад, а також у зв`язку з наведеним скорочення посади головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури міської ради ОСОБА_1

30 вересня 2022 року міським головою Бобровицької міської ради Чернігівської області видано Розпорядження №310-ос, яким вирішено скоротити посаду посади головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури міської ради ОСОБА_1 ; попередити письмово ОСОБА_1 про звільнення у визначені чинним законодавством терміни згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та провести повний розрахунок відповідно до законодавства.

Листом від 30 вересня 2022 року № 1 відповідач повідомив позивачку про майбутнє звільнення з 08 грудня 2022 року.

25 жовтня 2022 року до профспілкового органу надіслано подання, яке розглядалось у присутності ОСОБА_1 .

Профспілковим комітетом було запрошено ОСОБА_1 на засідання членів профспілкового комітету, яке відбудеться 04 листопада 2022 року о 10 год.

Позивачка ознайомлена з вказаним запрошенням 03 листопада 2022 року, що підтверджується її особистим підписом на запрошенні.

04-07 листопада 2022 року проведено засідання первинної профспілкової організації Бобровицької міської ради, на якому була присутня позивачка та надавала свої пояснення.

У Протоколі засідання №6 вказано: надати згоду на звільнення ОСОБА_1 , на підставі п.1 чт.40 КЗпП у зв`язку зі скороченням штату, так як вакантні посади у штатному розписі міської ради, які б вона могла обіймати відповідно до освіти та кваліфікації відсутні.

30 листопада 2022 року Розпорядженням в.о. голови Бобровицької міської ради № 369-ос від 30.11.2022 позивачку звільнено з посади головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури Бобровицької міської ради на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв?язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Вважаючи наказ відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася з адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах спірних правовідносин на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України.

Колегія суддів зазначає, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

За частиною другою статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За текстом частини першої статті 4 Закону № 889-VIII державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, серед іншого, забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За текстом частини першої статті 83 Закону України № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1)скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

2)1-1) ліквідація державного органу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України") вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою "звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою "при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством"]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Судом встановлено, що позивачку звільнено наказом у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Бобровицької міської ради.

Доказами наявними в матеріалах справи підтверджується факт того, що відповідач, звільняючи позивачку з посади головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури Бобровицької міської ради, виконав всі вимоги врегульованого законодавством України порядку, зокрема, Розпорядження від 30 листопада 2022 року № 369-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади було винесено на підставі:

- ухваленого міською радою рішення №1046-19/VІІ, яким вирішено ліквідувати відділ «Будівництва, житлово-комунального господарства та благоустрою» Бобровицької міської ради та утворити відділ «Будівництва, житлово-комунального господарства та комунального майна» Бобровицької міської ради;

- прийнятого Розпорядження №310-ос, яким вирішено скоротити посаду головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури міської ради Швитай В.Ю.;

- листа-повідомлення від 30 вересня 2022 року, яким ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням посади головного спеціаліста, інспектора архбудконтролю відділу містобудування та архітектури міської ради з 08 грудня 2022 року, а також повідомлення про відсутність у Бобровицькій міській раді вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування;

- отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 , на підставі п.1 чт.40 КЗпП у зв`язку зі скороченням штату, від профспілкового комітета.

У позовній заяві та апеляційній скарзі позивачка зазначила, що факт її відсутності на засіданні профспілкового органу свідчить про порушення процедури звільнення.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи позивачки, оскільки чинне законодавство не зобов`язує відповідача, при отриманні згоди профспілкової організації на звільнення працівника з роботи, перевіряти дотримання профспілковою організацією порядку розгляду подання про звільнення працівника (Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2018 у справі № 815/2163/14).

При цьому слід зазначити, що 04 листопада 2022 року на засіданні виборного органу профспілкового комітету Бобровицької міської ради (яке продовжено після оголошеної перерви 07 листопада 2022 року), у присутності позивачки розглянуто подання адміністрації Бобровицької міської ради про погодження наступного звільнення позивачки і надано згоду на звільнення.

Щодо вільних вакансій на період процедури звільнення позивачки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно рішення 19 сесії Бобровицької міської ради 8 скликання від 30.08.2022 року № 1046-19/VIII "Про структуру та штати апарату та виконавчих органів міської ради" наявними були вакансії - головного спеціаліста відділу юридичного та кадрового забезпечення та 2 вакансії у відділі бухгалтерського обліку, звітності та господарських питань (головного спеціаліста сектору тендерних процедур та головного спеціаліста відділу (декретне місце).

Відповідно до Типових професійно - кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби 07.11.2019 №203-19 серед кваліфікаційних вимог до головного спеціаліста значиться вища освіта відповідного спрямування, не нижче ступеня бакалавра.

Оскільки у позивачки відсутня профільна освіта для заповнення відповідних вакансій, вакансії головного спеціаліста відділу юридичного та кадрового забезпечення, а також відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарських питань не могли бути запропоновані останній.

Стосовно доводів позивачки про те, що вона має переважне право на залишення на роботі, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).

При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. За відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Суд першої інстанції правильно визнав доводи позивачки в цій частині необґрунтованими, оскільки переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

В даній справі при проведенні консультацій, роботодавцем викладено причини скорочення (в т.ч. здійснено порівняльний аналіз продуктивності праці працівників, які займають таку ж посаду), надано фінансово - економічне обґрунтування оптимізації робочих місць та скорочення штату апарату та виконавчих органів Бобровицької міської ради.

Судом встановлено, що при порівнянні продуктивності праці позивачки з іншими працівниками, які займають аналогічні посади роботодавцем встановлено, що продуктивність праці позивачки є меншою.

Доводи позивача про те, що у неї немає інших працівників з самостійним заробітком і що вона одна веде домогосподарство, не підтверджені належними та допустимими доказами.

В апеляційній скарзі позивачка зазначила, що Рішення 19 сесії 8 скликання Бобровицької міської ради Чернігівської області за № 1046-19/VІІІ від 30 серпня 2022 року набирало своєї чинності тільки з 09 грудня 2022 року, водночас процедура звільнення позивача на підставі вказаного звільнення відбулося до набрання чинності вказаного Рішення, а саме 08 рудня 2022 року.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване розпорядження в.о. Бобровицького міського голови від 30 листопада 2022 року № 369-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнято в т.ч. і на підставі розпорядження в.о. міського голови від 30 вересня 2022 року № 310- ос «Про скорочення посади», яке як і рішення 19 сесії Бобровицької міської ради 8 скликання від 30 серпня 2022 року № 1046-19/VIII «Про структуру та штати апарату та виконавчих органів міської ради», є чинним на момент розгляду справи, ніким не оскарженим.

Крім того позивачка зазначила про відсутність належних обґрунтувань щодо необхідності скорочення посади, яку обіймала саме вона, при наявності у штаті відповідача інших 22 аналогічних посад головних спеціалістів.

Проте колегія суддів зазначає, що згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18 при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Також апелянт зазначила, що роботодавцем відносно неї вчинялись цькування, штучні перешкоди у виконанні посадових обов`язків та мобінгу, шляхом виконання обов`язків поза робочим кабінетом, оголошення догани.

Колегія суддів критично відноситься до наведених тверджень позивачки, оскільки розпорядження про оголошення догани позивачкою не оскаржувалось, матеріали справи не містять ні заяв, ні звернень із зазначених питань до правоохоронних, судових чи інших компетентних органів і відповідно не містять рішень про притягнення до відповідальності роботодавця за зазначені дії.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначені твердження не є предметом спору у справі, що розглядається, а також не були покладені в основу підстав позову.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не було допущено процедурних порушень при попередженні про звільнення, та самому звільненні позивачки, які мали б наслідком для висновку про незаконність самого звільнення позивачки з посади.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що наказ відповідача є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий з дотриманням приписів Закону України «Про державну службу», а тому не підлягає скасуванню судом.

Позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення позивача, а тому, також задоволенню не підлягають.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 21.01.2026.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Коротких А.Ю.