Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №420/31482/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31482/25

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

12 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 154950006667 від 28.08.2025 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з датою заповнення 09.09.1987 року, в частині записів:

№ 1-7, які охоплюють спірний період її трудової діяльності з 08.09.1987 по 12.10.2001 роки;

№10-16, які охоплюють спірний період її діяльності з 06.04.2004 року по 31.08.2007 року на території Республіки Білорусь, а також призначити пенсію за віком з 07.08.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що пенсійний орган безпідставно не врахував стаж її роботи на території Республіки Білорусь, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії. Крім того до страхового стажу не враховано період здійснення догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до виповнення 3-річного віку через те, що свідоцтво про народження видано на території Республіки Білорусь.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що ОСОБА_1 не має необхідного 32-річного страхового стажу для призначення пенсії, а має лише 23 роки 9 місяців, що є недостатнім для призначення їй пенсії за віком. Відповідачі наголосили, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні (20.08.2025) не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Отже, враховуючи припинення участі України в Угоді від 13.03.1992, згідно якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, стаж роботи на території РБ з 01.01.1992 не враховується до страхового стажу. Крім того свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 від 01.02.1996 складено на білоруській та російській мові, а тому стаж до виповнення 3-річного віку дитині позивача також не зараховано до страхового.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 28 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №154950006667 від 28.08.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення позивачу пенсії за віком від 07.08.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач і відповідач подали апеляційні скарги, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, позивач - про задоволення позовних вимог в повному обсязі, відповідач - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі відповідно.

Зокрема, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд повинен був прийняти рішення, яким зобов`язати відповідача призначити пенсію.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України “Про зупинення дії та вихід з конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року”, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. Також судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано те, що за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Тому на осіб, які працювали в РБ після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. При призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території РБ, призначаються на умовах, визначених Законом 1058. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РБ по 31 грудня 1991 року. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні (20.08.2025) не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 154950006667 від 28.08.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви позивачем, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.09.1987, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи на території Республіки Білорусь з 08.09.1987 по 12.10.2001. Крім того, до страхового стажу не враховано період здійснення догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до сповнення 3-річного віку, так як свідоцтво про народження дитини видано на території Республіки Білорусь.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, та такою, що порушує право на призначення та отримання пенсії за віком у належному розмірі, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність. На час роботи позивачки в РБ, Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами ст.26 Закону № 1058, починаючи з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За обставинами справи, позивач досягла 60 річного віку та після цього звернулась до пенсійного органу за призначенням пенсії.

Пенсійним органом в оскаржуваному рішенні визначено, що позивач має недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, а саме з необхідних 32 років має лише 23 роки 9 місяців 8 днів.

До загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території Республіки Білорусь з 08.09.1987 по 12.10.2001. Крім того, до страхового стажу не враховано період здійснення догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до сповнення 3-річного віку, так як свідоцтво про народження дитини видано на території Республіки Білорусь.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Водночас, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Республіки Білорусь, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року).

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди 1 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди 1 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

На час роботи позивача в Республіки Білорусь, Україна була учасником Угод, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.

Згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії у галузі пенсійного забезпечення, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи, що позивач працювала на території Республіки Білорусь до набрання чинності Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (який набрав чинності 23 грудня 2022 року) її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 08.09.1987 року по 12.10.2001 року у Республіці Білорусь.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 560/129/24 від 03 листопада 2025 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо наявності підстав для зарахування спірного стажу позивача до страхового.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача стосовно того, що для належного захисту її прав необхідно ухвалити рішення про призначення пенсії, колегія суддів зазначає наступне.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п.1.1 Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком.

Предметом розгляду цієї справи не була перевірка подачі позивачем повного пакету документів.

Таким чином, враховуючи положення статті 245 КАС України, колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача здійснити призначення пенсії позивача на підставі Закону № 1058, може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбачених Законом №1058 та Порядком № 22-1 підстав для призначення пенсії.

У той же час колегія суддів наголошує, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для призначення пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача.

Вказане дозволяє дійти обґрунтованого висновку, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача призначити пенсію без перевірки наявності чи відсутності усіх передбачених Порядком № 22-1 документів і наявності необхідного стажу для призначення такої виплати, може бути необґрунтованим та призвести до призначення пенсії без достатніх на то законних підстав.

Належним способом захисту порушеного права позивача буде саме повторний розгляд заяви про призначення пенсії, оскільки необхідно врахувати стаж, про який зазначено у судових рішеннях.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/18450/21 від 24 жовтня 2024 року.

Крім того, в постанові по справі № 420/34524/23 від 22 липня 2025 року Верховний Суд також дійшов висновку, що індивідуальне обчислення розміру пенсії та остаточне рішення щодо її нарахування потребує здійснення уповноваженим органом розрахункових дій, передбачених законодавством у сфері пенсійного забезпечення, що входить до компетенції органів Пенсійного фонду.

Отже, у цьому випадку належним способом поновлення порушеного права є зобов`язання пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 19 вересня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко