Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №420/33849/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33849/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155750003700 від 18.09.2025 про відмову йому у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, період роботи з 01.01.1975 по 31.12.1999 та призначити йому пенсію за віком з 19.08.2025.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідачі дійшли помилкового висновку про відсутність у нього страхового стажу для призначення пенсії. Так, пенсійним органом до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 1976 по 1992, оскільки у трудовій книжці відсутня інформація про відпрацьовані вихододні, а відповідно до довідки про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та фактично відпрацьований час від 02.04.2025 №46, ОСОБА_1 не значиться. Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи з 1993 по 1999 відповідно до довідки від 02.04.2025 №46, оскільки в акті перевірки від 01.09.2025 №1500-0902-1/6463 зазначено, що в архівних документах значиться “ ОСОБА_2 ”, що не відповідає паспортним даним на російській мові та відсутня інформація, що іншої такої людини в первинних документах не значиться.

ГУ ПФУ в Одеській області заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи, що не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а також не вчиняло протиправних дій щодо делегування розгляду документів позивача, поданих для призначення пенсії, а тому відсутні правові підстави зобов`язувати вчиняти будь-які зобов`язальні дії відносно позивача.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи, що у позивача недостатньої страхового стажу для призначення пенсії за віком, а саме із необхідних від 21 до 31 року страхового стажу, позивач має лише 13 років 04 місяці та 03 дні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155750003700 від 18.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 (колгоспний облік, форма №76) з 1976 по 1999 рік і з врахуванням висновків суду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема апелянт зазначає, що ним правомірно не зараховано період роботи позивача в колгоспі з 1976-1992 та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 24.12.1961 року, після досягнення 63 річного віку, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із з заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2025 №155750003700 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно рішення, необхідний страховий стаж, що визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", має становити від 21 до 31 року, натомість страховий стаж позивача складає 13 років 04 місяця 03 дня.

За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки від 15.03.1977 №35 з 1976-1992, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та в довідці від 02.04.2025 №46 зазначено, що ОСОБА_1 не значиться; період роботи з 1993 по 1999 згідно довідки від 02.04.2025 №46, оскільки в акті перевірки від 01.09.2025 №1500-0902-1/6463 зазначено, що в архівних документах значиться як « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним на російській мові та відсутня інформація, що іншої такої людини в первинних документах не значиться.

Вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і вона містить інформацію про фактично відпрацьований позивачем час у колгоспі за спірні періоди (1976-1999 роки), що відповідачами не спростовано. Не заповнення відповідальною особою роботодавця певної інформації, зокрема встановленого мінімуму трудоднів за рік у графі №6 трудової книжки, не може бути законною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу. Разом з тим, такий період роботи підлягає зарахуванню за фактично відпрацьований час.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами ст.26 Закону № 1058, право на призначення пенсії за віком, після досягнення 60 річного віку мають особи, у разі наявності страхового стажу - починаючи з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року — 28 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 - від 15 до 25 років.

На час звернення за призначенням пенсії 18.09.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг повних 63 роки.

Відповідно до документів, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача обрахований 13 років 04 місяці 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058.

До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 1976-1992 та з 1993 по 1999 рік.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п.2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 «Про трудові книжки колгоспників» (чинної на час внесення записів до трудової книжки) трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень порядку № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Постановою №310 встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Основних положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

За приписами п.6 Основних положень, всі записи у трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Порядку № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правил трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Враховуючи вищевикладені приписи постанови № 310, колегія суддів дійшла висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 120/2366/21-а від 12 червня 2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано до пенсійного органу трудову книжку колгоспника № 35 від 15.03.1977 року, із встановленим річним мінімумом та даними щодо його виконання позивачем.

Так, з трудової книжки колгоспника судом першої інстанції вірно встановлено, що на аркушах 2-3, 4-5, 6-7 трудової книжки колгоспника, у розділі "відомості про роботу" вказаний встановлений мінімум трудоднів за рік та кількість пророблених людиноднів за 1976 - 1999 роки,

Крім того, графі 7 трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 міститься інформація про нараховану заробітну плату за рік, зокрема з 1976 року по 1999 рік, а в графі 13 та 14 підписи голови колгоспу та головного бухгалтера колгоспу. Вказані записи засвідчено також печатками колгоспу.

З трудової книжки позивача вбачається, що в 1976, 1982, 1986, 1991, 1993, 1994, 1995 роках позивачем не було виконано річний мінімум встановлених трудоднів та не зазначено про поважність такого невиконання, а в 1977, 1978, 1979, 1983, 1984, 1985, 1987, 1988, 1990, 1992, 1996, 1997, 1998, 1999 роках в трудовій книжці колгоспника взагалі відсутні дані щодо встановленого річного мінімуму встановлених трудоднів.

Враховуючи, що в деякі роки позивач не виконував відпрацьовані вихододні, а в деяких відсутні відомості щодо мінімуму трудоднів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірний період роботи в колгоспі повинен бути зарахований до страхового стажу відповідача у відповідності до приписів ст.56 Закону № 1788, а саме з урахуванням часу роботи за фактичною тривалістю.

Щодо відсутності інформації про роботу позивача в архівних документах за період з 1976 по 1992 року, згідно архівної довідки, у зв`язку із чим пенсійний орган не зарахував спірний період до страхового стажу, то колегія суддів зазначає, що факт роботи позивача у колгоспі у спірний період підтверджується трудовою книжкою колгоспника, що в даному випадку є основним документом.

Щодо доводів пенсійного органу, що у період з 1993 року по 1999 рік в архівних документах значиться « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним на російській мові та відсутня інформація, що іншої такої людини в первинних документах не значиться, колегія суддів зазначає, що вони вірно відхилені судом першої інстанції.

Так, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 наголосив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 607/7638/17 від 06 квітня 2022 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155750003700 від 18.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зобов`язанням повторно розглянути подані позивачем документи, з урахуванням висновків суду.

Оскільки ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає правової оцінки рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року в цій частині.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 18 жовтня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко