Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №420/33021/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33021/23

Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Бітова А.І.,

Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023р. ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ГУ ДМСУ в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМСУ в Одеській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ГУ ДМСУ в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 25.10.2023р. ОСОБА_2 направлено до ГУ ДМСУ в Одеській області заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлену та підписану ним особисто, разом із супровідним листом, підписаним начальником ДУ «ОСІ», полковником внутрішньої служби С. Чишкала. Вказана заява була зареєстрована відповідачем 6.11.2023р. за вх.№К-671/6/5101-23. Оскільки позивач не отримував відповідь на заяву від 25.10.2023р., представником позивача адвокатом Наталією Білак в його інтересах на електронну пошту відповідача направлено адвокатський запит №13-11/23 від 13.11.2023р. із проханням надати копію звернення ОСОБА_2 та відповіді у разі, якщо така вже була підготовлена.

У відповідь на вказаний запит, міграційною службою було направлено лист вих. №5100.5.1.-13696-51.3-23 від 14.11.2023р., в якому повідомлено, що зовнішній вигляд, зміст та інші критерії, що визначені у національному законодавстві не відповідали встановленим вимогам, а тому 7.11.2023р. за вих.№5100.5.1-13372/51.3-23 у зворотному порядку підготовлено роз`яснення, яке надіслано на адресу ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та додано зазначене роз`яснення. Але додатки до роз`яснення від 7.11.2023р. за вих.№5100.5.1- 13372/51.3-23 не надано.

З огляду на ненадання додатків, представником позивача адвокатом Наталією Білак на електронну пошту відповідача повторно направлено адвокатський запит №15-11/23 від 15.11.2023р. із проханням надати копію звернення ОСОБА_2 та відповіді у повному обсязі. У відповідь відповідачем було направлено лист вих. №5100.5.1.-13690-51.3-23 від 20.11.2023р., однак додатки до додатки до роз`яснення від 7.11.2023р. за вих. №5100.5.1-13372/51.3-23 знову ж таки не було надано.

Також не було задоволено прохання позивача щодо забезпечення виїзду представника відповідача до ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Позивач вважає зазначена відповідь відповідача від 7.11.2023р. за вих. №5100.5.1-13372/51.3- 23 протиправною, оскільки фактично свідчить про незаконну відмову у розгляді заяви позивача від 25.10.2023р., що порушує його права, інтереси та вимоги законодавства.

При цьому, позивач зазн6ачив, що розглядаючи подану позивачем заяву згідно положень ЗУ «Про звернення громадян», та фактично повертаючи позивачу його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану ним згідно положень Закону, міграційною службою не було зазначено чітких та однозначних правових обставин, що свідчили б про невідповідність вказаної заяви (звернення) критеріям, визначеним Законом та Правилам розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС України від 7 вересня 2011р. №649. Відповідачем у відповіді від 7.11.2023р. за вих. №5100.5.1-13372/51.3-23 p. лише процитовано положення Закону, зокрема, в частині належного суб`єкта звернення з вказаною заявою, водночас, без жодних висновків та обґрунтувань.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, а тому звернувся в суд із даним позовом.

Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДМСУ в Одеській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 від 25.10.2023р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язано ГУ ДМСУ в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_2 від 25.10.2023р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявна протиправна бездіяльність міграційного органу, оскільки в порушення вимог чинного законодавства міграційна служба повинна була прийняти, розглянути та за результатом розгляду прийняти відповідне рішення за заявою позивача.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалам справи під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Молдова.

25 жовтня 2023р. Крецу Геннадій через ДУ «ОСІ» направив до ГУ ДМСУ в Одеській області заяву, в якій просив надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту з причин політичного переслідування та існування реальної загрози життю, а також направити представника до ДУ «ОСІ» задля анкетування та проведення інших необхідних дій (а.с.8-9).

Проте, листом від 7.11.2023р. ГУ ДМСУ в Одеській області надано відповідь та повідомлено, що звернення не відповідає критеріям, що визначені у ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011р. та в Правилах розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 7.09.2011р. за №649. З урахуванням цього, розгляд клопотання проведено у відповідності до ЗУ «Про звернення громадян». Також, в листі роз`яснено особливості звернення із заявою про визнання біженцем або особовою, яка потребує додаткового захисту, в тому числі через надіслання алгоритму заповнення заяви сфери міжнародного захисту, який розроблено разом із офіційним партнером УВКБ ООН в м.Одеса (а.с.20-22,50-57).

Позивач, не погоджується із вищезазначеною бездіяльністю міграційної служби, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Перевіряючи правомірність рішення суду першої інстанції, з урахуванням підстав, за якими апелянт пов`язує його скасування, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8.07.2011р. за №3671-VI (надалі - Закон №3671-VI).

Положеннями ст.1 Закону №3671-VI встановлено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.

За правилами ст.5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у ст.6 Закону №3671-VI.

Згідно наведеної норми не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис (ч.6 ст. 7 Закону № 3671-VI).

Приписами п.2.1. Наказу №649 визначено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

У разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (п.2.4, 2.5 Правил №649).

Положеннями ч.6 ст.8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, положеннями ст.8 Закону №3671-VI передбачено вичерпний перелік підстав відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, судова колегія зазначає, що Закон №3671-VI диференціює такі стадії процедури розгляду заяв: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення документів або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначені рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 25.10.2023р. Крецу Г. через ДУ «ОСІ» направив заяву до ГУ ДМСУ в Одеській області, в якій просив надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту з причин політичного переслідування та існування реальної загрози життю, а також направити представника до ДУ «ОСІ» задля анкетування та проведення інших необхідних дій.

Однак, уповноважені особи ГУ ДМСУ в Одеській області після надходження до територіального органу ДМС заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не вичинено жодних дій, визначених Правилами №649.

Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що заява позивача від 25.10.2023р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, написана ОСОБА_2 особисто, із зазначенням підстав, за яких він вважає, що потребує захисту, а також із зазначенням відповідних даних, що дозволяли встановити його особу. Разом з тим, ані ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ані Правилами №649 не передбачено вимоги особистого прибуття заявника до територіального органу ДМС задля подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Що стосується посилань відповідача на те, що заява ОСОБА_2 від 25.10.2023р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була направлена до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області, що у свою чергу також унеможливлює проходження всіх відповідних процедур, передбачених ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», то судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки заява ОСОБА_2 від 25.10.2023р. адресована Головному управлінню ДМС в Одеській області як територіальному органу ДМС, який уповноважений вирішувати питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, позивач при поданні відповідної заяви не може бути відповідальним за внутрішню організацію роботи Головного управління ДМС в Одеській області та передачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту між відповідними відділами управління.

Отже, ГУ ДМС в Одеській області, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання заяви ОСОБА_2 від 25.10.2023р., за результатами розгляду такої заяви повинен був прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або ж прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що будь-якого рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 від 25.10.2023р., ГУ ДМС в Одеській області, в порядку, визначеному чинним законодавством України, не прийнято.

На підставі вказаного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку наявні порушення ДМС процедури попереднього розгляду заяви позивачки про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту (ст.8 Закону №3671-VI ).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.І. Бітов

О.В. Єщенко