Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №420/29059/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29059/25

Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:29.10.2025р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини (далі – в/ч) НОМЕР_1 про:

- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2025 року, включно, відповідно до приписів абз.абз.3, 4, 5, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок №1078).

- зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4 075,24 грн. в місяць за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2025 року, включно, відповідно до приписів абз.абз.4, 6 п.5 Порядку №1078.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що під час проходження військової служби відповідачем не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, не було нараховано та в подальшому не виплачувалась індексація-різниця грошового забезпечення відповідно до норм абз.абз.4, 6 п.5 Порядку №1078.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. При цьому, індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ), так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Крім того, у відповідності до повідомлення Директора Департаменту фінансів МО України від 26 березня 2018 року №248/1485 надані наступні роз`яснення. Відповідно до ст. 51 Бюджетного Кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-VI "керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення". Позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення у з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2025 року. При цьому доводи позивача про невірно виплачені суми індексації є неаргументованими.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 07 квітня 2025 року включно, відповідно до приписів абз.абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078.

Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4 075,24 грн. в місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 07 квітня 2025 року включно, відповідно до приписів абз.абз.4, 6 п.5 Порядку №1078.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги:

- при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача до в/ч НОМЕР_1 на день виключення (07 квітня 2025 року) зі списків в/ч НОМЕР_1 не надходило, наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 07 квітня 2025 рік №92 (по стройовій частині) позивачем не оспорювався. Позивач погодилась з наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині), згідно з яким її було розраховано та виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення. Отже, з 19 липня 2022 року КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач звернулась з даним позовом до суду лише 21 серпня 2025 року. Безпідставним є і зазначення позивачем листа-відповіді відповідача від 21 серпня 2025 року, з часу отримання якого позивач міг би дізнатися про порушене своє право щодо не нарахуванні та невиплаті за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2025 року. Отримання позивачем вказаного листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти лише по спливу близько 6 років після виключення із списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ;

- позивача купівельна спроможність не знизилась, враховуючи те, що суттєвого подорожчання споживчих товарів і послуг не відбулось, а грошове забезпечення збільшилось приблизно у 2 рази. Підвищення грошового забезпечення позивача у грудні 2015 року, січні 2016 року відбулось випереджаючим шляхом та значно перевищило суму індексації за той же період. Також зазначено, що підвищення місячного грошового забезпечення Позивача за рахунок постійних складових у січні 2016 року склало значно більшу суму ймовірної індексації за січень 2016 року. Таким чином, відповідно до наведеного та згідно вимог п.3 Постанови № 1013 та п.5 Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем, в якому відбулось підвищення грошових доходів (грошового забезпечення) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. У зв`язку з вищезазначеним, індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, і законних підстав для вчинення таких дій у відповідача немає. Так, з довідки про розмір нарахованого грошового забезпечення Позивача №992 від 12 серпня 2025 року за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2025 року вбачається, що позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась і виплачувалась. У зв`язку з чим позовні вимоги до в/ч НОМЕР_1 є безпідставними і необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Отже, командування в/ч НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і тому дії командування в/ч НОМЕР_1 не є протиправними, як це зазначено в позовній заяві.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.

Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.

озглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом командира в/ч НОМЕР_1 №92 від 07 квітня 2025 року з 07 квітня 2025 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

12 серпня 2025 року в/ч НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 07 квітня 2025 року.

ОСОБА_1 звернулась до в/ч НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2025 року, включно, відповідно до приписів абз.абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, на яку листом від 13 серпня 2025 року надано відповідь та повідомлено про відсутність законних підстав для нарахування та виплати індексації.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що щодо виплати позивачу "фіксованої" індексації (індексації-різниці) суд враховує, що позивач у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року продовжив проходження військової служби та перебування на грошовому забезпеченні та з 01 березня 2018 року розмір посадового окладу позивача залишався незмінним. Таким чином, відповідач має провести розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року включно, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абз.абз.4, 5, 6 п.5 Порядку №1078.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2023 року №1013 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 р. №398", Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ст.ст. 1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ (далі – Закон №1282-ХІІ), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст. 4 Закону).

Відповідно ст.6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно абз.8 п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно – правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 19 липня 2019 у справі № 240/4911/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а відсутність такого нарахування та невиплата індексації є порушенням вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078.

Щодо індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 07 квітня 2025 року варто зазначити, що право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абз.2 п.1-1, абз.6 п.5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз.абз.2, 5 п.4 Порядку №1078).

Поняття індексації-різниці викладено у абз.абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 п.5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз.6 п.5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз п.1, абз.абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 дає підстав для висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Колегія суддів зазначає, що 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п.п.5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21.

З матеріалів справи вбачається, що поточна індексація за спірний період не є предметом даного спору.

В свою чергу, позивачу не нараховувалась і не виплачувалась індексація – різниця за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 07 квітня 2025 року.

З огляду на приписи п.5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновку, що для правильного застосування абз.абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абз.5 п.5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абз.5 п.4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абз.4 п.5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки від 12 серпня 2025 року №992 грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року склало – 7 821,55 грн., а в березні 2018 року – 8 200,46 грн.

Величина приросту індексу споживчих цін – 253,3%. Прожитковий мінімум у березні 2018 року – 1 762 грн. Сума індексації за березень 2018 року розраховується як прожитковий мінімум працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.

Таким чином, розмір індексації грошового забезпечення, яка мала скластися в березні 2018 року, складає 4 015,88 грн.

Відповідно абз.4 п. 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4 463,15 грн. – 387,91 грн. (8 200,46 грн. - 7 821,55 грн.) = 4 075,24 грн.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на отримання суми індексації-різниці у розмірі 4 015,88 грн., починаючи з 01 березня 2018 року до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців або до дати звільнення його зі служби.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на отримання суми індексації-різниці у розмірі 4 075,24 грн., починаючи з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 07 квітня 2025 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу "індексації-різниці" в розмірі 4 075,24 грн. щомісячно, відповідно до абз.абз.4, 6 п.5 Порядку №1078.

Щодо доводів апеляційної скарги, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.

Водночас ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До "усіх виплат" (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).

Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: - "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період до 02 травня 2022 року, коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Крім того, колегія суддів вважає вірним посилання суду першої інстанції про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише з листа відповідачів від 23 березня 2025 року суд дійшов висновку що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині позовних вимог заявлених до в/ч НОМЕР_1 .

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.