Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №420/2827/22 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2827/22

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

повний текст судового рішення

складено 24.11.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Димерлія О.О.,

суддів: Джабурії О.В., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №420/2827/22 щодо повернення заяви, поданої в порядку приписів ст.383 КАС України

У С Т А Н О В И В:

01.05.2025 ОСОБА_1 , в порядку ст.383 КАС України, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою, у якій просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати нарахованої доплати до пенсії за період з 01.12.2019 по 30.09.2022 в сумі 181130грн. 23коп., відмови у виплаті щомісячної доплати у 2000 гривень на суму 60 000 грн (доплата, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021), невиплати інфляційних втрат і трьох процентів річних в сумі 84 299 грн та 69426 грн (інфляційні втрати) внаслідок порушення приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

Мотивуючи таке звернення позивач вказує про невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2022 по справі №420/2827/22 в частині виплати доплати пенсії за період з 01.12.2019 по 30.09.2022 в сумі 181130грн. 23коп. У зв`язку з невиконанням відповідачем такого зобов`язання позивач уважає, що має право на отримання інфляційних втрат і 3% річних за період з 23.07.2022 по 22.04.2023 в загальній сумі 84299грн. Також, ОСОБА_1 зауважує, що орган Пенсійного фонду відмовився виплачувати доплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №420/2827/22 заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду – повернуто заявнику.

Приймаючи таке судове рішення окружний адміністративний суд вказав, що подана позивачем заява про протиправність дій відповідача у порядку ст. 383 КАС України не відповідає вимогам, визначеним п.7, 8 ч. 2, ч. 3 ст. 383 КАС України, позаяк не містить інформації про хід виконавчого провадження та доказів пред`явлення виконавчого листа до виконання. Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо не виплати інфляційних втрат, трьох процентів річних в сумі 84299 грн, а також щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021, суд першої інстанції вказав, що вони не може бути предметом розгляду в порядку ст.383 КАС України, адже не були предметом спору в справі №420/2827/22.

Не погодившись із вищевказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на невідповідність висновків окружного адміністративного суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, позивачем викладено прохання скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що судом уже приймалась аналогічна ухвала від 06.05.2025, яку постановою Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №420/2827/22 скасовано. Також, позивач відмічає, що згідно принципу «jura novita curia» (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено таке.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У вересні 2021 року Департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області скеровано довідку про розмір грошового забезпечення №22/6-5356 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019.

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою щодо перерахунку пенсії.

Однак, органом Пенсійного фонду відмовлено в проведенні перерахунку пенсії.

Уважаючи порушеним своє право на належне пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2022 у справі №420/2827/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 07.09.2021 №22/6-5356, виданої Департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 07.09.2021 №22/6-5356, виданої Департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2022 у справі №420/2827/22 набрало законної сили.

На виконання вищенаведеного судового акту органом Пенсійного фонду нараховано доплату пенсії за період з 01.12.2019 по 30.09.2022 в сумі 181130грн. 23коп.

Загальні вимоги до форми та змісту заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду встановлені ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно із ч. ч. 4 та 5 ст. 383 КАС України, заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику.

Отже, вказана процесуальна норма спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.

Таким чином, заяву зазначену у частині першій статті 383 КАС України, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

За фактичними обставинами справи, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа в справі №420/2827/22 відкрито 06.09.2022.

Водночас, за наслідком дослідження матеріалів справи в контексті розгляду ініційованого позивачем процесуального питання колегією суддів з`ясовано, що в супереч вимогам п.8 ч.2 ст.383 КАС України ОСОБА_1 не надано відомостей про хід виконавчого провадження.

Відповідно до п.8 ч. 2 ст. 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про хід виконавчого провадження.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 383 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

Проте, в порушення вказаних вимог, до матеріалів заяви не надано доказів та не зазначено які дії вчинено виконавцем, спрямовані на перевірку виконання рішення суду.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі №9901/235/20 зазначено, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.

Наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

На відміну від позовних заяв чи апеляційних скарг, для яких КАС України передбачено можливість залишення без руху у разі недотримання вимог щодо форми та змісту (статті 169, 298 КАС України), стаття 383 не містить прямої вказівки на застосування такого механізму до заяв, поданих у її порядку. Частина п`ята статті 383 КАС України є імперативною нормою, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви у разі невідповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.

Відтак, подана ОСОБА_1 заява про протиправність дій відповідача у порядку ст. 383 КАС України не відповідає вимогам, визначеним п.8 ч. 2, ч. 3 ст. 383 КАС України, т.я. не містить інформації про хід виконавчого провадження.

При цьому, надаючи оцінку твердженням позивача щодо звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.04.2025 про виплату інфляційних втрат і трьох процентів річних за період із 23.07.2022 по 22.04.2025 та щомісячної доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 та звернення до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.04.2025 аналогічного змісту, колегія суддів зазначає, що такі правовідносини не були предметом спору в даній справі №420/2827/22.

Отже, вищеназвані звернення позивача до ГУ ПФУ в Одеській області від 21.04.2025 та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.04.2025 не стосуються предмету даної справи та не вказують на порушення прав позивача саме в межах виконання рішення суду в справі №420/2827/22.

Такі вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку ст. 383 КАС України, їх слід розцінювати як окремі позовні вимоги.

Вказане підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.10.2025 у справі №420/2827/22.

Колегія суддів відхиляє довід скаржника про те, що судом уже приймалась аналогічна ухвала від 06.05.2025, яку постановою Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №420/2827/22 скасовано, оскільки саме у названій постанові судом касаційної інстанції вказано про необхідність врахування вище досліджуваних критеріїв під час розгляду заяви, поданої в порядку приписів ст.383 КАС України.

Стосовно доводу ОСОБА_1 про те, що згідно принципу «jura novita curia» (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції відмічає, що повноваження органів влади є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору покладено на суд (пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17). Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц), від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц), від 23.10.2019 (справа № 761/6144/15-ц), від 15.06.2021 (справа № 904/5726/19) неодноразово вказувала на дію принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

За наслідком з`ясування фактичних обставин справи в контексті вирішення ініційованого ОСОБА_1 процесуального питання апеляційний адміністративний суд вказує, що судом першої інстанції правильно кваліфіковано правову природу відносин між позивачем та відповідачем, вибрано і застосовано до спірних правовідносин відповідні норми права, повно і всебічно з`ясовано обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а відтак дотримано принцип «jura novita curia» (суд знає закони).

Установлені в межах даного апеляційного розгляду фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи позивача.

Колегія суддів уважає за необхідні зауважити, що наведені ОСОБА_1 в обґрунтування власної позиції доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення спірного питання.

Отже, при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для її скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 329, 383 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №420/2827/22 щодо повернення заяви, поданої в порядку приписів ст.383 КАС України - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька