Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №400/11952/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11952/25

Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії (бездіяльність) ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо:

- ненадання Довідки про нараховане ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за періоди служби з 29.01.2020 по 11.08.2021 з зазначенням тарифного розряду, посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;

- відмови у перерахуванні та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди служби з 29.01.2020 по 11.08.2021 та з 25.02.2022 по 07.04.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених за вказані періоди сум, а також виплачених за вказані періоди щомісячних (надбавка за вислугу років; надбавка за особливості проходження служби; надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці: надбавка за особливі умови служби; премії ти інші передбачені законодавством) та одноразових (грошова допомога на оздоровлення; матеріальна допомоги на вирішення соціально-побутових питань: грошова компенсація за невикористані дні основних щорічних та додаткових відпусток, як учаснику бойових дій; одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби ті інші передбачені законодавством) додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (в редакції чинній з 29.01.2020);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 :

- надати довідку про нараховане ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за періоди служби з 29.01.2020 по 11.08.2021 з зазначенням тарифного розряду, посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;

- здійснити перерахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди служби з 29.01.2020 по 11.08.2021 та з 25.02.2022 по 07.04.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених за вказані періоди сум, а також виплачених за вказані періоди щомісячних (надбавка за вислугу років: надбавка за особливості проходження служби: надбавка за роботу, яка передбачив доступ до державної таємниці: надбавка за особливі умови служби: премії та інші передбачені законодавством) та одноразових (грошова допомога на оздоровлення; матеріальна допомоги на вирішення соціально-побутових питань; грошова компенсація за невикористані дні основних щорічних та додаткових відпусток, як учаснику бонових дій; одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби ті інші передбачені законодавством) додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (в редакції чинній з 29.01.2020).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху. Запропоновано позивачу у 10 - денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку.

17.11.2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач просив поновити строк звернення до адміністративного суду а у разі відмови в поновленні строку щодо вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 07.04.2023, просив здійснити розгляд позовної заяви в межах правовідносин, що охоплюють періоди: з 29.01.2020 по і 1.08.2021; з 25.02.2022 по 19.07.2022, за якими позов подано без порушення встановленого строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог за період з 19.07.2022 по 07.04.2023 року - повернуто позивачу. Зазначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу №400/11952/25 в частині вимог за період з 19.07.2022 по 07.04.2023 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводами апеляційної скарги апелянт зазначає, що 17.11.2025 р. ним подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій він зазначає, що про порушення свого права скаржник дізнався лише 17.10.2025. Апелянт вказує, що саме цього дня він отримав відповідь відповідача на запит, де було зазначено фактичний розмір прожиткового мінімуму (занижений), застосований для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням при нарахуванні грошового забезпечення за періоди з 25.05.2019 по 11.08.2021 та з 25.02.2022 по 07.04.2023. Апелянт зазначає, що затверджена форма грошового атестата не передбачає відображення нормативної бази чи складових формули розрахунку. У отриманому позивачем атестаті від 07.04.2023 були зазначені лише фіксовані суми виплат (оклад, звання, надбавки), проте було відсутнє нормативне обґрунтування цих нарахувань. Зокрема, документ не містив критично важливої інформації - а саме інформації про те, який саме розмір прожиткового мінімуму (фіксовані 1762 грн. чи законодавчо встановлений розмір на 1 січня календарного року) було використано як базову величину для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням. Отримавши атестат позивач не міг усвідомити протиправність дій відповідача, оскільки без спеціальних знань та доступу до вихідних даних розрахунку неможливо встановити, що в основу нарахувань закладено застарілий та занижений прожитковий мінімум. Вказує, що лише шляхом огляду грошового атестату, за відсутності відомостей про застосовану розрахункову величину (прожитковий мінімум), та спираючись виключно на підсумкові суми, позивач, не володіючи спеціальними знаннями, не мав об`єктивної можливості самостійно встановити невідповідність нарахувань вимогам чинного законодавства.

Апелянт вказує, що з метою з`ясування можливого порушення, він 10.10.2025 звернувся із запитом до відповідача. Лише 17.10.2025, отримавши відповідь №9/2/3492, позивач вперше достовірно дізнався, що для розрахунку його грошового забезпечення застосовувався занижений прожитковий мінімум 1762,00 грн., що суперечить законодавству. Вказує, що саме з цієї дати (17.10.2025) має відраховуватися тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України. Оскільки датою, коли позивач вперше дізнався про порушення, є 17.10.2025, а позов було подано 05.11.2025, апелянт вважає, що звернення до суду відбулося в межах тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено поважні і об`єктивні обставини, які стали причиною порушення строків звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022 по 07.04.2023. Суд першої інстанції зазначив, що позивач не заперечує, що при виключенні із списків особового складу відповідача ним отримано грошовий атестат, а тому підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду з вимогами з 19.07.2022 по 07.04.2023 відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 до спорів про стягнення належної працівнику заробітної плати, що виникли до 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог про стягнення належної працівнику заробітної плати за період після 19 липня 2022 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Отже, у зв`язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, що, у деяких випадках, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, тлумачиться як закінчення одночасно із завершенням карантину строків звернення до суду, які почались під час дії такого карантину.

При цьому, колегія суддів зауважує, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення за період після внесення змін до статтею 233 КЗпП України (19 липня 2022 року), який почався 01 липня 2023 року закінчується 1 жовтня 2023 року.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року справа 460/21394/23.

Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, колегія суддів зазначає про наступне.

Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 07 квітня 2023 року.

Повертаючи позовну заяву за період з 19.07.2022 року по 07.04.2023 рік, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та зазначив, що позивач звернувшись до суду у листопаді 2025 року пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.

Як вже було зазначено вище, період з 19 липня 2022 року по 07 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 07 квітня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Такий правовий висновок зроблено у Постанові Верховного суду від 21 березня 2025 року справа 460/21394/23.

Колегія суддів зазначає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 07 квітня 2023 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Таким чином, апелянт 07 квітня 2023 року отримавши розрахунковий документ, мав почати вчиняти дії, щодо з`ясування правомірності нарахованого грошового забезпечення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з запитом про те, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при нарахуванні грошового забезпечення, позивач завернувся лише 10.10.2025 року.

В заяві, про поновлення строку звернення до суду, апелянт не наводить обґрунтувань та не зазначає поважних причин, які б унеможливлювали звернутись до суду у період з 01 жовтня 2023 року по 10.10.2025 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність належних поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вимогами за період 19.07.2022 по 07.04.2023.

За приписами ч.1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Єщенко