Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №280/6521/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6521/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року (суддя Богатинський Б.В.) в адміністративній справі №280/6521/24 за позовом ОСОБА_1 до Військового госпіталю Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и В :

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військового госпіталю Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військового госпіталя Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 лютого 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 28 червня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Військового госпіталю Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військовий госпіталь Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/2684/23 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 32 753,38 грн. Однак, відповідач допустив протиправну бездіяльність, а саме: не нарахував та не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку. Крім того, на думку позивача відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що спірні правовідносини не регулюються нормами КЗПП України, оскільки слід застосовувати спеціальне законодавство – Положення про проходження громадянами України військову службу у Збройних Силах України. Також суд не врахував правові висновки Великої Палати у постанові від 26.06.2019 року №761/9584/15-ц щодо зменшення розміру середнього грошового забезпечення, яке має бути виплачено позивачу. Також відповідач не належить до переліку суб`єктів відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», а тому з останнього не може бути стягнуто компенсацію втрати частини доходів. При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив військову службу у Військовому госпіталі Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.07.2023 у справі №280/2864/23 позов задоволений, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.01.2017 (включно) із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”.

На виконання рішення суду від 05.07.2023 у справі №280/2864/23, відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи, відповідачем 28.06.2024 виплачено 32756,38 грн.

Позивач у цій справі просить суд стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження служби цивільного захисту, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби цивільного захисту.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Отже, індексація грошового забезпечення, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна була бути виплачена у день звільнення позивачки, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника про те, що у спірному випадку відсутні підстави для застосування ст.117 КЗпП України.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період з 22 лютого 2017 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року до 11 липня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23, і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП, за весь період з 22 лютого 2017 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року по 28 червня 2024 року - не більш як за шість місяців.

Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023).

Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивачки права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачці сум індексації грошового забезпечення.

Доводи відповідача що останній не належить до переліку суб`єктів відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», а тому з останнього не може бути стягнуто компенсацію втрати частини доходів, є хибними, оскільки фактично є самостійним тлумаченням норм вказаного Закону.

Стосовно посилань скаржника, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Великої Палати у постанові від 26.06.2019 року №761/9584/15-ц щодо зменшення розміру середнього грошового забезпечення, яке має бути виплачено позивачу, то в даному випадку судом не було зазначено конкретних сум до виплати та не здійснено їх розрахунок, а тому такі посилання відповідача є необґрунтованими.

Також колегія суддів враховує той факт, що в даному випадку відповідач вчинив триваюче порушення щодо виплати позивач належних сум та в спірних правовідносинах судом застосовано норми КЗпП України з урахуванням їх редакційної чинності у часі, що стало наслідком для часткового задоволення позову, зокрема, що періоду стягнення, а тому у суду були відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військового госпіталю Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай