Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №200/3980/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року справа №200/3980/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року (повне судове рішення складено 29 серпня 2025 року) у справі № 200/3980/25 (суддя в І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по дату фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є військовослужбовцем за контрактом, у період з 3 липня 2017 року до 24 березня 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 3 липня 2017 року № 1 лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , який прибув з військового юридичного факультету Національного юридичного Університету ім. Я.Мудрого, призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30 червня 2017 року № 445 на посаду офіцера юридичної групи управління військової частини НОМЕР_1 , ВОС-8503003, з 3 липня 2017 року зараховано до списків особового складу; наказано вважати таким, що з 3 липня 2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 березня 2025 року № 83, майора юстиції ОСОБА_1 , помічника командира військової частини з правової роботи – начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , з 24 березня 2025 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, посаду здав та вибув до нового місця служби.

Позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію та підтвердження щодо розмірів нарахованого та сплаченого грошового забезпечення за період служби.

За результатом вивчення інформації та документів, отриманих від військової частини НОМЕР_1 , позивачем встановлено, що у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року відповідачем нарахування грошового забезпечення здійснювалось не в повному обсязі, а саме: відповідач здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення за спірний період із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного (2020, 2021, 2022 та 2023) року.

На підтвердження обгрунтованості заявлених вимог посилається на постанову Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 480/5496/20.

Також зазначає, що відповідно до Закону України № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України на 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік - станом на 1 січня відповідного року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року,на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 1 січня 2023 року по 19 травня 2023 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (набрала чинності з 1 березня 2018 року).

Пунктом 4 зазначеної постанови (в первісній редакції) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року (Постанова № 103), до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких п. 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни у п. 4 Постанови № 704.

Оскільки п. 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратив чинності, а Постанова № 704 є підзаконним актом, правові підстави для обчислення грошового забезпечення зі складовими окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року відсутні.

Щодо позовних вимог позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, відповідач зазначив, що відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ оскарженню в судовому порядку підлягає відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації, а із відповідною заявою позивач до військової частини не звертався. Крім цього, згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, зазначна вимога є передчасною. Посилається на постанови Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 9 червня 2021 у справі № 240/186/20, від 4 травня 2022 у справі № 200/14472/19-а.

Також зазначено, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету, і може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом; нарахування та виплата компенсації за час затримки виплати грошового забезпечення не передбачено бюджетом військової частини НОМЕР_1 та суперечить ст.ст. 48, 51 Бюджетного кодексу України.

Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, паспорт ID НОМЕР_3 від 20 червня 2019 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серія НОМЕР_4 від 16 квітня 2018 року.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; є суб`єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі.

Як встановлено судом, позивач перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, військове звання з 14 квітня 2025 року - підполковник юстиції.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 , полковника ОСОБА_2 , від 3 липня 2017 року № 1 (по стройовій частині), лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , який прибув з військового – юридичного факультету Національного юридичного Університету ім. Я.Мудрого, призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30 червня 2017 року № 445 на посаду офіцера юридичної групи управління військової частини НОМЕР_1 , ВОС-8503003, наказано з 3 липня 2017 року зарахувати до списків особового складу та вважати таким, що з 3 липня 2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою; шпк “капітан юстиції”.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 , полковника ОСОБА_3 , від 24 березня 2025 року № 83 (по стройовій частині), майора юстиції ОСОБА_1 , помічника командира в/ч з правової роботи - начальника юридичної служби в/ч НОМЕР_1 , призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_6 (по особовому складу) від 20 березня 2025 року № 147 на посаду старшого офіцера юридичного відділу в/ч НОМЕР_7 , ВОС – 8503002, з 24 березня 2025 року наказано: виключити зі списків особового складу част; вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби; виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 390% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 1 по 24 березня 2025 року; щорічна основна відпустка за 2017 рік використана тривалістю 21 доба (з 29 вересня 2017 року по 8 жовтня 2017 року, з 23 листопада 2017 року по 3 грудня 2017 року); щорічна основна відпустка за 2018 рік використана тривалістю 31 доба (з 12 листопада 2018 по 30 листопада 2018 року, з 30 грудня 2019 року по 12 січня 2020 року); щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана; щорічна основна відпустка за 2020 рік використана тривалістю 10 діб (з 1 червня 2021 року по 10 червня 2021 року); щорічна основна відпустка за 2021 рік використана тривалістю 20 діб (з 11 червня 2021 року по 4 липня 2021 року); щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана; щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана; щорічна основна за 2024 рік використана тривалістю 25 діб (з 19 серпня 2024 року по 6 вересня 2024 року, з 25 листопада 2024 року по 6 грудня 2024 року); щорічна основна відпустка за 2025 рік використана тривалістю 2 доби (з 8 березня 2025 року по 9 березня 2025 року); грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік не отримав; виплатити винагороду за безпосередню участь за період служби з 1 по 7, з 10 по 24 березня 2025 року в розрахунку 30000 грн на місяць відповідно до залучення особового складу до сил та засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168; додаткова відпустка як учаснику бойових дій згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за час проходження служби у в/ч НОМЕР_1 не надавалася; грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачувалась; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра обороті України від 7 червня 2018 року № 260, не отримав.

За поясненням відповідача, при розрахунку грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 1 січня 2018 року.

Зазначене підтверджується наявною у справі копією довідки про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 3 липня 2017 року по 24 березня 2025 року від 12 травня 2025 року № 529, виданою відповідачем.

Будучи не згодним із тим, що при нарахуванні йому грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року відповідачем не враховувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.ст. 1 - 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1 березня 2018 року (далі - Постанова № 704), затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Відповідно до п. 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно із п. 4 Постанови № 704 (в первісній редакції) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесено зміни, зокрема пункт 4 Постанови № 704 викладено в наступній редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

При цьому зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови № 704 змін не зазнав.

Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відтак, зміни до п. 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 5 червня 2024 року у справі № 420/18318/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до п. 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року».

У постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 Верховний Суд, зокрема, сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 1 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через збільшення на відповідний рік);

(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX установлено з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX установлено з 1 січня 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.

Саме наведені розміри прожиткового мінімуму на відповідний рік (2020, 2021, 2022 та 2023) мали бути застосовані відповідачем при розрахунку розміру грошового забезпечення позивача у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (включно).

Як наслідок, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування йому грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум – підлягають задоволенню.

Щодо позовних про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по дату фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення, суд першої інстанції виходив з такого.

Враховуючи, що станом на час розгляду справи перерахунок на виконання цього рішення грошового забезпечення та виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення не відбулась, позовні вимоги позивача в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Щодо строку звернення до суду.

Так, в постанові від 19 листопада 2025 року в справі № 420/27284/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в пунктах 63-66 зазначив, що стаття 233 Кодексу законів про працю України пов`язує початок обчислення строку не лише з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом, коли він дізнався про порушення свого права. При застосуванні статті 233 Кодексу законів про працю України та, стверджуючи про те, що позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися у місяці виплати додаткової винагороди, суди зобов`язані були перевірити об`єктивну можливість позивача знати про порушення свого права.

З огляду на доводи позивача, Судова палата зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 31.12.2023 судам попередніх інстанцій необхідно з`ясувати наявність/відсутність у позивача об`єктивної можливості до 03.06.2024 (отримання документів від відповідача) бути обізнаним про порушення свого права.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період з 19.07.2022 по 31.12.2023 та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

З урахуванням викладеного, Судова палата дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слушно відзначив суд першої інстанції в своїй ухвалі від 29 серпня 2025 року в нинішній справі, беручи до уваги відсутність в наданих позивачем суду разом із позовом матеріалах доказів на підтвердження того, що відомості про складові грошового забезпечення останнім були отримані раніше, ніж 13 квітня 2025 року, судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі було зроблено висновок про не порушення позивачем строку звернення до суду із даним позовом (в т.ч. і в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період після 19 липня 2022 року).

У постанові від 18 квітня 2025 року у справі № 260/1955/24 Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20 липня 2022 року [щодо розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб при обрахунку грошового забезпечення] слід з`ясувати наявність/відсутність у в і д п о в і д а ч а документального підтвердження ознайомлення позивача до дати звернення позивача до суду із позовом з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то: докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

Доказів на підтвердження о т р и м а н н я позивачем відомостей про детальні складові грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року раніше, ніж у квітні 2025 року, - відповідачем суду не надано.

Також суд ураховує, що позивач продовжує військову службу, отже наразі є діючим військовослужбовцем та приймає участь в бойових діях, що підтверджується матеріалами справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом не порушено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 200/3980/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 22 січня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук