Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №320/57482/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року м. Київ справа №320/57482/24

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104350009539 від 07.10.2024 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 06.12.1994 року по 17.08.1995 рік, а також з 21.09.1999 року по 30.08.2002 рік згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ; період роботи за 1993 рік згідно довідки №01-27/239 від 06.06.2024 року та період роботи з 1997 року по 1998 рік згідно довідки №01-27/241 від 06.06.2024 року, а також призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 30 вересня 2024 року.

Обґрунтовую позовні вимоги Позивач зазначає, що має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Однак Головним управлінням Пенсійного фонду України у Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки наявного страхового стажу не достатньо для зниження пенсійного віку, а також зазначено, що відповідно до наданих документів заявником не підтверджено факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю. Вважаючи рішення №104350009539 протиправним, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися, жодних заяв чи клопотань до суду не надали.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.2 ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд назначає наступне.

ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (категорія 4), виданим Київською обласною Радою 03.04.1995 року.

Відповідно до Довідки виданої Виконавчим Комітетом Іванківської селищної ради від 14.03.2024 №156 Позивач з 29.09.1969 року по 08.01.1991 рік був зареєстрований та проживав в с. Сидоровичі, Вишгородського району Київської області.

Відповідно до Довідки виданої Виконавчим Комітетом Іванківської селищної ради від 04.11.2024 №340 з 1991 року по 1995 рік проживав без реєстрації в с. Сидоровичі, Вишгородського (Іванківського) району Київської області.

30.09.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додаючи всі необхідні документи.

У жовтні 2024 року позивач отримав повідомлення ГУ ПФУ у Київській області з рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №104350009539 від 07.10.2024 року.

Обґрунтовуючи своє рішення, відповідач 2 зазначив, що страховий стаж позивача становить 25 років 09 місяців 23 дні, якого недостатньо для зниження пенсійного віку. А також зазначено, що заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - не менше 4 роки.

Вважаючи вказане рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 07.10.2024 року про відмову у призначенні пенсії незаконним та таким, що порушує право позивача на соціальний захист у вигляді призначення та отримання пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно ло п. 2 ц. 1 ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше 4 років.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Згідно з ч, 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсі надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 07.10.2024 року №104350009539 зазначено, що на момент звернення за призначенням пенсії заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - не менше 4 роки.

Слід зазначити, що відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Іванківської селищної ради від 14.03.2024 року №156 та довідки, виданої виконавчим комітетом Іванківської селищної ради від 04.11.2024 року №340 ОСОБА_1 дійсно з 29.09.1969 року по 08.01.1991 рік був зареєстрований та проживав, а з 1991 року по 1995 рік проживав без реєстрації в селі Сидоровичі, Вишгородського (Іванківського) району Київської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 року №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

Окрім того, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 з 10.01.2003 року по теперішній час зареєстрований та проживає в с. Олізарівка, Вишгородського (Іванківського) району Київської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 року №106 належить до зони посиленого радіологічного контролю.

Тобто, позивач постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю, а отже має право на зниження початкової величини пенсійного віку. Термін проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить більше 6 років, а загальний термін проживання у зазначеній зоні складає більше 26 років, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 25.11.2021 №33-1) (далі - Порядок №22-1), при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим від Чорнобильської катастрофи до територіального органу ПФУ подаються наступні документи, а саме: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (підпункту 7 пункту 2.1 розділу II), а тому відповідачем мають бути враховані довідки про підтвердження місця проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, зокрема, видані виконавчим комітетом Іванківської селищної ради від 14.03.2024 року №156 та від 04.11.2024 року №340.

Виходячи з вищезазначеного, суд зазначає, що твердження відповідача стосовно періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить менше 4 років - є необґрунтованим.

Окрім того, у рішенні ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 07.10.2024 року №104350009539 зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 09 місяців 23 дні, якого недостатньо для зниження пенсійного віку.

Так, до страхового стажу не зараховано:

- період роботи 1993 рік згідно довідки №01-27/239 від 06.06.2024, оскільки в довідці зазначено людиногодини, кількість відпрацьованих вихододнів відсутні;

- період роботи з 06.12.1994 по 17.08.1995, оскільки в записі про звільнення відсутній номер та дата наказу про звільнення;

??- період роботи з 1997 по 1998 згідно довідки №01-27/241 від 06.06.2024, оскільки не зазначені накази про прийняття та звільнення з роботи та зазначено по батькові « ОСОБА_2 », що не відповідає по батькові « ОСОБА_3 » згідно паспортних даних, в трудовій книжці запис про даний період роботи відсутній;

- період роботи з 21.09.1999 по 30.08.2002 до страхового стажу враховано згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки в довідці №23 від 10.09.2024 відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи, а згідно записів трудової книжки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначене повне найменування підприємства та відсутній номер договору в записі про звільнення.

Варто зазначити, що розбіжність у написанні по батькові позивача у довідці №01-27/241 від 06.06.2024 виникла внаслідок невірного перекладу посадовими особами по батькові з української мови на російську і записано як « ОСОБА_2 » замість правильного « ОСОБА_3 ».

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, виключно у випадку не підтвердження записами трудової книжки трудового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів.

Також, відповідно до п. 4 постанови КМУ від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Суд вказує, що всі записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою.

Також суд враховує, що відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, щодо періодів з 06.12.1994 по 17.08.1995 рік, а також з 21.09.1999 по 30.08.2002 рік, згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.

Щодо твердження відповідача, що до страхового стажу не зараховано період роботи за 1993 рік згідно довідки №01-27/239 від 06.06.2024, оскільки в довідці зазначено людиногодини, кількість відпрацьованих вихододнів відсутні, а також період роботи з 1997 по 1998 згідно довідки №01-27/241 від 06.06.2024, оскільки не зазначені накази про прийняття та звільнення з роботи, варто зазначити, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Тотожні повноваження територіальних органів Пенсійного фонду України визначені у ст. 64 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що на виконання даних повноважень відповідачем направлялись запити про надання підтверджуючих документів до установ в яких працював Позивач.

Як встановлено судом вище, Працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку видачі довідок та інших документів відповідними посадовими особами, а тому відповідачем безпідставно не прийнято до уваги довідку №01-27/239 від 06.06.2024 та довідку №01-27/241 від 06.06.2024. Отже, твердження відповідача, що загальний страховий стаж позивача є недостатнім для зниження пенсійного віку - є необґрунтованим.

Тобто, за сукупності наступних умов, а саме: особа має бути потерпілим від Чорнобильської катастрофи; станом на 1 січня 1993 року ним прожито чи пропрацьовано на території зони посиленого радіологічного контролю не менше ніж 4 роки (в тому числі з моменту аварії по 31.07.1986 року); наявний страховий стаж не менше ніж 26 років, позивач має право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Як вбачається з письмових доказів, які додані до позову та які наявні у відповідача, позивачем дотримано дані умови, на що вказує копія паспорту (вік), копія Чорнобильського посвідчення (потерпілий та проживання у відповідній зоні), копія трудової книжки, довідки №01-27/239 від 06.06.2024 та №01-27/241 від 06.06.2024, довідки видані виконавчим комітетом Іванківської селищної ради від 14.03.2024 року №156 та від 04.11.2024 року №340.

При вирішенні даної справи слід також звернути увагу на висновки Верховного Суду викладеного у постановах від 23.05.2018 у справі №398/3509/16-а та від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, де сформульовано правові висновки щодо застосування положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Верховний Суд вказав, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у Постанові від 26.03.2019 у справі №320/5558/18.

Так, позивач є громадянином, який постійно проживав або постійно працює на території зони посилено радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (категорія 4), виданим Київською обласною радою 03.04.1995 року. Вказане посвідчення ніким не оскаржувалося, є діючим та оформленим на підставі первинних документів.

Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є єдиним документом, що підтверджує такий статус та надає право користуватися пільгами, в тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

За таких обставин, позивач виконав всі вимоги законодавства для призначення йому пенсії на пільгових умовах, зокрема, є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на момент подачі заяви про призначення пенсій ОСОБА_1 виповнилося 55 років, він має більше 26 років страхового стажу, постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії по 31 липня 1986 року, проживав у цій зоні повних 6 років станом на 01.01.1993, а отже має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області №104350009539 від 07.10.2024 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах.

Водночас, щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 06.12.1994 року по 17.08.1995 рік, а також з 21.09.1999 року по 30.08.2002 рік згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ; період роботи за 1993 рік згідно довідки №01-27/239 від 06.06.2024 року та період роботи з 1997 року по 1998 рік згідно довідки №01-27/241 від 06.06.2024 року, а також призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Згідно із ч. 1 с. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду України.

Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Згідно пункту 7 Положення №280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Підпунктом 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, серед іншого, визначено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію») через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - «сервісний центр»).

Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень «органу, що призначає (перераховує) пенсію».

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником «органу, що призначає (перераховує) пенсію» (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає (перераховує) пенсію».

Виключно «орган, що призначає (перераховує) пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Копією Листа-відповіді Головного управління Пенсійного фонду у Київській області підтверджено, що ОСОБА_1 звертався із заявою про призначення пенсії від 30.09.2024 саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Подані заяви відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії від 07.10.2024.

При цьому, після надання відповіді електронна пенсійна справа, яка була отримана Головними управліннями Пенсійного фонду України в Тернопільській області для опрацювання, була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області.

Разом з цим, ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.

Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав на пенсійне забезпечення, буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 06.12.1994 року по 17.08.1995 рік, а також з 21.09.1999 року по 30.08.2002 рік згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ; період роботи за 1993 рік згідно довідки №01-27/239 від 06.06.2024 року та період роботи з 1997 року по 1998 рік згідно довідки №01-27/241 від 06.06.2024 року та повторно розглянути заяву позивача від 30.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, за наслідком якого прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довели правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

У силу частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкту владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, протиправним рішенням якого безпосередньо порушено права позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104350009539 від 07.10.2024 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 06.12.1994 року по 17.08.1995 рік, а також з 21.09.1999 року по 30.08.2002 рік згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ; період роботи за 1993 рік згідно довідки №01-27/239 від 06.06.2024 року та період роботи з 1997 року по 1998 рік згідно довідки №01-27/241 від 06.06.2024 року та повторно розглянути заяву позивача від 30.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, за наслідком якого прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.