Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №280/11572/24 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 січня 2026 року Справа № 280/11572/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом: за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту – відповідач) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.11.2024 № 155950022440 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період навчання з 01.09.1991 по 05.03.1994 за спеціальністю згідно диплому НОМЕР_1 від 05.03.1994, а також періоди роботи згідно записів в трудовій книжці від 01.04.1994 НОМЕР_2 з 01.04.1994 по 30.06.2000 , з 01.03.2001 по 29.05.2001, з 08.06.2001 по 31.01.2003, з 02.08.2004 по 10.04.2020, та призначити з 18.11.2024 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати у сумі 969,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Третя особа) із заявою від 18.11.2024 із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – Відповідач) прийняв Рішення від 22.11.2024 № 155950022440 (далі – Рішення про відмову) про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. Окрім того, згідно Рішення про відмову, до страхового стажу не зараховано, зокрема, періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1994 період навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 05.03.1994, оскільки в зазначених документах ім`я заявниці « ОСОБА_2 » не відповідає даним паспорта « ОСОБА_2 ». При цьому, періоди роботи взято до розрахунку за даними реєстру застрахованих осіб. Її страховий стаж становить – 19 років 3 місяці, стаж за вислугу років

– відсутній. З розрахунку страхового стажу для визначення права на пенсію вбачається, що

Відповідачем не зараховано до загального та спеціального страхового стажу періоди навчання з 01.09.1991 по 05.03.1994 за спеціальністю, а також періоди роботи згідно трудової книжки з 01.04.1994 по 31.12.1997, з 01.01.1999 по 30.06.2000, які разом становлять – 7 років 9 місяців 5 днів.

Також, Відповідачем не враховано до спеціального стажу Позивача період навчання з 01.09.1991 по 05.03.1994 за спеціальністю, а також періоди роботи медиком з 01.04.1994 по 30.06.2000, з 01.03.2001 по 29.05.2001, з 08.06.2001 по 31.01.2003, з 02.08.2004 по 10.04.2020, які в загальній кількості складають 26 років 9 місяці 5 днів. Тобто, спеціальний стаж позивача разом складає 26 років 9 місяці 5 днів, а не відсутній, як стверджує Відповідач. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України з таких підстав, звертається до суду з даним позовом, вважаючи, що дії відповідача є протиправними.

Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/11572/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.

17.12.2024 ухвалою суду відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідачем через систему «Електронний суд» 24.12.2024 подано до суду пояснення по справі, а 26.12.2024 подано до суду подано до суду відзив на позовну заяву, де зазначені заперечення проти позовних вимог та вважають позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Розглянувши документи позивача, відповідачем було встановлено, що її страховий стаж складає 19 років 3 місяці 0 днів. Періоди роботи взято до розрахунку за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 01.01.1998. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 01.04.1994 з 01.04.1994 по 31.12.1997, період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 від 05.03.1994 з 01.09.1991 по 05.03.1994, оскільки в зазначених документах ім`я позивача « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ». Відповідно до даних паспорту, картки платника податків позивач іменується « ОСОБА_2 », проте як у трудовій книжці зазначено російською мовою « ОСОБА_2 » та у

дипломі про освіту « ОСОБА_2 ». З таких підстав, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Третя особа) із заявою від 18.11.2024 із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – Відповідач) прийняв Рішення від 22.11.2024 року № 155950022440, «…. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788- XII (далі - Закон № 1788) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом України від 03.11.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, передбачений статтею 55 Закону № 1788.

Водночас з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають медичні працівники, які набули вислугу років на відповідних посадах, станом на:

- 01.04.2015 – не менше 25 років;

- 01.01.2016 – не менше 25 років 6 місяців;

- 11.10.2017 – не менше 26 років 6 місяців.

Страховий стаж заявника становить 19 років 3 місяці 0 днів. Стаж за вислугою років станом на 10.10.2017 складає 0 років 0 місяців 0 днів.

За доданими документами до страхового не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1994 з 01.04.1994 по 31.12.1997, період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 від 05.03.1994, період догляду до трьох років за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та н взято до уваги свідоцтво про одруження НОМЕР_3 від 14.06.1998, оскільки в зазначених документах ім`я позивача « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ».

Періоди роботи взято до розрахунку за заданими реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування

Відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу 26 років 6 місяців.….»

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.

Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.

Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ, у редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 51 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

За змістом статті 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Відповідно до пункту 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV) особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення",

пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (в редакції від 14.08.2015) станом 11.10.2017 трудовий стаж працівника освіти, що дає право для призначення пенсії за вислугу років повинен складати з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. – не менше 26 років 6 місяців.

Пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ до внесення змін Законом України № 213-VIII від 02.03.2015 був викладений в наступній редакції: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

В редакції від 28.12.2012 Постановою № 909 було передбачено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

В подальшому до положень Закону № 1788-ХІІ було внесено зміни Законом № 213-VIII, а саме підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «е» статті 55 Закону 1788-XII. Також Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за переліком, що затверджується у порядку який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Аналогічні положення містились в Постанові № 909 (в редакції від 22.12.2015).

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12. 2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, зокрема, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911-VI у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,

3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також, зазначив, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Таким чином, з 04.06.2019 відновила дію редакція статті 55 Закону № 1788-XII, яка була чинною до 01.04.2015 (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015). А з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2- р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров`я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній .

Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із

наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях до 1993 року визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162, яка містить аналогічні приписи щодо обов`язку роботодавця на належне заповнення трудової книжки працівника.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів (пункт 2.12 Інструкції № 162).

Провівши аналіз вищевикладених норм, суд приходить до висновку, що позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невідповідне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, що призводить до обмеження права належного соціального захисту громадянина.

Суд також зауважує, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця, у тому числі на а навчальний заклад.

Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19, від 17 вересня 2024 року у справі № 440/4164/23.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а).

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської

діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).

Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.

Постановою № 909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, до якого включена робота, зокрема на посаді вчителя в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, дитячих будинках, дитячих трудових виховно-трудових колоніях, дитячих приймальних пунктах і приймальниках-розподільниках для неповнолітніх,

логопедичних пунктах і стаціонарах, школах-клініках.

Приміткою 2 Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Відповідно до п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Суд зазначає, що на час навчання позивачки порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 "Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій" (надалі - Порядок № 590).

Підпунктом "і" пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № К/9901/32308/18 погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що час навчання в навчальному закладі зараховуються до спеціального страхового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у

розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.

З матеріалів справи , письмових доказів судом встановлено, що на підтвердження наявності необхідного стажу, який надає право на таку пенсію, позивачкою до УПФ України надано: диплом НОМЕР_1 від 05.03.1994 з додатками, згідно яких, ОСОБА_1 , з 01.09.1991 вступила до Білгород-Дністровського медичного училища, яке закінчила 05.03.1994, за спеціальністю «акушерка» та трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.04.1994, з якої вбачається, що ОСОБА_3 (рос. – ОСОБА_4 працювала в системі охорони здоров`я після закінчення навчання, тобто з 01.04.1994.

Відтак, згідно записів з трудової книжки, Позивачка у періоди: з 01.04.1994 по 29.05.2001 працювала в Ізмаільському пологовому будинку на посаді «акушерки» (запис № 1-2). З 08.06.2001 по 31.01.2003 працювала в УВ ДУ «Дитячий затишок Карітас» на посаді «медсестри» (записи № 3-5 );

з 02.08.2004 по 10.04.2020 працювала в КНП «Ізмаїльська міська центральна районна лікарня» Ізмаїльської міської ради на посаді «медсестри» лікувального відділення (записи № 6-10).

Таким чином, наявність певних недоліків у трудовій книжці та в дипломі про освіту позивача не спростовує факту наявності у неї страхового стажу у спірний період, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Оскільки частково загальний стаж позивачки зараховано по відомостях з Реєстру застрахованих осіб, а саме за 1998 рік, вважаємо, що факт роботи позивачки у відповідності записів в трудовій книжці є належно підтвердженим.

Відтак, оскільки позивачка в період з з 01.09.1991 по 05.03.1994 навчалася у Білгород-Дністровському медичному училищі, за спеціальністю «акушерка»., то в силу приписів п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII, наведений період навчання підлягає зарахуванню до його спеціального страхового стажу.

У рішенні, що оскаржується від 22.11.2024 № 155950022440 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вказало, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ спеціальний стаж ОСОБА_1 – відсутній. При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 10.10.2017, без врахування рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 № 2-р/2019.

Враховуючи, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років 18.11.2024 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України зазначеного вище рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повинно було застосовувати положення пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином,при вирішенні даного спору суд , приходить до висновку, що на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугу років вона мала достатній спеціальний стаж для призначення пенсії, оскільки такий перевищував необхідний мінімум у 25 років.

Щодо дати призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Як зазначено позивачкою, та не заперечується відповідачем, та підтверджується письмовими доказами які вивчені судом, датою звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років є 18.11.2024.

Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

З таких підстав, суд приходить до висновку, що пенсія позивачу повинна бути призначена із 18.11.2024.

Враховуючі практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному спорі, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача з 18.11.2024 призначити спірну пенсію за вислугу років є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову у повному обсязі, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем понесено обґрунтовані судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до адміністративного суду в сумі 969,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 77, 132, 143, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 – Б, код ЄДРПОУ 20490012) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.11.2024 № 155950022440 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період навчання з 01.09.1991 по 05.03.1994 за спеціальністю згідно диплому НОМЕР_1 від 05.03.1994, а також періоди роботи згідно записів в трудовій книжці від 01.04.1994 НОМЕР_2 з 01.04.1994 по 30.06.2000 , з 01.03.2001 по 29.05.2001, з 08.06.2001 по 31.01.2003, з 02.08.2004 по 10.04.2020, та призначити з 18.11.2024 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 969 (дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 22 січня 2026 року.

Суддя Р.В. Сацький