Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №240/23409/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/23409/25

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних, ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №269 від 20.09.2025 в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 на посаду стрільця-номер обслуги 3 десантно-штурмового відділення 1 десатно-штурмового взводу 8 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позову вказує, що на блокпосту перед в`їздом до міста Іванків його зупинили службові особи Державної прикордонної служби України. Під час перевірки документів ними виявлено, що ОСОБА_1 знаходиться у «РОЗШУКУ ТЦК», а тому було викликано працівників поліції. При цьому, вказаний розшук здійснювався ІНФОРМАЦІЯ_2 через можливе порушення правил військового обліку, а саме: «Не проходження ВЛК». Після цього, прибула поліція та завезла позивача на своєму службовому транспорті до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Так, ОСОБА_1 повідомляв працівникам поліції, а в подальшому і працівникам ТЦК та СП, що його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є особою з інвалідністю ІІ групи (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №087800) і що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» віл 21.10.1993 № 3543-XII, а також що хоче скористатись цим правом, яке не встиг реалізувати раніше через великі черги за місцем обліку та захворювання.Однак, працівники ТЦК та СП залишили вимоги ОСОБА_1 без розгляду та наполягали на проходженні військово-лікарської комісії. На вказане ОСОБА_1 відповів, що його доставили для складання протоколу, через порушення правил військового обліку, просив надати повістку для проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки має хронічні захворювання, а документи наявні за місцем реєстрації. Проте вказане проігноровано. Натомість, 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 доставили до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де без його волі в примусовому порядку направлено на військово-лікарську комісію, яка була формально проведена без будь-яких медичних оглядів та досліджень, оскільки усі скарги на здоров`я, як неврологічні захворювання, проблему з серцем, інших захворювань, що виникли після ДТП, були залишені без розгляду. Внаслідок вказаного позивача визнано придатним до військової служби. У той же час, ОСОБА_1 надав копії документів, що підтверджували право на відстрочку працівникам ІНФОРМАЦІЯ_5 , які ними знову ж таки проігноровані, до розгляду не приймались. Після цього, ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2025 №269 ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 19 вересня 2025 року No45-PC на посаду стрільця номер обслуги НОМЕР_3 Десантно-штурмового відділення НОМЕР_4 Десантно-штурмового взводу 8 Десантно-штурмової роти 2 Десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_5 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 , з 20 вересня 2025 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове в частині - з вечері 20 вересня 2025 року, та вважати таким, що 20 вересня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Звертаючись до суду з позовом позивач вважає, що порушено його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачене пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» віл 21.10.1993 №3543XII, на належний медичний огляд та дослідження, в результаті чого його було призвано та направлено для проходження військової служби. Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 10.10.2025 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 10.0.2025 постановлено витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 документи та інформацію.

Відзив Військової частини НОМЕР_1 надійшов до суду 31.10.2025. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних, ОСОБА_1 - є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини НОМЕР_1 . На переконання представника позивача, дії/рішення в частині призову за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 - вже реалізований, а тому визнання їй протиправними не матиме наслідком звільнення позивача з військової служби. Крім того, позовна вимога позивача про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу також задоволенню не підлягає, оскільки положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не містять такої підстави для звільнення з військової служби, як наявність права на відстрочку, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним. Відповідач вважає, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині про зарахування позивача до списків має організаційно-облікову природу і є похідним від рішень та дій органу комплектування, які завершили процедуру призову. Початок проходження військової служби для мобілізованих визначається безпосередньо законом як день відправлення з територіального центру комплектування та соціальної підтримки або прибуття до військової частини, відповідно командир частини лише оформлює наявний юридичний факт і не наділений повноваженнями перевіряти чи переглядати законність мобілізаційних рішень ТЦК та СП. За таких обставин відсутній причинно-наслідковий зв`язок між оскаржуваним організаційним наказом і доводами позивача про ненадання відстрочки та порушення під час ВЛК; належним суб`єктом перевірки відповідних доводів є орган комплектування, а не військова частина. Просить відмовити у задоволенні позову.

Клопотання представника позивача про долучення доказів надійшло до суду 12.11.2025 (вх. №81958/25 від 13.11.2025).

Додаткові пояснення представника позивача надійшли до суду 14.11.2025. У поясненнях зазначає, що є підтвердженими обставини наявності у ОСОБА_1 документів, які підтверджують право на відстрочку, проте ці документи, як вказано у позовній заяві, після їх подачі – проігноровані та залишені без розгляду. Представник позивача зазначає також, що відсутність даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, про раніше оформлену відстрочку не є підставою для мобілізації, якщо особа має таке право. В даному випадку із наданих відео встановлено, що ОСОБА_1 повідомляв працівникам поліції та РТЦК та СП про його право, мав підтверджуючі документи, пред`являв, а в подальшому і подавав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_5 документи, що підтверджують його право на відстрочку, згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Про недобросовісну поведінку відповідача свідчать також обставини, що відносно ОСОБА_1 не складався протокол та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, що слугували підставою затриманню та доставці до ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутності його підписів на повістці на військово-лікарську комісію та довідці військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.09.2025 №2025-0916-1634-0936-7. Внаслідок ігнорування права на відстрочку ОСОБА_1 відповідачем у справі прийнято явно незаконний наказ про його мобілізацію. Повідомляє, що здійснюється оскарження довідки військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.09.2025 №2025-0916-1634-0936-7.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив (вх. №83281/25 від 19.11.2025) у якому, заперечуючи аргументи відповідача, вказані у відзиві, зазначає, що заява про поновлення пропущеного строку є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а відзив на позовну заяву від 30.10.2025 не підлягає взяттю до розгляду судом.

Щодо спору, представник позивача вказує, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього права на відстрочку від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним (позивачем) фактично і було зроблено у даній справі, а тому застосування правових норм щодо оскарження індивідуально-правових актів є помилковим, а доводи відповідача-2 в цій частині є безпідставними.

Так, у справі на яку посилається відповідач-2, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними. При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК. На переконання представника позивача, встановлення судом факту незаконної мобілізації може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Станом на дату розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_7 відзив та витребувані судом докази не надав, а тому суд, в силу приписів ч. 9 ст. 80 та ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

У період із 22.12.2025 по 05.01.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Щодо поважності причин подання відзиву зі спливом 15-денного строку, встановленого ухвалою суду від 10.10.2025, суд зазначає наступне.

У відзиві, поданому через підсистему "Електронний Суд" ЄСІТС 30.10.2025 представник відповідача зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 отримала ухвалу про відкриття провадження 10.10.2025 через підсистему «Електронний суд». У зв`язку з тим, що представник відповідача, у цей період перебував у службовому відрядженні для участі в курсі підвищення кваліфікації з питань правової роботи на базі Національного університету оборони України (м. Київ) на підставі окремого доручення т.в.о. Головнокомандувача Збройних Сил України № 172073/С від 31.12.2024, включений до списку залучених осіб на 15.10.2025–28.10.2025 (з прибуттям 14.10.2025). Виконання службових обов`язків поза місцем дислокації, за затвердженим графіком занять, об`єктивно унеможливило своєчасне ознайомлення з усіма матеріалами справи та підготовку відзиву у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження. Негайно після повернення з відрядження відзив підготовлено і подається в максимально короткий строк. З огляду на викладене та керуючись частиною першою статті 121 КАС України (можливість поновлення пропущеного з поважних причин процесуального строку), а також принципами верховенства права та змагальності (статті 6, 9 КАС України), прошу поновити строк для подання відзиву і визнати причини його пропуску поважними, визначеними умовами службового відрядження.

До відзиву, який подано до суду 30.10.2025 додано документи, які підтверджують інформацію, що у період із 15.10.2025 по 28.10.2025 представник Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) - лейтенанта юстиції ОСОБА_3 був відряджений у м. Київ для участі в конкурсі підвищення кваліфікації з питань правової роботи (час прибуття 14.10.2025 о 09:00).

При цьому, довідкою про доставку електронного листа підтверджується, що ухвалу про відкриття провадження у справі доставлено в електронний кабінет Військової частини НОМЕР_1 о 11:14 11.10.2025 (субота) (а.с. 42).

З огляду на вказані обставини, а також враховуючи що строк на подання відзиву встановлений судом - п`ятнадцять днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі для відповідача закінчився 26.10.2025, а відзив подано 30.10.2025, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску відповідачем строку на подання відзиву.

Щодо спору.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №2025-0916-1634-0936-7 від 16.09.2025, ОСОБА_1 визнаний придатний до військової служби (а.с. 71 на звороті - 72).

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.09.2025 №1/1/4/8379 (а.с. 73) на адвокатський запит міститься інформація, що станом на 23.09.2025 ОСОБА_1 не подавав заяву про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з відповідними підтверджуючими документами.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.09.2025 №269, солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 19 вересня 2025 року №45-РС на посаду СТРІЛЬЦЯ-НОМЕРА ОБСЛУГИ З ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО ВІДДІЛЕННЯ 1 ДЕСАНТНО- ШТУРМОВОГО ВЗВОДУ 8 ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОЇ РОТИ 2 ДЕСАНТНО- ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 , з 20 вересня 2025 року зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове в частині - з вечері 20 вересня 2025 року, та вважати таким, що 20 вересня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що він має право на відстрочку, згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому рішення відповідачів, що призвели до його призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації та, як наслідок зарахування до списків особового складу військової частини є протиправними та такими, що порушують його права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває станом на дату розгляду даної адміністративної справи.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543) визначені правові підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України Постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено "Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (далі - Порядок №560).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктами 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Отже, право на відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період реалізується шляхом подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.

У постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №520/7954/22 зазначено, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постановах від 22.05.2023 у справі №260/1851/22, від 18.01.2024 у справі №280/6033/22.

Разом з тим, як вбачається з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.09.2025 №1/1/4/8379 на адвокатський запит міститься інформація, що станом на 23.09.2025 ОСОБА_1 не подавав заяву про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з відповідними підтверджуючими документами (а.с. 73).

Вказана обставина позивачем не заперечується.

Отже, на момент прийняття оспорюваних наказів щодо призову на військову службу під час загальної мобілізації, позивач можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб не скористався: заяву про надання відстрочки від призову на військову службу не подавав, документів, які б підтверджували наявність у нього законних підстав для відстрочки від мобілізації, не надав. У зв`язку з цим, позивач правомірно був включений до списків осіб, які підлягають призову на військову службу, відтак відсутні підстави для скасування оспорюваного наказу.

Суд також зауважує, що наявність у позивача, на його переконання, права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право особою буде реалізовано.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.

Відповідно до приписів Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року №280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 10 пункту «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю відстрочки, оформленою у встановленому порядку, а тому у ІНФОРМАЦІЯ_8 не було законодавчо визначених підстав для нездійснення призову позивача для проходження військової служби під час мобілізації, а у Військової частини НОМЕР_1 - для незарахування позивача до списків особового складу військової частини.

Окрім того, пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 р. у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 р. у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

За таких обставин суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, при тому, що порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не встановлено.

Суд вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з рапортом про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують його право на звільнення.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2024 в справі №200/4189/22.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

21.01.26